Ядро Юпітера, найбільшої планети Сонячної системи, давно є загадкою для астрономів. Це надзвичайно щільний і гарячий об'єкт, а дані, зібрані апаратом NASA Juno, показали, що воно має дивну "розмиту" або "розбавлену" структуру, де водень поступово змішується з важчими елементами розповідає 24 Канал. Деталі нового дослідження опубліковані в Щомісячному віснику Королівського астрономічного товариства.
Дивіться також Вчені переглянули дані про загадковий сигнал "Wow!" і виявили дещо цікаве
То як же з'явилося ядро газового гіганта?
Роками домінувала теорія "гігантського зіткнення". Вона припускала, що ядро Юпітера утворилося після потужної катастрофи – зіткнення з іншою молодою планетою. Вважалося, що приблизно половина ядра газового гіганта складається з уламків цього небесного тіла, що й пояснювало його незвичайну структуру.
Однак нове дослідження спростовує цю ідею. Науковці використали суперкомп'ютер, щоб змоделювати умови планетарного зіткнення. Жоден із симульованих сценаріїв, навіть за найекстремальніших умов, не призвів до утворення поступової суміші газів, яка спостерігається в ядрі Юпітера сьогодні.
Натомість моделі показали, що хмара з каміння та льоду, яка утворилася б після удару, осіла б окремими, чіткими шарами.
За словами провідного автора дослідження, вченого-планетолога з Даремського університету Томаса Санднеса, такого роду зіткнення буквально струсонуло б планету до самого її ядра, але не так, щоб пояснити внутрішню будову Юпітера, яку ми бачимо сьогодні.
Модель зіткнення планети об ядро Юпітера, викликаючи ударні хвилі та перемішування / Фото Томас Санднес
Натомість вчені пропонують іншу гіпотезу: ядро Юпітера формувалося поступово. Протягом тривалого часу воно притягувало важкі та легкі елементи зі свого оточення. Це був тривалий процес росту та еволюції, а не результат екстремального та малоймовірного зіткнення.
Цю ідею підкріплює той факт, що інший газовий гігант нашої системи, Сатурн, також може мати схоже "розбавлене" ядро.
Як зазначає співавтор дослідження Луїс Теодоро з Університету Осло, це зміцнює думку, що такі структури формуються поступово, а не внаслідок рідкісних, високоенергетичних ударів. Ці висновки можуть стосуватися і газових гігантів, що обертаються навколо далеких зірок.