Палеонтологи знайшли рештки мамонта з унікальною генетичною аномалією

Загадка острова Врангеля

Команда науковців досягла вражаючих результатів, проаналізувавши давню ДНК 521 шерстистого мамонта з просторів Євразії та Північної Америки. Серед них 448 особин секвенували вперше. Найбільшою несподіванкою стала знахідка з острова Врангеля – останнього притулку мамонтів на Землі. Генетичний аналіз показав, що одна з тварин не була ні типовою самицею з набором XX, ні самцем із набором XY, пише IFLScience.

Цей мамонт мав рідкісну комбінацію статевих хромосом, відому як мозаїцизм X0/XX. У медицині такий стан у людей називають синдромом Шерешевського – Тернера. Це означає, що в частині клітин організму була лише одна копія X-хромосоми, а в інших – дві. Таке явище зафіксували у вимерлого виду вперше в історії науки.

Ми точно не очікували знайти таке, але це було справді захопливо– прокоментувала докторка Ханна Мутс, постдокторантка Центру палеогенетики та провідна авторка дослідження.

Поки що вченим важко сказати, як саме ця генетична особливість впливала на зовнішній вигляд або поведінку тварини. Наприклад, у коней особини з набором X0 зазвичай не мають очевидних фізичних відмінностей від типових самиць, хоча часто залишаються безплідними через аномалії розвитку яєчників. Оскільки ДНК вилучили лише з кісток, неможливо встановити, як саме різні популяції клітин розподілилися в тілі мамонта.

Мисливці надавали перевагу самицям

Окрім генетичних аномалій, дослідження, опубліковане в журналі Current Biology, розкрило цікаві деталі взаємодії мамонтів і первісних людей у період між 30 000 – 20 000 років тому. Вчені вивчили 100 кісток зі спеціальних місць розбирання туш і 421 зразок тварин, які померли природною смертю.

Статистика виявилася приголомшливою. Серед мамонтів, які загинули самі, тобто природною смертю, 66 відсотків складали самці. Проте на місцях полювання ситуація була протилежною: 70 відсотків убитих тварин були самицями. Дослідники вважають, що причиною такої вибірковості були не розміри тварин, а їхня соціальна поведінка, схожа на звички сучасних слонів.

Дорослі самці зазвичай блукають більше, тоді як стада на чолі з самицями дотримуються регулярніших маршрутів пересування, що могло полегшити їхній пошук– додала Ханна Мутс.

Самиці пересувалися великими групами за передбачуваними сезонними маршрутами. Це дозволяло давнім мисливцям вистежувати їх та заганяти у пастки. Попри те, що дорослі особини могли досягати 3,7 метра заввишки та важити понад 8 тонн, люди навчилися ефективно використовувати їхню передбачуваність.

Доктор Давід Дієз дель Моліно зазначив, що такі відкриття стали можливими лише завдяки останнім технологічним досягненням, зокрема вдосконаленим еталонним геномам та новим методам роботи з деградованою давньою ДНК.