Я не хотів бачити цю війну, – чому троє цивільних вирішили долучитись до ССО

24 Канал розповідає історії трьох українських військових, які пройшли різний шлях до служби.

Дивіться також Це не про справедливість: головна проблема нової армійської реформи 

Коли містом проходила прощальна процесія за загиблим воїном, він відвертався. Рекламу про службу в армії в телефоні він швидко гортав далі, а новини з фронту просто закривав. Так йому було простіше – ніби війна існує десь поруч, але не торкається його життя.

Зараз в Україні військова реклама стала частиною повсякденного міського пейзажу: борди вздовж доріг, ролики в інтернеті, плакати в метро, відео у соцмережах. Вона змагається не лише за увагу поруч з іншими рекламними кампаніями, а й з людським бажанням не думати про війну.  Саме тут починається рекрутинг – не як обіцянка безпеки чи спроба прикрасити ризики, а як спосіб дати людині максимум чесної інформації до того, як вона зробить свій вибір: куди йде, на яку посаду, який шлях пройде, хто буде поруч, що станеться після заявки і чи можна буде відмовитися після розмови з рекрутером.

Команда ССО Рекрутинг створила відео про шлях рекрута – від першої заявки до навчального центру. Але за кількома хвилинами відео стоїть не лише схема етапів, це історії людей, які ще вчора жили цивільним життям, а сьогодні вчаться бути частиною Сил спеціальних операцій. Всі наші герої вже пройшли свій "Шлях Рекрута", але є і те, що спонукало їх зробити цей крок.

Як троє українців вирішили долучитись до ССО?

Військовий із позивним "Піксель" у цивільному житті був айті-фахівцем. Він роками писав код для іноземних проєктів, працював ночами через різницю в часі і довго переконував себе, що його участь у війні обмежується донатами.

Звісно я бачив борди та іншу рекламу, але довгий час взагалі не хотів думати про військо, було багато проєктів. Тобто, я просто відводив погляд, пролистуєш рекламу в інтернеті і все добре. І для мене це було легко,
– додає "Піксель".

Чоловік жив у маленькому містечку. Але час від часу, коли містом їхала прощальна процесія, зізнається що просто відвертався, хоча була велика ймовірність, що там проводжали когось його знайомих.

Зараз для мене це звучить дико, але тоді я не хотів бачити цю війну. Зарплата дозволяла їздити на таксі та жити на доставках. Проводячи життя перед монітором, у тих самих чотирьох стінах, я просто самоізолювався від усіх,
– каже "Піксель", але одразу запевняє, що шукав різні збори для ЗСУ і  закидав туди кошти, переконуючи себе, що це нормально.

Він розповів, що одного разу авто, в якому він їхав, зупинилося на перехресті, коли повз проходила прощальна колона. За його словами, водій тоді вийшов з машини і став на коліно, тоді як він залишився всередині й спостерігав за людьми, які вшановували загиблого. 

Саме в той момент, як зазначив "Піксель", з'явилося відчуття внутрішнього дискомфорту й думка про те, що з його життям "щось не так". Після цього він почав шукати інформацію про рекрутинг, пояснюючи свій стан втомою від усього, зокрема й від самого себе.

Тоді як інший герой цього матеріалу – військовий із позивним "Сельдерей" волонтерив ще з 2014 року. Разом із дружиною він обрав для себе захищати найбільш вразливих – дітей і тварин.

Вони допомагали дитячим будинкам, займалися евакуацією та прилаштуванням тварин, яких залишили в зонах бойових дій. Після початку повномасштабного вторгнення вони майже постійно перебували в роз'їздах – працювали у прифронтових районах, займалися вивезенням тварин і доставкою їх до нових родин. Часто також їздили за кордон до українців у діаспорі, які допомагали знаходити тваринам нові домівки.

Насправді я не думав іти у військо. З того, що ми заробляли на нашому невеликому родинному бізнесі, ми лишали собі тільки на комуналку, їжу та паливо. Все інше йшло на допомогу,
– розповів "Сельдерей".

З початком повномасштабної війни "Сельдерей" втратив свій бізнес. Каже про це без драматизму, й додає, що коли закінчилися гроші, почав уважніше дивитися навколо. У тому числі на білборди з рекламою підрозділів.

"Я їздив містом і дивився на різну рекламу. Але я ж фотограф і добре знаю, як працює кадр, як його можна виставити, як світлом підсилити враження. Тому чекав чогось, що справді зачепить", – каже військовий.

За освітою "Сельдерей" авіатор – він думав, що якщо колись піде у військо, то тільки в ППО. Але одного дня він просто загуглив рекрутинг і так дізнався про Сили спеціальних операцій.

Я просто сів у машину і поїхав до них в офіс. Якщо чесно було соромно і страшно. Я сидів у машині, дивився як люди заходять та виходять у рекрутинговий офіс, і не міг себе змусити туди піти, адже мені потрібно було звернутися до людей, які боронять нашу країну вже довгі роки, подивитися їм в очі ще й сказати, ну ось я прийшов беріть мене до війська. Це був кінець 2024 року, а де я був весь цей час? До речі, все пройшло дуже добре, але це питання я підняв для себе вперше в тій самій машині,
– поділився військовий.

Він також зізнався, що окрім сорому відчував і страх. Усе життя "Сельдерей" працював сам на себе, сам ухвалював рішення і сам відповідав за їх наслідки. Тому думка про те, що доведеться підпорядковуватися наказам і жити за встановленими кимось правилами, давалася йому непросто.

"Якщо чесно, саме це було одним із найбільших моїх страхів. Не війна. Не армія як така. А те, що хтось керуватиме мною", – додає чоловік.

Були й інші, більш побутові переживання. Разом із дружиною він давно дотримується веганського способу життя і, за його словами, не уявляв, як це можна поєднати з військовою службою. Він також зазначив, що був здивований, коли дізнався про існування у війську веганських сухпайків.

"Академік" щойно закінчив університет. Задавалася б, попереду у нього прекрасне майбутнє, життя, професія. Але війна і в його юність внесла корективи. За віком він ще не підпадає під мобілізацію, але кілька його друзів уже давно служать.

Коли мої друзі приїздили у відпустку, я, напевно, був тим самим ідіотом, який ставив топ-100 запитань… які, як ви розумієте, не потрібно задавати військовим. Вони не ображалися, але відповідали сухо. Я навіть жартував, хоч не побили і то добре,
– розповів військовий.

"Академік" долучився до Сил спеціальних операцій у 2025 році. Попри те, що у свої 22 роки ще не підлягав мобілізації, він зізнається, що відчував себе боягузом. За його словами, проаналізувавши власну поведінку, він зрозумів, що найбільше боявся навіть думки про момент, коли доведеться опинитися віч-на-віч із окупантом і застосувати зброю.

От такий я був боягуз. Я просто навіть не уявляв, як це стріляти в людину. Навіть якщо той хоче вбити й знищити тебе та всіх, хто тобі дорогий,
– зізнався військовий.

Він спочатку шукав посаду за фахом інженера автоматизованих систем і розглядав переважно технічні напрямки, зокрема роботу з дронами. Так тривало до моменту, коли він потрапив у навчальний центр. Саме там, за його словами, усвідомив, що хоче не залишатися в тилу, а безпосередньо впливати на ситуацію. 

Після загальної підготовки він змінив спеціалізацію та став оператором групи. Нині проходить 107-му військово-облікову спеціальність – курс оператора-розвідника спецпризначення. Під час навчання йому знову довелося зіткнутися зі своїм страхом, зокрема висоти, і пройти випробування, пов'язане зі стрибками з парашутом, яких він раніше уникав.

"Не ризиковий я хлопчина, принаймні таким був до ССО. Почав випитувати, чи можна не стрибати, чи зарахується навчання. У момент, коли я зробив крок у повітря на висоті 800 метрів над землею, я зрозумів: будь-який страх можна подолати. Він долається через навчання, тренування і підтримку. Мене тримає те, що поруч є люди, які про мене турбуються і дають зрозуміти, що я можу більше", – поділився "Академік".

Це історії різних людей однієї країни, які, можливо, з часом перетнуться в одному з підрозділів Сил спеціальних операцій. Вони не народилися воїнами й не прийшли до цього рішення без страху. Кожен йшов до нього по-своєму: через сором, втому, відповідальність, підтримку близьких або бажання нарешті відповісти самому собі на незручні запитання.

Саме цей шлях – від першої думки до першого кроку – показаний у новому відео ССО Рекрутинг. І, можливо, найважливіше в ньому не те, що ці люди обрали військо. А те, що одного дня вони перестали відвертатися.