Двозначне слово близької людини, скасування планів, невелика невдача на роботі – усе це може змушувати наші руки тремтіти, серце калатати, а думки плутатись. Книга психологині та контент-кріейторки Елізабет Клапес "Люба Я, нам треба поговорити: пізнай себе і будь щасливою" від видавництва #книголав ставить розуміння складних емоцій у центр розмови без швидких рішень і кліше. Натомість авторка пропонує чесну, подекуди незручну, але необхідну інформацію про те, чому ми так погано знайомі з власним внутрішнім світом – і що з цим робити.
Дивіться також Книжки без Росії: чи можна "вичистити" літературу від чужих культурних впливів і чому це важливо
Як звичка ігнорувати почуття формується ще в дитинстві?
Ніхто не народжується з нездатністю розуміти власні переживання. Ми вчимося цього завдяки дрібним сигналам від оточення: нас непомітно змушують не плакати, "тримати себе в руках", радіти, бути вдячними. Клапес пояснює: наш внутрішній голос містить усе, що ми засвоюємо в процесі виховання. Суспільство, сім'я, школа формують уявлення про те, які емоції є "нормальними", а які – небажаними чи навіть такими, яких треба соромитись.
Авторка наводить красномовний приклад із материнством: жінки, які в перший рік після народження дитини відчувають виснаження, роздратування чи розпач, схильні мовчати, адже культура та суспільство просувають панівний образ "ідеальної матері", якій завжди добре й комфортно. Незадоволення не зникає, лише йде вглиб, і саме там, непомічені та безіменні, емоції продовжують впливати на наше життя. Що більше ми їх ігноруємо, то менше розуміємо, що з нами відбувається, коли емоції прориваються назовні.
"Люба Я, нам треба поговорити: пізнай себе і будь щасливою" / фото #книголав
Різниця між "я злюсь" і "мені боляче": чому це важливо?
Одна з найважливіших ідей книги – важливість розрізнення між тим, як ми виплескуємо емоцію назовні, і тим, що стоїть за нею насправді. Тобто, ідея відмінності форми та змісту. Людина може реагувати гнівом – кричати, звинувачувати та закриватися в собі, коли насправді їй боляче і страшно.
Клапес описує це через приклад із ревнощами: часто людина може ідентифікувати нейтральні жести партнера як флірт і вибухати звинуваченнями. Якщо бути чесними з собою, то стає ясно, що за сплеском емоцій стоїть не справедливий осуд і обурення, а невпевненість і страх втрати.
Варто навчитися ставити собі питання "що стоїть за моїми емоціями?" / фото Canva
Різниця між формою та реальною суттю є принциповою з кількох причин. По-перше, коли ми реагуємо "замісною" емоцією – гнівом замість болю, – нас часто не чують, адже подача перекриває реальний зміст. По-друге, ми й самі залишаємося в полоні поверхневої реакції й не стикаємося з реальною проблемою, звинувачуючи себе в "негативності".
Клапес нагадує про класичну психологічну аксіому: ми не обираємо наші емоції, але можемо обирати їхню інтерпретацію. Навчитися ставити собі питання "що стоїть за моїми емоціями?" – це перший крок до того, як відрізнити злість від образи та зрозуміти, де саме болить.
Дивіться також Історія, статус і голос: чому роман "Шахрайство" важливий для розуміння історії України
Як зробити перші кроки до емоційної грамотності у повсякденному житті?
Замість складних методик з нуля Елізабет Клапес пропонує спершу зупинитися, зробити паузу в момент, коли всередині вирують емоції. Вона радить залишитися на самоті на кілька хвилин, глибоко вдихнути й запитати себе: "Що я зараз відчуваю? Де це в моєму тілі?". Тіло реагує раніше за свідомість і може підказати, що відбувається насправді.
Другий крок – назвати емоцію конкретніше: тривога, сором, образа, розчарування. Авторка підкреслює, що не існує "поганих" емоцій – є приємні та неприємні, і всі вони відіграють свою важливу роль. Наприклад, страх попереджає, смуток сигналізує про втрату, якої ми можемо не усвідомлювати, злість говорить про порушення меж. Коли ми навчаємося розрізняти емоції, вони перестають нами керувати.
Нарешті, головним кроком є розмова з собою з позиції любові, а не осуду. Клапес радить звертатися до себе так, як ми б говорили з близькою подругою: з увагою, без звинувачень, із готовністю слухати. Метою цього є зовсім не самовиправдання, а дослідження себе.
Доки ми не знайомі з собою, навчитися жити в злагоді з емоціями просто неможливо. "Люба Я, нам треба поговорити: пізнай себе і будь щасливою" – це не інструкція з виправлення себе, а тепле запрошення до знайомства з собою від досвідченої психологині.
Які ще новини вам будуть цікаві?
Ми вже розповідали про п'ять романів молодих українських авторів, які варто читати, якщо хочеться трохи магії, напруги й історій, від яких складно відірватися. Наприклад, "Княгиня Пітьми", автор – Мар'яна Копачинська.
У сюжеті розповідається про світі, де старі боги вже не чують людей, а імперія готується до нової війни, доля цілого князівства раптово опиняється в руках двох зовсім звичайних і зовсім не героїчних людей. Злодій Мак і доглядачка магічних істот Рута змушені залишити своє звичне життя і втягнутися у події, які змінюють їхню долю та долю всієї країни. Попереду на них чекають давні легенди, магія, небезпечні випробування і вибір, від якого залежить більше, ніж вони можуть уявити.