Трагічна історія Влада Колесникова: українській владі саме час задуматися
Історія росіянина Влада Колесникова — це нагадування для української влади, що потрібно щось робити, аби таких історій було менше. Принаймні, якщо вона дійсно поважає людське життя.
Історія росіянина Влада Колесникова, який знайшов для себе лише один вихід із тої атмосфери затравлювання, у якій він жив, сьогодні обговорюється всіма українськими ЗМІ. І це трохи більше, ніж трагічний інформаційний привід, який не залишить аудиторію байдужою. Це ще і нагадування для української влади, що потрібно щось робити, аби таких історій було менше. Принаймні, якщо вона дійсно поважає людське життя більше, ніж влада російська.
Останні півроку я провела, спілкуючись із бійцями-іноземцями, які вирішили, що воювати за Україну для них — це принципово важливо. Переважна більшість таких бійців — росіяни. Найбільше серед них саме юнаків, схожих на 18-річного Влада Колесникова. Вони мають принципи, віру та ідеали, через які не могли залишатися в Росії. Просто Влад із цими ідеалами лишився у Росії та намагався там з ними вижити. Але не зміг. А вони не змогли лишатися. Тому опинилися на війні. На війні не лише за перемогу, а і за власні принципи, за власне майбутнє і за можливість вибору для себе та своїх дітей.
Їхні ідеали трохи наївні, але по-дитячому щирі. Та й вірять вони у них незламно і так сильно, що ця віра народжує у їхніх серцях вогонь, що не дозволяє їм відступати. Такий собі попіл Клааса, який б'є і не дає заспокоїтись. Війна для них стала цілком логічним продовженням пожиттєвої тяги до боротьби за справедливість. Їм всім не набагато більше 20-ти. Для кожного з них дорога у Росію закрита, бо там від них або відмовилися рідні, або вже чекають відкриті кримінальні справи.
Вони всі хочуть лишитись в Україні. І кожен з них періодично опиняється на межі відчуття, схожого на відчай, коли вони усвідомлюють, що українська бюрократія ніколи не дозволить їм цього зробити. Уникнути депортації на батьківщину ці хлопці і дівчата теж намагаються по-різному. Є ті, хто повернувся ховатися на фронт. Є ті, хто оголосив війну Міграційній службі і зараз проходить чергове коло судових оскаржень. Є ті, хто засипає проханнями Адміністрацію Президента. Є ті, хто просто намагається не привертати до себе увагу.
Але вирішення питання перебуває виключно в руках української влади. І якщо вона не почне робити щось для його вирішення, то українським журналістам доведеться дедалі частіше писати про юних росіян, які не витримали тиску та травлі й обрали для себе вихід, який видався їм найпростішим.