Ціна бездіяльності: як Київ перетворюється на ртутний "Чорнобиль"

"Божевільні капелюшники" – так у позаминулому сторіччі називали людей з психічними розладами здоров’я.

Визначення пішло від майстрів, які виготовляли фетрові капелюхи, обробляючи матеріали засобами із вмістом ртуті.

Постійний контакт з небезпечною речовиною часто викликав у таких людей психічні розлади.

Власне, один з персонажів книги Льюїса Керрола "Аліса в країні чудес" – Божевільний Капелюшник – прототип такого майстра.

Сьогодні, у 21-му сторіччі, внаслідок бездіяльності влади жителі Києва мають всі шанси стати аналогією персонажа казки Льюїса Керрола.

Вдумайтеся: посеред столиці європейської країни – у 300 метрах від популярного торгівельного центру та громадського простору, які відвідують тисячі людей щодня, – більше 20 років стоять просякнуті ртуттю цехи одного із потужніших в колишньому Радянському Союзі заводу "Радикал".

Після банкрутства заводу його визнали особливо небезпечним підприємством хімічної промисловості. І визначили головне завдання – збір та утилізація ртуті та ртутовмісних шламів. Однак за стільки років ця проблема не просто не вирішена – ситуація істотно погіршилася.

Сьогодні будь-хто безперешкодно може потрапити на територію найбільш небезпечної ділянки – колишнього цеху №1 корпусу 3 електролізу.

При таких значеннях відбувається хронічне отруєння ртуттю. Таке отруєння є неявним, однак з вражаючими наслідками. Воно несе за собою морфологічні зміни в порожнині рота, нирках, шлунку, товстій кишці.За даними лабораторних досліджень, проведених 23 і 29 червня, вміст ртуті в ґрунті перевищує граничну допустиму концентрацію у 14,5 разів, а в повітрі гранична допустима концентрація перевищена в 30 разів!

Страждає також нервова система. Крім того, ртуть та її сполуки, накопичуючись в організмі, впливають на наступні покоління.

Роками легені киян виступають таким собі природнім фільтром для ртутних випаровувань.

А ще ртуть, яка міститься в землі, може потрапляти у ґрунтові води, а згодом у весь басейн Дніпра, який забезпечує водою більше половини населення України. У воді під впливом мікроорганізмів утворюються органічні ртутні сполуки, які згодом потрапляють у рибу. Такі органічні сполуки є вкрай небезпечними та спричиняють фатальні наслідки.

До прикладу, масове отруєння метилртуттю зі спожитої риби з затоки Мінамата, що в Японії, дало назву новій хворобі, яку сьогодні знає весь світ – хвороба Мінамата. Тоді, у 1956 році, одне-єдине хімічне підприємство спричинило ураження, і воно назавжди увійшло в медичну термінологію.

Важко уявити, до чого може призвести бездіяльність та безгосподарність очільників нашого міста.

За оцінками, територія потенційного ураження – це населення лівобережної частини Києва та прилеглі до Дніпра території з орієнтовною кількістю населення 15 мільйонів осіб.

Однак, абсурдність ситуації полягає в тому, що майже впритул до вкрай небезпечної території повним ходом зводиться житлова будівля, а навколо неї протягом останніх років працюють підприємства, складські приміщення та офіси.

Найбільш небезпечна територія колишнього цеху електролізу очевидно свідомо доводиться до повного руйнування.

До того ж, на замовлення Департаменту містобудування та архітектури КМДА, нині розробляється проект детального плану територій "промрайону Дніпровський", який включає територію заводу "Радикал". Це означатиме створення у цьому місці нових забудов, квадратних метрів, які приноситимуть гроші і ще раз гроші… А про очищення території мова наразі взагалі не йде.

Керуючись такою логікою, влада явно очікує поки проблема "розсмокчеться", або в даному випадку "випарується" сама собою.На думку спадає порівняння із улюбленою риторикою влади Києва: "Сніг все одно розтане, навіщо його прибирати".

От тільки ціна такої бездіяльності – життя та здоров’я киян.

Автор Світлана Бондаренко,

спеціаліст з проектних блоків фракції "Об'єднання "Самопоміч" – Київ