Вранці 13 березня 1961 року поблизу Бабиного Яру прорвало дамбу, яка протягом декількох років стримувала стічні води з цегляних заводів. 12-метрове цунамі з густої багнюки змітало все на своєму шляху: накривало людей, перевертало машини та трамваї, руйнувало будинки. Пульпою було практично повністю знищене трамвайне ДЕПО імені Красіна.
Киянка Катерина Криворучко згадує: якби потік бруду був бодай на метр ширшим, від її хати не залишилося би й сліду.
“Я потім часто виходила з городу, трохи вище ставала і бачила цю залиту брудом долину. Я тільки знаю, що всі про це говорили - про трамваї, забиті людьми, які сиділи, стояли і потім, коли екскаватором відкопували ці трамваї, бачили молодих посивілих людей”, - розповідає очевидець катастрофи Катерина Криворучко.
Олександр Мазур тоді був студентом. Каже, про катастрофу дізнався ближче до обіду - однокурсники, які мешкали на Куренівці, не прийшли на заняття.
“Воно виглядало як трохи тріщинами, трохи було значить, але ходити по цьому було неможливо, бо воно провалювалося. Сюди ходили дещо збоку, стояли по боках і дивилися збоку, а безпосередньо туди пішли першими військові, бронетранспортери”, - каже очевидець Олександр Мазур.
Згідно з документами, під ковдрою з бруду опинилося близько 30 гектарів міста. Примітно, що більшість документів про події “чорного понеділка” не носили грифу “таємно”. Однак, за негласною вказівкою "зверху" тему Куренівської катастрофи замовчували.
Це відео зняли на другий день після прориву дамби. Однак, загал його побачив лише у 91-му. Найбільш спірним залишається питання кількості загиблих: дослідники припускають - у той день віддали Богові душу близько півтори тисячі осіб. Точної ж цифри ніхто назвати не може.
“Офіційна статистика - 147. Але говорять, що набагато більше було. Тому що це був і приватний сектор, і це був час пік - 9 година ранку, люди їхали в транспорті на роботу, але точна цифра невідома. За документами, у всякому випадку, на сьогоднішній день не виявлено”, - каже начальник відділу інформації Державного архіву м. Києва Жанна Серга.
Олександр Анісімов один з перших почав досліджувати тему Куренівської катастрофи. Каже: 8 томів документів знищила радянська влада, яка й наказала події тих днів розцінювати як стихійне лихо. Насправді ж уся провина за “чорний понеділок” лежить на тодішніх чиновниках.
“В першоджерельному документі, де написано, що катастрофа, а не стихійне лихо, як це намагалися довести, сталася через недосконалість проекту, недбалість під час експлуатації і неузгодженість дій міської влади та штабу цивільної оборони”, - сказав дослідник трагедії Олександр Анісімов.
Як би там не було, а згадка про події тих днів жива досі. І не лише на сторінках архівних документів та в куцих словах пам’ятного монументу.