Як це працює
Метод, розроблений командою, називається доплерівською велосиметрією і ґрунтується на відбитті видимого світла Сонця хмарами в атмосфері планети. Це відбите світло викривляється пропорційно швидкості, з якою хмари рухаються відносно телескопа на Землі. Це дає миттєву швидкість вітру в спостережуваній точці.
Дивіться також На супутнику Юпітера знайшли солі та органічні сполуки
Команда 5 годин спрямовувала телескоп VLT на екваторіальну зону Юпітера, де легкі хмари розташовані на великій висоті, а також на північний і південний "тропіки", де утворюються смуги темних і тепліших хмар у глибших шарах атмосфери.
- На рівні видимих із Землі хмар атмосфера Юпітера містить аміак, гідросульфід амонію і воду, які утворюють виразні червоні та білі смуги.
- Верхні хмари, розташовані в зоні тиску від 0,6 до 0,9 бара, складаються з аміачного льоду.
- Водяні хмари утворюють найщільніший, нижній шар і чинять найсильніший вплив на динаміку атмосфери.
Вченим вдалося виміряти швидкість вітру на Юпітері: від 60 до 428 кілометрів за годину в різних областях планети з похибкою менше 36 кілометрів за годину.
Ми визначали вітри з точністю до кількох метрів на секунду, коли обертання Юпітера на екваторі становить близько десяти кілометрів на секунду. Складність полягає в тому, що це газоподібна планета, а не тверде тіло, вона обертається з різною швидкістю залежно від широти,
– пояснює один з авторів дослідження Педро Мачадо з Лісабонського університету.
Попередні дослідження оцінювали швидкість вітру на Юпітері за допомогою спостереження за деформацією хмар. Нові дані підтвердили старі, але виявилися трохи точнішими.
Наступною метою вчених стане Сатурн.