Загадка острова Врангеля
Команда науковців досягла вражаючих результатів, проаналізувавши давню ДНК 521 шерстистого мамонта з просторів Євразії та Північної Америки. Серед них 448 особин секвенували вперше. Найбільшою несподіванкою стала знахідка з острова Врангеля – останнього притулку мамонтів на Землі. Генетичний аналіз показав, що одна з тварин не була ні типовою самицею з набором XX, ні самцем із набором XY, пише IFLScience.
Цей мамонт мав рідкісну комбінацію статевих хромосом, відому як мозаїцизм X0/XX. У медицині такий стан у людей називають синдромом Шерешевського – Тернера. Це означає, що в частині клітин організму була лише одна копія X-хромосоми, а в інших – дві. Таке явище зафіксували у вимерлого виду вперше в історії науки.
Ми точно не очікували знайти таке, але це було справді захопливо,
– прокоментувала докторка Ханна Мутс, постдокторантка Центру палеогенетики та провідна авторка дослідження.
Поки що вченим важко сказати, як саме ця генетична особливість впливала на зовнішній вигляд або поведінку тварини. Наприклад, у коней особини з набором X0 зазвичай не мають очевидних фізичних відмінностей від типових самиць, хоча часто залишаються безплідними через аномалії розвитку яєчників. Оскільки ДНК вилучили лише з кісток, неможливо встановити, як саме різні популяції клітин розподілилися в тілі мамонта.
Мисливці надавали перевагу самицям
Окрім генетичних аномалій, дослідження, опубліковане в журналі Current Biology, розкрило цікаві деталі взаємодії мамонтів і первісних людей у період між 30 000 – 20 000 років тому. Вчені вивчили 100 кісток зі спеціальних місць розбирання туш і 421 зразок тварин, які померли природною смертю.
Статистика виявилася приголомшливою. Серед мамонтів, які загинули самі, тобто природною смертю, 66 відсотків складали самці. Проте на місцях полювання ситуація була протилежною: 70 відсотків убитих тварин були самицями. Дослідники вважають, що причиною такої вибірковості були не розміри тварин, а їхня соціальна поведінка, схожа на звички сучасних слонів.
Дорослі самці зазвичай блукають більше, тоді як стада на чолі з самицями дотримуються регулярніших маршрутів пересування, що могло полегшити їхній пошук,
– додала Ханна Мутс.
Самиці пересувалися великими групами за передбачуваними сезонними маршрутами. Це дозволяло давнім мисливцям вистежувати їх та заганяти у пастки. Попри те, що дорослі особини могли досягати 3,7 метра заввишки та важити понад 8 тонн, люди навчилися ефективно використовувати їхню передбачуваність.
Доктор Давід Дієз дель Моліно зазначив, що такі відкриття стали можливими лише завдяки останнім технологічним досягненням, зокрема вдосконаленим еталонним геномам та новим методам роботи з деградованою давньою ДНК.