Тиранозаврів традиційно уявляють як непереможних мисливців на вершині харчового ланцюга. Однак нове дослідження, проведене на кафедрі геонаук Орхуського університету Данії продемонструвало щось неочікуване в поведінці древніх істот, розповідає SciTechDaily.
Дивіться також Тиранозаври вміли бігати навшпиньки, показав останній аналіз їхніх ніг
Що цікавого вчені дізналися про тиранозаврів?
Дослідження опубліковане у науковому журналі Evolving Earth демонструє іншу сторону життя цих доісторичних гігантів. Виявилося, що тиранозаври могли поводитися доволі прагматично і не нехтували падлом, поїдаючи залишки туш після того, як більша частина м'яса вже згнила.
Авторкою дослідження стала магістрантка Жозефін Нільсен. Вона використала методи тривимірного сканування, щоб дослідити 16 характерних слідів зубів на викопній плесновій кістці, яка належала великому тиранозавру, що жив понад 75 мільйонів років тому.
За словами дослідниці, у віртуальному 3D-середовищі вона змогла детально виміряти глибину, кут і розташування відбитків. Це дозволило дійти висновку, що вони не є випадковими пошкодженнями – їх залишив менший тиранозавр, який харчувався тілом значно більшого родича.
Кістка не демонструє ознак загоєння після укусу, а самі сліди розташовані на стопі – ділянці, де за життя було небагато м'яса. Це підказує, що хижак доїдав рештки вже давно мертвої тварини, фактично "зачищаючи" тушу на завершальному етапі розкладання. Таким чином, навіть тверді кістки могли ставати джерелом поживи, коли доступніші ресурси вичерпувалися.
Цікавий факт! Нільсен працювала не з оригіналом викопного зразка. Через ризик пошкодження рідкісної знахідки вона аналізувала детальну цифрову модель і 3D-друковану копію, створену в університетській лабораторії. Це дало змогу роздивитися найменші деталі без фізичного контакту з артефактом.
Що відомо про кістку?
Саму кістку довжиною близько 10 сантиметрів знайшов палеонтолог аматор у формації Джудіт-Рівер у штаті Монтана – регіоні з потужною ерозією, який добре зберігає рештки динозаврів, що жили в активній екосистемі приблизно 75 мільйонів років тому.
Передбачається, що власник кістки за життя міг досягати 10 – 12 метрів у довжину та важити кілька тонн. Згодом знахідку передали до Музею динозаврів Бедлендс у місті Дікінсон (Північна Дакота).
Оцифрування викопного матеріалу відкрило нові можливості для дослідження. Науковиця застосувала системну класифікацію CM (Category-Modifier), яка дозволяє стандартизовано описувати кожен слід – від поверхневих дотиків зубів до глибоких дробильних укусів. Завдяки цьому дослідники можуть точніше визначати характер взаємодії між динозаврами, не покладаючись лише на візуальні припущення.
У роботі також брали участь канадська палеонтологиня Тайя Ваєнберг-Хензлер і куратор музею Денвер Фаулер, які виступили зовнішніми керівниками студентського проєкту. Нільсен познайомилася з ними під час волонтерства на розкопках у Монтані влітку 2024 року – саме тоді й зародилася ідея дослідження, що зрештою привела до наукової публікації.
За словами дослідниці, сучасні технології дедалі більше допомагають розкривати поведінкові особливості динозаврів. Тепер навіть незначні сліди можуть містити важливу інформацію про їхні звички, соціальні взаємодії та роль у стародавніх екосистемах.