Homo floresiensis – один із найбільш незвичайних представників людського еволюційного дерева. Цей вимерлий вид отримав неофіційне прізвисько "хоббіт" через дуже малий зріст і незвичайні пропорції тіла. Новий аналіз тазових кісток показав, що його будова могла бути значно ближчою до інших представників роду Homo, ніж до ще давніших австралопітеків. Про це пише Science Times.
Чому "хоббіт" ходив не зовсім як сучасна людина?
Дослідники зосередилися на рештках LB 1 – дорослої жінки Homo floresiensis, знайденої на острові Флорес в Індонезії. Саме цей скелет залишається одним із найважливіших джерел інформації про те, як пересувався загадковий вид.
Статистичне порівняння тазових кісток LB 1 з іншими давніми гомінінами показало, що вони ближчі до представників Homo, які жили в плейстоцені, ніж до австралопітеків. Це має важливе значення для розуміння ходи Homo floresiensis. Будова таза вказує, що вид був пристосований до вертикального пересування на двох ногах, а його спосіб ходьби, ймовірно, був ближчим до людського, ніж до способу пересування таких ранніх гомінінів, як австралопітек Люсі.
Однак схожість із сучасними людьми не означала, що "хоббіти" могли пересуватися так само ефективно.
Анатомічні особливості їхнього тіла, ймовірно, робили ходьбу повільнішою та менш ефективною для тривалих переходів. Тобто Homo floresiensis міг ходити прямо, але його організм не був настільки добре пристосований до швидкого пересування та подолання великих відстаней, як у сучасної людини.
Homo floresiensis привертає увагу не однією незвичайною рисою. Окрім дуже малого тіла, представники виду мали надзвичайно маленький мозок та специфічну будову верхньої частини тіла. Водночас їхній таз демонструє характеристики, які нагадують інших представників роду Homo. Саме таке поєднання робить вид складним для однозначного розміщення на еволюційному дереві.
Одним із можливих пояснень є острівна карликовість. Це еволюційний процес, за якого популяції тварин, ізольовані на островах, можуть ставати значно меншими за своїх материкових родичів. Флорес протягом тривалого часу був ізольованим середовищем. Тому невеликий розмір Homo floresiensis міг бути результатом адаптації до життя на острові.
При цьому зменшення розмірів тіла не обов'язково означало повну перебудову всіх анатомічних характеристик. Саме тому Homo floresiensis міг зберегти таз, пристосований до двоногої ходи, водночас маючи надзвичайно маленьке тіло.
Однак остаточно встановити походження цього виду поки не вдалося.
Звідки походять Homo floresiensis?
Походження "хоббітів" залишається однією з найбільших загадок у дослідженнях еволюції людини. Homo floresiensis виявили у 2003 році, і відкриття одразу поставило під сумнів прості уявлення про те, як розвивалася людська лінія. Скам'янілості продемонстрували, що в минулому одночасно могли існувати гомініни з дуже різними фізичними характеристиками.
Однією з основних гіпотез є походження Homo floresiensis від Homo erectus. Прихильники цього припущення вважають, що предки "хоббітів" могли потрапити на Флорес, після чого ізоляція острова сприяла поступовому зменшенню їхнього тіла.
Водночас не виключається й інший сценарій – вид міг походити від ще давнішої популяції представників людської еволюційної лінії. Тому нові дані про таз не розв'язують питання походження Homo floresiensis, але додають важливу інформацію про його спосіб життя та пересування.
Чому відкриття важливе для історії людської еволюції?
Тривалий час людську еволюцію можна було уявляти як поступовий рух від більш примітивних форм до сучасної людини. Однак Homo floresiensis показує, наскільки складнішим був цей процес. Вид поєднував характеристики, які сьогодні здаються суперечливими. Він мав дуже маленьке тіло та мозок, але водночас демонстрував анатомічні особливості, пов'язані з двоногою ходою.
Новий аналіз тазових кісток додає до цієї картини ще одну важливу деталь. Homo floresiensis не просто пересувався вертикально – механіка його ходи могла бути ближчою до представників Homo, ніж до ранніх австралопітеків.
Але при цьому його тіло не забезпечувало тієї ж ефективності пересування, що й тіло сучасної людини. Повільніша хода та гірша пристосованість до тривалих переходів могли бути частиною унікальної адаптації до життя на Флоресі. Це також демонструє, що двоногість не була єдиною характеристикою, яка розвивалася за однаковим сценарієм у всіх давніх гомінінів. Різні популяції могли формувати власні комбінації анатомічних рис залежно від середовища та способу життя.
Homo floresiensis зник приблизно 50 000 років тому, але його походження та еволюційна історія досі залишаються предметом дискусій.
Нові результати щодо LB 1 показують , що навіть добре відомі викопні рештки можуть розповісти більше про поведінку та фізичні можливості давніх людей після повторного аналізу. Історія "хоббітів" нагадує, що людська еволюція не була прямою дорогою до Homo sapiens. Вона складалася з багатьох паралельних шляхів, частина яких завершилася появою видів із вкрай незвичайним поєднанням рис.