Росія запускає власні супутники зв'язку
У березні російські розробники вивели на орбіту першу партію з 16 функціональних апаратів проєкту "Рассвєт", а в липні до них додалася ще одна група супутників. Як пише литовське видання LRT, до наступного року компанія планує запустити ще сотні апаратів.
Офіційно систему подають як цивільну, однак у Кремлі не приховують її військового значення. 12 червня Путін на зустрічі з військовими заявив, що роботи над власним супутниковим зв'язком просуваються швидко і невдовзі окупанти відчують переваги системи на фронті.
Супутникові мережі стали важливими для війни
Сучасні бойові дії потребують швидкої передачі великих обсягів даних у режимі реального часу. Старі космічні системи працювали через окремі апарати на висоті у десятки тисяч кілометрів від Землі, тому сигнал часто був нестабільним. Натомість супутники Starlink літають на висоті 350 – 550 кілометрів, що дає значно вищу швидкість з'єднання.
Щоб така мережа працювала безперервно, потрібне ціле угруповання супутників, аби користувач міг під'єднатися щонайменше до одного з них.
Російська низькоорбітальна мережа не зможе конкурувати зі Starlink, яка нині налічує понад 10 000 супутників і обслуговує мільйони клієнтів по всьому світу. Водночас навіть базове угруповання помітно розширює можливості зв'язку для російських військ.
У чому слабкість російського аналога
Головна різниця між українським та російським використанням супутникового інтернету – у наземних станціях. Це великі масиви антен, фізично підключені до кабельного інтернету, які передають дані на супутники. Вони мають фіксоване розташування і випромінюють потужні електромагнітні сигнали, тож приховати їх неможливо.
Українські користувачі отримують сигнал через наземні станції, розташовані на території Польщі, Литви та Туреччини. Оскільки ці країни входять до НАТО, спроба Росії знищити такі об'єкти ризикує спровокувати пряму військову відповідь за участі США.
Натомість українські сили неодноразово доводили, що можуть вражати об'єкти далекобійними дронами по всій території Росії. Через це будь-які наземні станції системи "Рассвєт" у РФ можуть стати пріоритетними цілями для Збройних Сил України.
Я переконаний, що пріоритетною ціллю Росії є Starlink, але вона не може знищити наземні станції Starlink, тоді як Україна може атакувати аналогічні станції в Росії. Навіть якщо наземна станція "Рассвєт" буде у Сибіру, ніщо не завадить Україні її атакувати,
– каже колишній інженер космічних систем у британській армії Іан Мюргед.
Заступник начальника ГУР МО генерал-майор Вадим Скібіцький 10 серпня повідомив, що на орбіті вже перебувають десятки апаратів "Рассвєт". За його словами, російські військові вже можуть короткочасно користуватися цим зв'язком, поки супутник пролітає над територією України, а українські фахівці шукають способи протидії цій загрозі.
Водночас фахівці сумніваються, що Росії вдасться створити повноцінного конкурента Заходу або Китаю, який розробляє власні супутникові системи Guowang та Qianfan.
Росіяни просто не мають достатніх пускових потужностей. Це не означає, що вони не зможуть створити мережу супутникового інтернету, але вона, ймовірно, не буде такою швидкою чи ефективною, як Starlink чи дві китайські версії під назвою Guowang і Qianfan,
– заявила Вікторія Самсон, керівниця відділу космічної безпеки та стабільності фонду Secure World Foundation.
Крім того, не варто забувати, що 15 серпня 2026 року Україна завдала успішного удару новою крилатою ракетою "Фламінго" по ракетно-космічному центру "Прогрес" у Самарі. Цей стратегічний об'єкт є єдиним місцем збирання ракет "Союз-2", які Росія використовує для запусків військових супутників і системи зв’язку "Рассвєт". Оскільки Україна не може дістатися до вже запущених супутників на орбіті (не лише через відсутність протисупутникової зброї, а й через те, що людство домовилося про недопущення війни у космосі), знищення можливостей запуску може залишити вже запущені супутники єдиними в російському арсеналі.
Отже, попри спроби Росії розгорнути власне супутникове угруповання для потреб армії, дефіцит ракетоносіїв і вразливість наземної інфраструктури перед українськими ударами можуть помітно обмежити ефективність цього проєкту.