Який вигляд мав автентичний український стрітфуд два століття тому і чому він міг би легко конкурувати із сучасною світовою швидкоїжею, пояснив 24 Канал.
Пиріжки "з пилу, з жару" та культові перепічки
Головним аналогом сучасного сендвіча у XIX столітті були пиріжки. На кожному міському базарі чи сільському ярмарку стояли перекупки з величезними кошиками, загорнутими у теплі ковдри. Це дозволяло годинами зберігати випічку гарячою.
Найбільшим попитом серед біднішого населення та мандрівників користувалися смажені та печені пиріжки з горохом, капустою, картоплею чи грибами. Вони коштували копійки, проте були неймовірно ситними.
Ще одним хітом тогочасного вуличного меню були перепічки зі шкварками. Дріжджове тісто змішували з обсмаженим салом та запікали – такий перекус давав енергію на весь день і його було максимально зручно їсти прямо на ходу.
Солодощі у фритюрі: предки сучасних пончиків
Якщо сучасна молодь полюбляє донати, то українці у XIX столітті обожнювали вергуни та пундики. Ці вироби з тіста смажили у киплячому смальці або олії (фактично, у старовинному фритюрі).
Вергуни робили дітям як ласощі під час святкових гулянь.
Для тих, хто хотів чогось більш вишуканого, продавали шулики або ломанці. Це були щільні коржі, які продавці ламали на дрібні шматочки прямо перед покупцем і заливали густою медово-маковою заправкою.
Українські вергуни / magnific.com
Фастфуд у полі: подорожні вареники
Попри те, що вареники вважаються традиційною ресторанною або домашньою стравою, вони також виконували роль "сухого пайка".
Коли селяни вирушали на цілий день у поле на жнива, або козаки та чумаки збиралися в дорогу, жінки відварювали вареники з капустою або картоплею, ретельно змащували їх олією, щоб не злипалися, і загортали у щільне чисте полотно чи хустку. У такому вигляді фастфуд залишався свіжим і ситним упродовж дня.
Сьогодні елементи старовинного стрітфуду все частіше з'являються у меню сучасних крафтових закладів, доводячи, що українська швидка їжа була не лише ситною, а й мала унікальний автентичний смак.