Як розмножувалися предки ссавців мільйони років тому?
Історія цього відкриття розпочалася ще у 2008 році під час наукової експедиції в басейні Кару, що в Південно-Африканській Республіці. Цей посушливий регіон, розташований приблизно за 320 кілометрів на північний схід від Кейптауна, давно відомий своїми багатими покладами давніх скам'янілостей. Професорка Дженніфер Бота очолювала групу дослідників, коли її помічник Джон Няфулі виявив невелику скам'янілість, пише Popular Science.
Дивіться також Сліди гігантських динозаврів вкривають стелю печери на глибині 500 метрів під землею
Спочатку знахідка здавалася нічим не примітною, адже на поверхні виднілися лише крихітні уламки кісток. Однак після ретельного очищення стало зрозуміло, що перед дослідниками лежить ідеально згорнутий малюк лістрозавра, застиглий усередині свого яйця, хоча шкаралупа не збереглася.
На момент виявлення скам'янілості науковці не мали обладнання, яке б дозволило підтвердити їхні здогадки без ризику знищити цінний екземпляр. Лише через майже 17 років завдяки розвитку технологій комп'ютерної томографії та використанню потужного синхротронного рентгенівського випромінювання на базі Європейського центру синхротронного випромінювання (ESRF) у Франції команда змогла зазирнути всередину каменю.
Дослідження, результати якого опубліковані в науковому журналі PLOS ONE, підтвердило, що протоссавці дійсно відкладали яйця.
Ключовим доказом став аналіз нижньої щелепи ембріона. Вчені помітили, що дві її половини ще не зрослися між собою. Це свідчить про те, що істота ще розвивалася й була нездатна самостійно харчуватися. Тварина загинула ще до того, як вилупилася. Скелет зберігся в характерній позі ембріона всередині залишків м'якої оболонки, що вказує на смерть ще в яйці. Докази не лишали сумнівів: лістрозаври розмножувалися не так, як більшість сучасних ссавців.
Скам'янілість лістрозавра / Фото Жульєн Бенуа
Лістрозаври були ключовим видом у подоланні наслідків Великого пермського вимирання, яке сталося близько 252 мільйонів років тому. Ця катастрофа знищила приблизно 57 відсотків усіх форм життя на Землі та 70 відсотків наземних хребетних тварин.
Здатність відкладати яйця з великою кількістю жовтка стала однією зі стратегій, що дозволила виду вижити в умовах екстремальної посухи та нестабільного клімату. Великі яйця краще утримували вологу, а значний запас поживних речовин дозволяв малюкам з'являтися на світ уже достатньо розвиненими, щоб одразу піклуватися про себе та уникати хижаків, пише Indian Defence Review.
3D-реконструкція скелета / Фото Жульєн Бенуа
Жульєн Бенуа з Університету Вітваттерсранда зазначив, що це відкриття має не лише історичну цінність. За його словами, вивчення механізмів адаптації стародавніх істот до стрімких змін навколишнього середовища допомагає краще зрозуміти процеси стійкості природи в умовах сучасних кліматичних криз. Знахідка віком 250 мільйонів років пропонує новий погляд на виживання видів у критичних екологічних ситуаціях.