Ігор Сікорський – київський конструктор, чиє підприємство виробляло найбільше гелікоптерів

Майбутньому інженерові польоти снилися ще з дитинства. Книги Жюля Верна, розповіді мами про Леонардо да Вінчі й привели Сікорського до Київського політехнічного інституту. Саме тут 19-річний юнак береться за створення свого першого гвинтокрила. Дні він проводить в авіагаражі КПІ, а ввечері продовжує майструвати на подвір’ї батьківської садиби. Обидві спроби чекатиме невдача – на той час ще не існувало легких двигунів великої потужності.

Читайте також: Cardiomo – український стартап, який допоможе піклуватись про своїх рідних

Сікорський розумів — ці ідеї потрібно відкласти, тому береться за літаки. У 1912 С-6 Сікорського встановлює світовий рекорд швидкості — 111 км/год. А згодом йому першому в історії авіації приходить ідея обладнати літак одразу чотирма двигунами. Так, С-22 "Ілля Муромець" стане одним з найчисленніших бомбардувальників Першої світової війни.

Перший політ Сікорського на гелікоптері
Перший політ Сікорського на гелікоптері

Революція 1917 року змусить конструктора емігрувати до Франції, а звідти — до США. Серед таких же емігрантів йому вдається знайти однодумців та оголосити передплату акцій майбутньої компанії. Тоді у киянина найбільше повірив композитор Сергій Рахманінов – перерахував 5 тисяч доларів. Зібравши достатньо коштів, у 1923 році засновує "Sikorsky Aero Engineering Corporation". А в серпні наступного року представляє S-29- A, що міг перевезти 14 пасажирів зі швидкістю 130 км/год.

Сікорський розумів, що інфраструктури для літаків ще не вистачає, – на всю країну кілька аеропортів, натомість є величезні водні простори, тож вирішує використати їх замість злітно-посадкової смуги. Сенсацією стане літак-амфібія S-40 та S-42, що міг перевозити 38 пасажирів на відстань до 1500 км. Це був найбільший комерційний лайнер тих часів, що під прапором "Pan American Airways" здійснював рейси до Карибського узбережжя та Південної Америки. Телевізійники гордо розповідали, що тепер усі охочі можуть оглянути екзотичні Пуерто-Рико, Гавану чи Бразилію.

Читайте також: "Дуплет" — надпотужний бойовий модуль для українських БТР

Весь цей час Сікорський не забував про гелікоптери. Його експериментальний VS-300 був настільки вдалим, що інженери навіть випустили рекламу, де пропонували американцям замість автомобілів, літати на гвинтокрилі до крамниці. Але дозволити собі такий вид транспорту могла хіба що армія США, тож у 1942 році приймає на озброєння перші серійні моделі R-4. На початку 1944 року відбудеться перша у світі рятувальна операції на гвинтокрилі, – американських моряків евакуюють із потопленого есмінця "Тернер".

Справжній бум на гвинтокрили чекатиме Сікорського після завершення війни. S-55 випускатимуть не лише у США, – ліцензії придбають ще й Японія, Велика Британія та Франція. Це був перший у світі гелікоптер, що перетнув Атлантичний океан.

Ігор Сікорський
Ігор Сікорський

Останнім творінням Сікорського став S-58 1954 року – військово-транспортний гелікоптер, що вміщав на борту до 16 солдатів. Цю модель закуповували армії 25 країн світу, ним перевозили президентів Ейнзерхаура та Кеннеді. У 1959 році до Білого Дому з офіційним візитом прибув Микита Хрущов. Після кількох зустрічей Двайт Ейзенхауер запросив гостя до своєї заміської резиденції за 100 кілометрів від Вашингтона. Летіти треба було гелікоптером, чия конструкція викликала мало довіри у Хрущова. Зате одразу після приземлення генсек попросив дозвіл придбати 32 моделі для СРСР, США погодили тільки 2.

Киянин подасть у відставку у 68 років, залишаючись технічним консультантом упродовж наступних 15 років. Компанія Сікорського підрахувала, що з 1944 року й до початку 2000 їхні гелікоптери допомогли врятувати понад 2 мільйони осіб.

Українець Архип Люлька створив двигуни, які дозволяли перевищити швидкість звуку

На його розробки з нетерпінням чекали творці винищувачів та бомбардувальників. Від потужності його двигунів залежало, наскільки успішною стане модель їхніх літаків. Архип Люлька першим у світі запропонував ідею двоконтурного турбореактивного двигуна, яку й у наші дні використовують у пасажирській та військовій авіації.

У 1931 році вже у статусі аспіранта Люлька переводиться до Харківського авіаційного інституту, де саме вивчали, як за допомогою гарячої пари розкручувати турбіну літака. Цю ідею конструктор відхилив: навіщо здіймати в небо масивний резервуар для конденсату, який тільки крастиме місткість та корисну вантажопідйомність.

Читайте також: Михайло Кравчук – геніальний математик, чиї роботи стали основою для створення першого комп'ютера

Інша справа – газ. От тільки й тут проблема. Він буде ефективним, якщо сягне понад тисячі градусів, але тоді не існувало матеріалів, які б витримували таку температуру. Ночами на кухні українець зі співробітниками малює ескіз нового турбогазового двигуна, якому вистачатиме й 700 градусів. Думки професорів розійшлися: хтось називає ідею абсурдною, інші ж рекомендують показати креслення у Москві.

У 1939 році Люлька 13 днів просидить у приймальні міністра, доки йому нарешті призначають зустріч о 2 ночі. Скепсис чиновника розсіюється, коли конструктор обіцяє, що з його двигуном літаки розганятимуться до 900 кілометрів за годину.

Українця одразу направляють у Петербург очолити конструкторське бюро, де команда проводить успішні випробування турбореактивного двигуна ТР-1, але це тільки початок. Незабаром конструктор пропонує вдосконалену версію – двоконтурний турбореактивний двигун, за який в квітні 1941 року Архип Люлькаі отримує патент.


Архип Люлька на офіційній зустрічі з високопосадовцями

Впровадженню нової технології спочатку завадить Друга світова, а потім й супротив інших конструкторів, мовляв, поршневі двигуни й так чудово справляються зі своєю функцією. А от інші країни не зволікали, і у 1944 році на фронті з’являються реактивні винищувачі Me-262 та Не-162 від німецьких фірм Messerschmitt та Heinkel. Партійне керівництво тепер саме йде до українця і просить підготувати реактивний двигун для експериментального винищувача Су-11.

У 1947 році літак мчатиме на висоті 5 тисяч кілометрів на швидкості 950 кілометрів за годину. З цього моменту практично всі винищувачі серії Су літатимуть на двигунах українця і за кожним творінням закріплюватимуть його ініціали.

Читайте також: Варвара Каринська – модельєрка з Харкова, яка отримала Оскар за свої костюми

Пройде лише 7 років і конструктор перевершить своє попереднє досягнення удвічі – АЛ-7Ф-1 дозволив Су-7 розвинути швидкість 2120 кілометрів за годину і встановити 4 світові рекорди зі швидкості та набору висоти.

Військове керівництво однак й далі вимагало покращувати показники. Так презентують нову розробку АЛ-21Ф3, яка за потужністю та технологіями нагадувала дітище General Еlectric – двигун J79. Втім пізніше стало очевидно: двигун українця затягував більше повітря, сильніше його стискав, і при згоранні палива виділяв більше тепла.

АЛ-21Ф3
Остання розробка Архипа Люльки – АЛ-21Ф3

Наприкінці життя Люлька представить своє основне дітище – надпотужний двигун АЛ-31Ф, який виводив винищувач Су-27 на висоту 15 тисяч метрів за 76 секунд і забезпечував швидкість у 2,5 тисячі кілометрів за годину. Друзі розповідали, що у московській квартирі конструктора висіло 2 портрети – Тараса Шевченка та його вчителя Михайла Кравчука.

Петро Балабуєв – творець найбільших літаків у світі

У конструкторське бюро Олега Антонова він потрапить у 1954 році,– останній покладав великі надії на молодих випускників Харківського авіаційного інституту. Балабуєв яскраво серед них виділявся. Почавши з роботи у майстернях, він вже у 30 років обіймає посаду одного із заступників Антонова. Луганчанин не лише володіє конструкторським талантом, а й організаційними здібностями.


Петро Балабуєв

Коли в Ташкенті налагодили серійне виробництво "Антеїв", саме йому довірили координацію усіх процесів та випробування. Радянський союз настільки пишався новинкою, що навіть уперше наважився взяти участь у французькому авіасалоні Ле Бурже. Так, у 1965 році глядачі побачили найпотужніший турбогвинтовий літак у світі, який, до речі, таким залишається і досі.


Літак "Антей"

Перші спроби закінчуються невдачею, стає зрозуміло – зі старими технологіями літак не збудувати, потрібно модернізовувати цілу авіапромисловість: розробляють потужніші двигуни, надійнішу електроніку для штурвала, покращені властивості сплавів для крил – загалом Балабуєв координує роботу 800 залучених підприємств. На його столі лежать 540 можливих варіантів компонування літака і 36 ескізів крила – від головного конструктора чекають вказівок.У 1968 всю увагу до себе привернув Локхід C-5 "Гелексі" – американський літак, що перевершив загальну вантажопідйомність "Антея" на 100 тонн. Кремль підозрював, що цією перевагою скористаються військові для оперативного перекидання військ та озброєння, тож наказує КБ Антонова повернути радянській авіації першість. Іншими словами характеристики Антея треба було покращити удвічі, – цього разу завдання ляже на плечі Балабуєва.

Читайте також: Грім-2 – кращий ракетний комплекс України часів незалежності

1985 року Ан -124 Руслан прибуде до Ле Бурже. Знову сенсація, і знову антонівці на крок попереду. Вантажний відсік завдовжки 36 метрів та завширшки – 6 метрів, підлога зроблена з титану, тож усередині може їздити важка гусенична техніка. За 2 тижні АН-124 встановив одразу 21 рекорд, головний із яких – підйом на висоту майже 11 кілометрів з вантажем у 170 тонн.


Ан-124

Спочатку Ан-124 розглядали як підмогу для військово-повітряних сил – перекинути в гарячу точку зброю чи танки, вивезти бійців. Утім згодом перекваліфікували на "летючу вантажівку" для цивільних потреб. Були в історії Руслана й оригінальні рейси – перевезення 52 тонн золота, сценічного обладнання для Майкла Джексона і навіть слона, дельфінів та 25-метровий кактус.

У 1989 році на авіасалон у тому ж Ле Бурже Ан-225 "Мрія" прилетить із космічним човником на спині, так, аби з першого погляду світова авіаційна еліта усвідомила масштаби їхньої розробки. У відсіку завдовжки 43 метри та завширшки – 6 могли вміститися 80 легкових авто, корпус Боїнга 737, або ж 250 тонн іншого вантажу – скажімо, генератори для електростанцій і 40-метрові лопаті турбін.

Читайте також: Українська компанія, що творить революцію у кіноіндустрії – Front Pictures

Загалом "Мрія" поставить 240 авіарекордів та збереже титул найбільшого літака у світі до наших днів.Тут би можна було й відпочивати на лаврах, але перед Балабуєвим поставлять ще одне завдання – підготувати літак, який би зміг перевозити космічний корабель Буран. Цього разу розробка зайняла рекордні 3,5 роки, адже інноваційні технології, використані в "Руслані", мали ще значний ресурс для вдосконалення.

На посаді головного конструктора Підприємства Антонов Бабабуєв пропрацював 21 рік. Робота займала практично увесь час, для дружини та сім’ї залишалось небагато. Уперше в Радянському союзі конструктор скоротив для працівниць робочий день до 6 годин зі збереженням заробітної плати.

Ігор Пастернак – українець, що готовий зробити революцію у транспортних перевезеннях

Дороги, порти, залізничні колії та летовища, – усе це інфраструктура, яка вимагає величезних коштів для зведення і чималих на утримання. Пастернак запевняє, для його машин цього всього непотрібно, а отже ціна на перевезення буде значно нижчою, йдеться про дирижаблі. Так-так, ми знаємо що ви скажете – мовляв, це застаріла технологія минулого століття. Та й після масштабної катастрофи Гінденбурга у далекому 1937 році треба бути божевільним, аби взятися за таку ідею. Що ж, Пастернак себе таким і називає.

Читайте також: Інженер українського походження, без якого Apple не мав би шансів на успіх: життя Стіва Возняка

Уся ця історія почалася ще у Львові, коли 12-річний хлопець уперше прочитав про незвичний літальний апарат. Навчаючись на інженерному факультеті Львівського університету, організував авіагурток і почав виготовляти перші дирижаблі та аеростати. Юнацьке захоплення згодом переросло в кооператив з непоганим прибутком.

Ігор Пастернак знаходився на цьому дирижаблі у 2013 році
Ігор Пастернак знаходився на цьому дирижаблі у 2013 році

Коли ж Радянський Союз розпався, Ігор зрозумів, що молодий бізнес треба переводити у Штати. Це був 1994 рік. Переїхав з кількома тисячами доларів, не маючи жодних бізнесових зв'язків та й до того ж не знаючи англійської мови. Пастернак найняв перекладача, і вже у 1996 році його дирижабль літав над олімпійським містечком в Атланті.

Саме розміщення логотипів і тримало на плаву компанію, але такий бізнес був надто мілкий. Головною ціллю для його пташок були саме вантажні перевезення, особливо в райони, де намає доріг чи злітно-посадкових смуг. Колишній львів'янин примудрився схрестити вертоліт, гідроплан і підводний човен. Для зльоту більше не потрібно скидати баласт, а підйом забезпечують гвинти, як і в гелікоптері.

У дирижаблі Пастернака гелій з оболонки частково викачують у спеціальні балони, а не випускають в атмосферу, як у традиційних моделях, що дає апарату можливість приземлятися без щогл і тросів. Це власна розробка українця, тож він подав заявку на патент. Такий гібрид споживає лише 30% палива, необхідного для літака такої ж ваги, адже не використовує енергію під час підйому чи спуску, а тільки під час горизонтального руху.

Ігор Пастернак з дирижаблем
Ігор Пастернак з дирижаблем

У 2010 році американський уряд виділив йому 50 мільйонів доларів на будівництво першого прототипу вантажного дирижабля – Dragon Dream завдовжки 81 метр. Коли все було готово – в ангарі обвалився дах і добряче пошкодив техніку. Пастернак навіть судився з державою. Якщо раніше планували звести 24 дирижаблі до 2024 року, то форсмажор трохи змістив часові рамки.

Ігор  Пастернак
Ігор Пастернак

Зараз команда працює над масштабнішими моделями – наприклад, завдовжки 280 метрів, що зможуть перевозити 250 тонн на 10 тисяч кілометрів. Фактично – це стільки ж, як і літак Мрія, але вони не потребуватимуть аеропорту. Скажімо, їх можна було б використати на Гаїті чи після урагану Катріна. Дирижабль може зависати в повітрі та спускати контейнер за лічені хвилини.

Читайте також: Як українець здійснив технічну революцію у дирижаблях

Конкуренції Пастернак не боїться. Хоча у світі й назбирається десяток подібних компаній, готовий і далі виборювати свою першість. У лютому 2014 року, під час Майдану інженер уперше за 20 років повернувся в Україну. Зізнавався, що в той момент знову відчув себе українцем. Так почалась і бізнес-співпраця. На Азовському морі встановили для прикордонників систему виявлення та ідентифікації, – таку ж, як і на власних дирижаблях. А також готують завод для виробництва модифікованої версії гвинтівки М4 (ем 4).

"Аеропракт" – один із найвідоміших виробників надлегких літаків

Закінчивши авіаційний інститут, Юрій Яковлев отримав запрошення з Києва працювати на підприємстві Антонова. Удень він проектував надпотужні військові та пасажирські судна, а ввечері – його тягнуло до ультралегких. Так з'являється ідея створити любительський клуб літакобудування "Аеропракт".

У 1990 році команда береться за розробку двомісного літака А-20 і навіть знаходить інвестора для серійного виробництва. Розкол Союзу вмить зламає всі плани конструкторів. (інтершум путч). На той момент готовими було 2 літаки, але про них ніхто не знає, грошей на рекламу нема, як і на участь у авіавиставках. Єдине, що могли собі дозволити – міжнародні змагання з льотної майстерності.

Читайте також: Чому українець, який створив Супермена, десятиліттями виборює авторське право на героя

Заплативши 300 доларів, кияни показували все, на що здатне їхнє дітище, сподіваючись зацікавити заможних відвідувачів. План спрацював. У 93-му вони вперше продають свій літак за 12 тисяч доларів та ще 2 тисячі отримують за ремонт та виготовлення деталей для румунських планерів.

Переломною стане поїздка в Об'єднані Арабські Емірати, де місцевий шейх особисто випробував їхні моделі. Ті не лише виявилися надійнішими і витривалішими за американські чи німецькі аналоги, але й коштували на третину менше. Шейх пропонує стати бізнес-партнером.

Юрій Яковлев
Юрій Яковлев

Замовлень ставало все більше, і водночас від клієнтів лунали й пропозиції покращень. Так у 96-му кияни представляють літак А-22. Ціна зросла до 27 тисяч, що було цілком прийнятним для іноземних покупців. Цю модель закуповували сингапурські рятувальники для спостережень за береговою зоною , австралійські пожежники, іспанські картографи та німецькі фермери. А-22 можна зустріти на аеродромах льотних шкіл Ірану та Саудівської Аравії.

У наші дні "Аеропракт" випускає в середньому 60-80 літаків на рік. Крім улюбленця А-22, це й двомісний гідроплан А-24 та двомоторний А -36. Конструктори запевняють, процес вдосконалення безкінечний, тому не перестають вигадувати нові модифікації.