Тарас Чорновіл: Я знаю, коли мала пролитися кров на Помаранчевій революції

Чорновіл-молодший – не менш цікава постать в українській політиці, ніж його батько. Йому вдалося увійти в довіру до всіх ключових політичних гравців і з кожним пересваритися. Він чув багато таємних розмов і обіцяв мовчати в обмін на особисту безпеку. Людина, яка прописалася за лаштунками української політики, але так і не вийшла на сцену, планує одного дня "заговорити".

Про те, що вдалося розпитати, читайте в другій частині інтерв'ю, з першою ж можете ознайомитись тут.

Мої перші спогади про Януковича були хорошими

Чому в розпал Помаранчевої революції у грудні 2004 року Ви перейшли до команди Віктора Януковича?

Спочатку я не збирався підтримувати Януковича і зайняв зручну позицію "проти всіх". Однак восени ющенківська команда почала витончено мене цькувати, погрожуючи дружині та дітям. Зокрема, дзвонили вночі додому й питали, чи "замовив я своїй дитині труну?". Ющенківці вміли добивати не гірше за Януковича, попри їх "світлу" репутацію 2004-го року. У Януковича були брутальні методи боротьби, але Ющенка оточували не кращі циніки.

Якщо такий бруд був в обох таборах, чому Ви обрали табір Януковича?

Ворог мого ворога – мій друг, я йшов проти Ющенка, якого сприймав тоді як людину, що поставила на голосування питання про вбивство мого батька. І, до речі, мої перші спогади про Януковича були хорошими. Улітку 2004-го він як прем'єр прийшов до нас на опозиційну фракцію маленької групи "Центр" – всього 15 чи 18 чоловік – представляти бюджет. Відчувалося, що він готувався, володів справою і відповідав на жорсткі питання. Перед нами була недурна людина.

Справді?

Що сталося потім – не знаю, важко пояснити, як хороший прем'єр 2003-2004-х років настільки швидко трансформувався, перетворившись на дегенерата.

У 2004-му на дахах стояли снайпери

Вам закидають, що Ви пішли до табору провладного кандидата, який уособлював режим, причетний до вбивства Вашого батька.

Це – спрощений підхід. Чомусь ніхто не згадує про те, що саме Ющенко був одним із керівників штабу провладного кандидата на посаді голови фонду. Це він підтримував Кучму навіть тоді, коли його зняли з прем'єрської посади, і він виконував обов'язки понад встановлений законом місячний термін, що свідчить про рівень взаємної довіри. Заднім числом, зокрема, підписав подання Кучми про звільнення віце-прем'єра Тимошенко. Він був для Кучми дуже зручним, і я не вірю, що на виборах 2004-го він був опозиційним кандидатом.

Насправді Кучма готувався до переобрання на третій термін, отримавши для цього відповідний дозвіл КСУ, та планував масові зіткнення задля дискредитації обох кандидатів – Ющенка та Януковича. Я читав одну чернетку із рішенням Верховного суду України. Там йшлося про те, що неможливо встановити результати виборів і необхідно оголосити нові вибори Президента України через масові фальсифікації, здійснені обома сторонами однаковою мірою. Зокрема, це рішення забороняло кандидатам Ющенку та Януковичу балотуватися, оскільки вони буцімто були причетними до організації масових зіткнень, які привели до численних людських жертв. Реалізувати це рішення не змогли, бо Ющенко на той момент уже фактично контролював Київ.

Леонід Кучма, Віктор Янукович, Леонід Кравчук, Віктор Ющенко

Я знаю, коли саме мала пролитися кров, і ніколи не подам руки тодішньому ректору Могилянки, якого я старався попередити про небезпеку стосовно його студентів, а він навіть слухати не забажав. Усе вирішилося за годину, коли Кваснєвський подзвонив особисто Кучмі і повідомив, що всі все знають і йому загрожуватиме повна ізоляція. А Яцек Крючковський – Януковичу, люди якого швидко зреагували й розвернули колону. До великої крові лишалося 40-50 хвилин.

Що стало на заваді реалізації цього плану?

Спецслужби різних країн завжди контактують, обмінюються інформацією і знають про плани один одного – неофіційна співпраця. Гадаю, операцію, під час якої мали загинути люди (а вже стояли снайпери на дахах), зупинила наша СБУ, здавши дані американцям.

Хто був організатором?

Не знаю, але це робилося під третій термін Кучми. Сам він ніколи не давав прямих наказів, лише – розпорядження на кшталт "маєте забезпечити", а підлеглі самі додумували криваві плани. Можливо, він сам не хотів знати про них.

У ПР були політичні кон'юнктурники, але не ідіоти

Чому Ви пішли з Партії регіонів лише у 2009-му?

Ні, в 2009-му мене формально виключили з фракції. А партію зі скандалом покинув ще 2008-го. З фракції самостійно не міг вийти через імперативний мандат, бо мав власну позицію й не хотів поступатися місцем лояльному кнопкодаву, який би голосував за помахом руки Чечетова. Розлучення з регіоналами зріло давно, але останньою краплею став зрив єднання з "Батьківщиною". Я тоді вірив, що цим можна було врівноважити двох амбітних та небезпечних лідерів, а ще це привело б до поступового усунення Ющенка, якого я сприймав за свого ворога. Усе провалилося через активний спротив Сергія Льовочкіна.

Я жорстко тоді критикував ПР, нарвався на замахи на життя. Погрози припинилися лише після розмови з одним із лідерів ПР, який пропонував мені трохи стишити обороти й не надто персоніфікувати звинувачення. Я визнав логічність закиду, адже й справді тоді перебрав куті меду. Завжди можна воювати проти політичної сили, але не слід переходити на особистості, бо це – примітив, і я радий, що погодився і не перетворився на скандаліста типу Гриценка чи Лещенка.

Ви мали із Тимошенко спільного ворога, чому не об’єдналися?

Колись ми з Юлією Тимошенко були дуже близькими друзями, але вона змінювалася. У 2008-му мені пропонували підписати з нею угоду: місце в першій двадцятці її списку за те, що я й надалі критикуватиму Януковича, Ющенка й Льовочкіна та ще хвалитиму Юлю. Я відмовився, бо тоді вже вважав Тимошенко поганим прем'єром і не був готовий стати членом її команди. Утім, підтримав Юлю в 2010-му, бо вже надто добре знав Януковича. Переконаний, Юля Володимирівна завжди була залежною від Росії й ніколи не була самостійною.

Юлія Тимошенко на зустрічі із Володимиром Путіним

Як змінилися ваші взаємовідносини із ПР після перемоги Януковича 2010 року?

Майже зійшли нанівець, хоча різні групи всередині партії ставилися до мене по-різному: "група Ахметова" – завжди добре (вважаючи Януковича злом, яке треба терпіти); "група Льовочкіна" – завжди вороже; із "групою Клюєва" були товариські відносини. У Партії регіонів були переважно політичні кон'юнктурники, але не ідіоти, й вони завжди знали, куди веде країну Янукович, тому ще в кінці 2010-го говорили, що він закінчить Майданом. Тоді було далеко до 2013-го, і ніхто з демократів про революцію не думав, а от певні люди Януковича про це вже підозрювали. Саме тому зараз важко притягнути до відповідальності чиновників часів Януковича: вони не слідили підписами, прогнозуючи ситуацію зсередини.

Майдан ніхто не штурмував, просто створювали страшну картину

Якби Янукович підписав Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, Майдан розпочався би?

Звичайно, ні, він почався виключно як протест проти непідписання угоди, а після побиття студентів став виявом боротьби з несправедливістю. Однак у мене є своя версія розвитку подій, узгоджена із надійними джерелами. Теза, що все це організували Янукович і Захарченко, не витримує жодної критики, оскільки Майдан із першого дня провокували й підштовхували з Росії. Одна група грушників сиділа в готелі "Козацький", друга – керувала із СБУ. Всі акції по тиску і розгону Майдану були інспіровані, аби тримати напругу. Фактично до Нового року Майдан можна було зачистити неодноразово, оскільки він був майже порожнім: людей було менше, ніж міліції.

До прикладу, увечері 18-го лютого йшов страшний штурм, горів БТР біля пам'ятника засновникам Києва на Майдані, відбувалась велика справжня війна. Але на під'їзді до ЦУМу – жодного міліціонера: дивний штурм винятково з одного боку. Вранці 19-го Майдан був відкритий з двох боків, але міліція ― тільки біля барикад. На мою думку, людей убивали, створювали страшну картину, але Майдан ніхто не штурмував, це була добре спланована російська акція із розколу країни. Спершу необхідно було, аби Янукович "здав" євроінтеграцію, потім зробити так, аби знищити його репутацію через побиття студентів і, зрештою, змусити його підписати Митний союз із Росією.

Загалом на Майдані побувало не більше трьох мільйонів людей (із сорока!). Говорять, що на київському Майдані було близько мільйона осіб, а за моїми даними – не більше 600 тисяч, і це були одні і ті ж люди. Чергуючи на Майдані по ночах, я бачив на барикадах 50-100 людей, в будинку профспілок спали ще кілька сотень, і хтось був у палатках, – всього близько трьох сотень. За весь період, на мою думку, там побувало біля трьох мільйонів, ще два ― сиділи вдома перед телевізорами, плакали, рвали на собі волосся і бідкалися, що от, бідна Небесна Сотня, як їх там розстрілюють… На всю Україну ідеями Майдану перейнялися не більше п'яти мільйонів людей, а решта: одним було – байдуже, інші – чекали, що буде.

І чому Янукович пристав на цей російський проект?

Знаючи Януковича, можна припустити, як це відбувалося. Вочевидь, під час незапланованої посадки в Сочі Путін, маніпулюючи його шизофренічним страхом перед смертю, переконав Януковича в тому, що в його охороні є люди з російських спецслужб, які планують його вбити. І він традиційно втратив будь-який контроль над собою. Стверджувати, що він хотів людської крові – несправедливо з точки зору істини, попри те, що він був "чорною" людиною. Він сам страшенно боявся крові.

Тобто, на Вашу думку, він не давав наказу розстрілювати людей?

Я в це не вірю. Але він допустив і створив ситуацію, яка призвела до розстрілів. Янукович знав, що йому доведеться тікати, саме тому він ще від грудня вивозив майно, виводив рахунки і конвертував гроші. Адже, за російським сценарієм, владу в Києві мала захопити хунта, а він мав опинитися в Харкові, де відбувся би з'їзд депутатів усіх рівнів, і Харків оголосили би тимчасовою столицею України. Було би також оголошено легітимний статус президента, який звернувся би до Москви із проханнями допомогти зберегти законний режим. Мало би відбутися те, що відбулося в Сирії, але Янукович так боявся, що не зміг відіграти свою роль у Харкові.

Янукович тікає із Межигір'я

Якщо не Янукович давав наказ на розстріл, то хто?

Гадаю, що контроль над силовиками здійснювали російські інструктори. "Беркут" та інші спецпідрозділи керувалися командирами, підзвітними Захарченку і Якименку. Все було відпрацьовано в Москві і мусило керуватися очільниками силових структур під управлінням росіян.

Українці, які працюють в Росії, підписують угоду з ФСБ

За Вашими словами, Майдан провокували з Росії, його ніхто не штурмував, людей було менше, ніж міліції… А Революція Гідності взагалі була?

Революція була, хоча й провокувалася Москвою. Пасіонарний заряд людей, безумовно, був, і настільки сильний, що рішення "трійці", які домовлялася із Януковичем, не мали жодного значення, адже люди хотіли кардинальних змін. І Революція перемогла, бо ми не пішли російським шляхом, який нам нав'язували, й зараз вона переросла в національно-визвольну боротьбу на сході України.

Куди поділася пасіонарність сьогодні?

У Києві живе близько чотирьох мільйонів, із них дев'яносто відсотків потенційно підтримували Майдан. Якби вони всі вийшли, одразу би все скінчилося. Але – не вийшли. І все пішло за московським сценарієм. Майдан був пасіонарним спалахом, але не для багатьох. Коли немає спротиву, наступає час рутинної роботи, пасіонарність звично пригасає.

Деякі політики стверджують, що революцію не закінчено…

Лозунги нової революції піднімають ті, хто свого часу були проти неї: наприклад, Савченко, яка на Майдані захищала беркутівців, такі, як Коханівський, що опустилися до погромів під камери російських телеканалів. А ще задумаймося: сотні тисяч людей їздять на заробітки в Росію, ніби нема війни, одних там арештовують, інших – чомусь ні. Невже не зрозуміло, що більшість з них підписали згоду на співпрацю зі спецслужбами? От значна частина населення Івано-Франківщини, які за жіночими спідницями ховалися від мобілізації, але й надалі їздили на працю в РФ, отримають вказівку (а це не буде наказ у стилі "русского міра") приєднатися до акцій протесту під навіть червоно-чорними прапорами. Якщо ні, то випливуть їхні вербувальні документи. І що, вони не підуть "продовжувати революцію"? В Україні занадто багато агентури.

А українці після Революції Гідності стали почуватися більш гідними та вільними?

Хочеш бути вільним – будь ним, але не перетворюйся на "корисного ідіота", критикуй владу, бо так і треба, але пам'ятай, що основний твій ворог – Росія. Щоб відчувати гідність і свободу, треба тренувати пам'ять, озиратися назад і порівнювати те, що було, з тим, що маємо. Із соціально-економічної точки зору у 2013-му ми жили краще, хоча економіка була в передінфактному стані, проте курс долара тримався, ціни були значно нижчі, а соціальні стандарти ― вищі. Зараз жити стало важче, але треба точно знати ― чому. Тому що за часів Януковича курс тримався штучно і міг обвалитися будь-якої миті, тодішня влада набралася мільярдних кредитів у Росії, кошти не надходили, а витікали з бюджету на підтримку таких компаній, як наприклад, Нафтогаз України. І, якби не було революції, і Янукович лишився при владі, ймовірно, що країні загрожувала би гіперінфляція й обвал економіки. То ми більше втратили, чи здобули?

Перш за все, ми втратили багато життів.

Це – найстрашніше. Однак не треба використовувати це як привід, аби, оплакуючи жертви у себе вдома, уникати бодай якихось дій для своєї країни. Держава повинна забезпечувати всіх, але повноцінними громадянами є лише ті, хто не тільки мають соціальні права, але й відчувають обов'язок – підтримувати її.

Читайте також: На сайті Кремля розвінчано брехню про славнозвісний лист Януковича Путіну