Трамп шукає вихід з війни, а Європа може зрадити Україну: інтервʼю з Цві Зільбером

У західних медіа з'явилися повідомлення про можливу домовленість Дональда Трампа та Володимира Путіна, яка може одночасно стосуватися війни в Україні та протистояння з Іраном. Водночас Вашингтон шукає нові підходи до європейської безпеки, а політичні зміни у Франції можуть поставити під загрозу подальшу підтримку Києва.

Ізраїльський журналіст Цві Зільбер в ефірі 24 Каналу пояснив, чому не вірить у можливість такої глобальної угоди та які ознаки нової військової операції США бачить на Близькому Сході. Він також оцінив ризики для України через посилення ультраправих у Європі, перспективи американської допомоги та політичну боротьбу за формування нового уряду Ізраїлю.

Угода Трампа й Путіна

The Telegraph пише про можливу "подвійну угоду" Трампа й Путіна щодо України та Ірану. За цими повідомленнями, Кремль нібито може допомогти відновити судноплавство через Ормузьку протоку в обмін на домовленості щодо України. Наскільки реальний такий сценарій, чи має Путін вплив на Тегеран і що зараз відбувається навколо Ірану?

Почнімо з геополітики. Я бачу дві дуже цікаві паралелі між ситуацією на Близькому Сході та в Європі.

На Близькому Сході є багаті сунітські держави та ворожий їм шиїтський Іран. Сполучені Штати тривалий час намагалися стримувати ці країни від прямого військового зіткнення. Є також Ізраїль, який перебуває в постійному військовому протистоянні зі своїми противниками та впливає на відносини в регіоні.

Зараз ми бачимо особливо гостру фазу конфлікту. Американська адміністрація вирішила безпосередньо втрутитися в цю ситуацію, хоча раніше Вашингтон зазвичай намагався діяти переважно через дипломатичні й військово-політичні механізми стримування.

Певна аналогія, на мою думку, є і в Європі. Існує економічно потужна Європа, є значно бідніша, але добре озброєна Росія. Між ними – величезне протистояння, а Сполучені Штати намагаються впливати на співвідношення сил.

Україна в цій ситуації певною мірою нагадує Ізраїль, адже також веде війну та перебуває між великими геополітичними центрами.

Але є важлива відмінність: США не беруть безпосередньої участі у війні Росії проти України. Я думаю, що головною причиною залишається наявність у Росії ядерної зброї. Ніхто не хоче допустити прямого зіткнення, яке може призвести до ядерної війни.

Саме тому спроба поєднати завершення війни в Україні з домовленостями щодо Ірану видається мені штучною. Така конструкція красиво виглядає в газетних заголовках і геополітичних теоріях, але незрозуміло, як вона могла б працювати на практиці.

Що Путін здатен запропонувати Трампу щодо Ірану? Невже він може змусити іранський режим відмовитися від ядерної програми? Або переконати Тегеран виконувати американські вимоги?

Припустімо, Путін пообіцяє більше не постачати Ірану озброєння. Але це не означає, що іранське керівництво погодиться виконати умови Вашингтона.

Понад два десятиліття Путін намагається продавати Заходу свою здатність домовлятися з іншими авторитарними режимами. Він говорив, що може впливати на Північну Корею, Сирію за Башара Асада, Іран та інші держави, з якими західним країнам було складно знаходити спільну мову.

Проте я не бачу результатів, які підтверджували б його претензії на роль незамінного посередника.

Це все чеки без покриття. Путін намагається отримати з них максимальний прибуток, а зрештою результат нульовий. І я думаю, що на Заході це чудово розуміють.

Тепер подивімося на іншу сторону можливої домовленості. Що Трамп здатен запропонувати Путіну стосовно України?

Він може знову спробувати обмежити передавання розвідувальних даних або роботу Starlink. Але ми вже бачили подібні ситуації та реакцію на них.

Ці рішення викликали сильне невдоволення не лише в Україні, а й у Сполучених Штатах та інших країнах. Сам Трамп почав заперечувати свою причетність до обмежень Starlink, а згодом проблеми намагалися пояснити технічними причинами.

Я не виключаю, що частина труднощів справді могла бути технічною. Будь-яка складна система іноді працює з перебоями. Але головне те, що Трамп намагався якомога швидше дистанціюватися від цього скандалу.

Тому я не бачу, що саме він може гарантувати Кремлю в обмін на обіцянки Путіна щодо Ірану.

Ні Трамп, ні Путін не можуть надати необхідний товар. Якщо говорити про якусь глобальну мирну угоду, то не буде жодної глобальної мирної угоди.

Навіть ідею нової "Ялти" у форматі Трампа, Путіна та Сі Цзіньпіна не вдається реалізувати. Наскільки я пам'ятаю, Пєсков уже говорив про значні розбіжності між сторонами, через які немає сенсу проводити таку зустріч найближчим часом.

Я теж сумніваюся, що вона відбудеться. За нинішніх політичних обставин зустріч із Путіним може стати надто токсичною для Трампа.

А ось щодо Ірану ситуація значно складніша. Я б не надавав великого значення переможним заявам іранських посадовців, зокрема міністра закордонних справ Аббаса Аракчі. Що складнішим стає становище режиму, то активніше його представники говорять про власні успіхи.

За наявною в мене інформацією, Трамп просуває програму Iron Gate, або "Залізні ворота". Вона передбачає подальше посилення морської блокади Ірану та обмеження наземного транспортного сполучення.

Ідеться про контроль прикордонних переходів, гірських перевалів, залізничних маршрутів та інших шляхів, через які Іран може імпортувати й експортувати товари.

Мета такої політики – максимально посилити економічний тиск на іранський режим, який уже перебуває у складному матеріальному становищі.

При цьому нафтові перевезення через Ормузьку протоку повністю не припинилися. Транспортування стало значно дорожчим через зростання вартості страхування суден та вимоги екіпажів щодо оплати праці, але нафта продовжує надходити на світовий ринок.

Іран не може повністю перекрити цей потік. Водночас протидія невеликим суднам, які можуть діяти у протоці, залишається складним завданням.

З ізраїльської точки зору зараз є кілька ознак можливої підготовки до нової військової операції.

Наші військові оглядачі звернули увагу на повідомлення про перекидання шести американських військово-транспортних літаків Globemaster III на Близький Схід. Такі літаки здатні перевозити великі обсяги військової техніки, обладнання та особовий склад.

Подібні переміщення спостерігали й перед попередніми етапами військових дій проти Ірану.

Крім того, з'явилися повідомлення про американський авіаносець "Теодор Рузвельт". Він перебував у Сінгапурі, але, за цією інформацією, несподівано залишив порт і рушив у напрямку Близького Сходу.

Саме по собі переміщення кораблів та авіації ще не означає, що рішення про нову операцію ухвалене. Однак сукупність цих повідомлень змушує мене уважно стежити за розвитком ситуації.

Поразка республіканців на проміжних виборах послабила внутрішньополітичні позиції Трампа, але він зберігає значні президентські повноваження у сфері зовнішньої політики та військових рішень.

Конгрес може обмежувати фінансування, ухвалювати законодавчі рішення та контролювати адміністрацію. Водночас президент має можливість застосовувати вето, тому політичне протистояння між Білим домом і законодавцями не обов'язково зупинить його зовнішньополітичні ініціативи.

Є й зміни всередині самої адміністрації.

Джей Ді Венс послідовно виступав за дипломатичне врегулювання конфлікту з Іраном. Саме він був одним із прихильників переговорів за посередництва Пакистану та брав участь у відповідних контактах в Ісламабаді.

Однак після виборчої поразки республіканців його позиції могли суттєво ослабнути. Венс активно підтримував кандидатів партії, чимало з яких програли вибори.

Крім того, частина республіканців покладає на нього відповідальність за те, що адміністрація надто довго намагалася домовитися з Іраном і не змогла швидко завершити військове протистояння.

Я не стверджую, що Трамп поділяє таку оцінку, але не виключаю, що всередині його оточення також виникає невдоволення позицією віцепрезидента.

Якщо вплив Венса зменшиться, прихильникам жорсткіших дій щодо Ірану може стати простіше переконувати президента в необхідності нової операції.

Сам Трамп в одному з останніх інтерв'ю CBS говорив, що зараз не планує загострювати ситуацію з Іраном. Але за його заявами дуже складно передбачити подальші рішення.

У мене є відчуття, що щось буде найближчим часом. Якась операція. Не знаю, у якому вигляді вона завершиться, але далі так затягувати ситуацію ніхто не хоче.

Це мій прогноз, а не інформація про вже ухвалене військове рішення. Проте поєднання переміщень американських сил, економічного тиску на Іран та політичних змін у Вашингтоні вказує на можливість нового загострення.

Безпека Європи та ризики для України

Перед переговорами в Абу-Дабі заплановані консультації між НАТО, Євросоюзом, Україною та США. Навіщо Трамп і Путін намагаються обговорювати нову архітектуру європейської безпеки ще до припинення вогню в Україні?

Ми з вами вже говорили, що Дональд Трамп не сприймає європейських лідерів так, як це робили його попередники.

Більшість нинішніх європейських політиків ідеологічно ближчі до американських демократів. Їхні погляди щодо соціальної політики, міжнародних відносин та багатьох внутрішніх питань суттєво відрізняються від позиції Трампа.

Він неодноразово конфліктував із ними, критикував їхню політику й вимагав перегляду торговельних та безпекових домовленостей.

Я думаю, що Трамп сьогодні розглядає Європейський Союз не лише як політичного партнера, а й як серйозного економічного конкурента.

Якби Євросоюз розпався на окремі держави, їхні позиції в міжнародній торгівлі значно послабилися б. Євро перестав би бути таким важливим конкурентом американського долара, а Вашингтону було б простіше домовлятися з окремими європейськими країнами.

Трамп сприймає європейців сьогодні не як союзників, а радше як конкурентів. І коли ми говоримо "Захід", маючи на увазі США та Європу як єдине ціле, то за Трампа це вже зовсім не так.

Подивіться навіть на відносини Сполучених Штатів із Канадою. Трамп веде з нею торговельні суперечки та запроваджує мита, хоча йдеться про одного з найближчих американських союзників.

Канадське керівництво тепер сподівається, що зміна складу Конгресу допоможе врегулювати хоча б частину цих проблем.

Але з усього цього не випливає, що Трамп здатен нав'язати європейським державам будь-яку нову систему безпеки. Я не думаю, що домовленість із Росією можна буде реалізувати через голови європейських лідерів, особливо без припинення війни в Україні.

Тут потрібно згадати, з чого взагалі починалася політика Трампа щодо російсько-української війни після його повернення до Білого дому.

Він вимагав від партнерів показати конкретний сценарій завершення бойових дій. Його цікавило, як саме може закінчитися війна, адже безкінечно продовжувати її він не хотів.

І відповідь, яку знайшов Трамп, була доволі простою: потрібно домовитися з Росією.

За таким самим принципом він намагався працювати з Іраном. Американський президент розраховує, що дипломатичні контакти можуть дати результат навіть із режимами, які раніше не виконували подібних домовленостей.

Я не поділяю його оптимізму щодо можливості домовитися з Путіним. Проте розумію, чому Білий дім продовжує шукати саме дипломатичний вихід.

Європейські країни заявляють, що готові підтримувати Україну стільки, скільки буде потрібно. Але ніхто не може точно сказати, скільки часу триватиме війна та коли може завершитися правління Путіна.

Це може статися швидко, а може затягнутися на багато років. Адміністрація Трампа не хоче будувати всю свою стратегію на очікуванні краху нинішнього російського режиму.

Тому вона продовжує шукати компромісний варіант, який дозволив би хоча б зупинити бойові дії.

Але є ще одна серйозна проблема: сама Європа поступово змінюється.

Подивіться, як посилюються ультраправі та ультраліві рухи. Вони часто виступають проти великих державних витрат на військову підтримку України, пояснюючи це необхідністю спрямовувати кошти на внутрішні потреби.

На громадську думку також впливають інформаційні кампанії в соціальних мережах. Я вважаю, що російські структури активно використовують ці майданчики для посилення політичних суперечностей у європейських суспільствах.

Ці процеси поступово змінюють політичний ландшафт. І що довше триває війна, то більше значення матимуть результати виборів у провідних європейських країнах.

Європейський годинник теж цокає. Я говорю це як ізраїльтянин: Європа багато разів зраджувала Ізраїль. Тому я не можу беззастережно покладатися на її політичні обіцянки.

Особливо мене непокоїть Франція. Це одна з найбільших держав Європейського Союзу, яка має велике значення для військової та політичної підтримки України.

За опитуваннями, які я бачив, Марін Ле Пен отримує приблизно 39% підтримки. Жан-Люк Меланшон, який представляє радикальне ліве крило французької політики, має близько 18 – 19%.

Я не називатиму себе фахівцем із французької внутрішньої політики. Але розмовляв із політологами, які займаються цією темою. Вони вважають можливим сценарій другого туру президентських виборів між Ле Пен і Меланшоном, у якому перемогу може здобути саме Ле Пен.

Мене турбує, що французький політичний центр втрачає популярність. Частина виборців дедалі більше підтримує радикальні сили – як праві, так і ліві.

І це не лише французька проблема. Ми спостерігаємо серйозну поляризацію в Ізраїлі та Сполучених Штатах. Соціальні мережі посилюють вплив політичних рухів, які раніше не мали настільки широкої підтримки.

Французька ситуація додатково ускладнюється вуличними протестами та суспільними конфліктами. Мене особливо непокоять радикалізація частини протестного середовища й антисемітські прояви, які я пов'язую з цією політичною напруженістю.

Марін Ле Пен намагалася дистанціюватися від політичної спадщини свого батька Жана-Марі Ле Пена та відсторонила його від партії. Проте я не можу ігнорувати історію ультраправого руху, з яким вона пов'язана.

Мені не подобається політика Еммануеля Макрона, але порівняно з Ле Пен я вважаю його значно поміркованішим і прагматичнішим центристом.

Наслідки можливої зміни влади у Франції можуть бути дуже серйозними саме для України.

Ле Пен уже говорила, що підтримуватиме Україну, але на інших фінансових умовах. Вона пропонує продавати озброєння, а не надавати його безоплатно.

Якщо таку позицію займе одна з найбільших держав Євросоюзу, це може суттєво вплинути на загальну систему європейської допомоги.

Тому я не вважаю, що Україна може безкінечно розраховувати на незмінність нинішньої політики європейських держав. Багато залежатиме від подальших виборів, економічної ситуації та здатності політичного центру стримувати посилення радикальних сил.

Допомога Україні та мирні переговори

Після виборів у США демократи заговорили про спробу відновити безоплатну військову допомогу Україні. Йдеться про можливий пакет на 15 мільярдів доларів. Наскільки реально повернути таку підтримку?

Подивимося, чи вдасться демократам провести відповідний закон. Після зміни політичного балансу в Конгресі в них з'являються додаткові можливості, але це ще не означає, що нова допомога буде автоматично схвалена.

У цьому контексті варто згадати й американську військову підтримку Ізраїлю.

Протягом багатьох років Сполучені Штати надавали Ізраїлю приблизно 3 мільярди доларів щороку у вигляді військової допомоги. Важливо розуміти, що це не були звичайні грошові перекази до ізраїльського бюджету.

Ізраїль отримував можливість закуповувати озброєння та військову техніку в американських виробників. Тобто ці кошти значною мірою поверталися до військово-промислового комплексу самих США.

Але Трамп принципово не любить ідею безоплатної допомоги іншим державам.

Беньямін Нетаньягу раніше говорив про поступову відмову від американського військового фінансування до 2032 року. Ізраїль має достатньо потужну економіку, тому в перспективі може самостійно покривати значно більшу частину оборонних витрат.

Після проміжних виборів у США, за інформацією, яку я навів, Нетаньягу заговорив уже про значно швидше припинення такої допомоги – у 2027 році.

Для ізраїльського оборонного бюджету це не настільки критична сума, щоб її втрата зробила неможливим фінансування армії. Але політично це дуже показове рішення.

Я не виключаю, що подібний підхід адміністрація Трампа застосовуватиме й до інших партнерів. Наприклад, Йорданія отримує приблизно 1,65 мільярда доларів американської військової допомоги на рік.

Чи переглянуть і ці домовленості, мені невідомо. Проте загальна тенденція американської політики досить зрозуміла.

Щодо України, то повернімося до головного питання Трампа: як завершити цю війну?

Він не бачить іншого виходу, окрім переговорів із Путіним. І, найімовірніше, продовжуватиме наполягати на дипломатичному врегулюванні, навіть якщо попередні спроби не дадуть результатів.

Сьогодні часто згадують так званий корейський сценарій.

Ідеться про припинення бойових дій приблизно по нинішній лінії зіткнення без остаточного політичного врегулювання територіального питання. Сторони можуть не визнавати позицій одна одної, але активна фаза війни припиняється.

Це не повноцінний мирний договір. Проте холодне протистояння, за якого припиняють гинути люди, все ж краще за безперервну гарячу війну.

Саме в цьому напрямку, на мою думку, й намагається рухатися Трамп.

Але потрібно розуміти найважливіше: Сполучені Штати не можуть самостійно визначити майбутнє українських територій.

Ніхто сьогодні не може змусити Україну щось віддати. Україна – цілком суб'єктна демократична держава. Ніхто не може змусити її стати на коліна й прийняти путінські умови.

У переговорах так чи інакше братиме участь і Європа. Я не думаю, що європейські держави залишаться осторонь процесу, від якого безпосередньо залежить їхня власна безпека.

Для Європи принципово важливим є питання міжнародного визнання окупованих територій. Якщо погодитися, що одна держава може силою захопити частину іншої та отримати на це міжнародне схвалення, це створить надзвичайно небезпечний прецедент.

Європейці розуміють, що наслідки такого рішення можуть зачепити й інші країни.

Я бачу тут історичну паралель із Мюнхенською угодою 1938 року, коли європейські держави погодилися на територіальні поступки на користь нацистської Німеччини.

Тоді багато хто сподівався, що задоволення вимог Гітлера дозволить уникнути великої війни. Але цього не сталося. Німецька агресія продовжилася, згодом відбувся напад на Польщу, і розпочалася Друга світова війна.

Я вважаю, що європейські лідери пам'ятають цей досвід та не хочуть повторення подібної помилки.

Тому не думаю, що хтось здатен змусити Україну відмовитися від Донбасу, інших територій або погодитися на ліквідацію власних оборонних можливостей.

Припинення бойових дій і капітуляція – це різні речі. Трамп може шукати переговорний механізм, але остаточні рішення щодо свого майбутнього повинна ухвалювати сама Україна.

Боротьба за владу в Ізраїлі

Президент Ізраїлю Іцхак Герцог доручив Гаді Айзенкоту спробувати сформувати новий уряд після виборів, які не дали жодному політичному блоку переконливої більшості. Чи справді Беньямін Нетаньягу може втратити посаду прем'єр-міністра?

Це не просто теоретична загроза, а реальна політична ситуація. Але я б не поспішав робити висновок, що Нетаньягу вже втратив владу.

Чотири роки тому в Ізраїлі вже існував так званий уряд змін, сформований за участю нинішніх опозиційних партій. Він протримався трохи більше року, після чого відбулися дострокові вибори, на яких Нетаньягу знову переміг.

Зараз виникла схожа проблема: жоден із двох основних політичних блоків не має достатньої кількості депутатів для самостійного формування стійкої коаліції.

У блоку Гаді Айзенкота, за наведеними мною підрахунками, на п'ять мандатів менше, ніж у сил, які номінально підтримують Нетаньягу.

Проте до 48 депутатів опозиційного блоку додалися голоси 19 арабських депутатів Кнесету, які підтримали надання Айзенкоту першої можливості сформувати уряд.

Завдяки цьому він отримав необхідну підтримку для початку переговорів.

Але я дуже сумніваюся, що він зможе створити працездатну коаліцію, яка спиратиметься на арабські партії.

Між цими політичними силами існують глибокі розбіжності щодо війни, палестинського питання та майбутнього Ізраїлю.

Якщо Айзенкот спробує сформувати уряд меншості за зовнішньої підтримки арабських депутатів, це, на мою думку, стане для нього надзвичайно ризикованим рішенням.

Я припускаю, що такий уряд може швидко втратити стабільність. А політичні наслідки для самого Айзенкота та його союзників можуть бути дуже серйозними.

З іншого боку, блок Нетаньягу також не має достатньої більшості.

Тому найкращим варіантом для Ізраїлю я вважаю створення широкого уряду національної єдності.

Сам Нетаньягу вже виступив із відеозверненням, у якому закликав сформувати такий уряд на чолі з ним. Він аргументує це тим, що його партія "Лікуд" має найбільшу кількість мандатів серед окремих політичних сил.

Я не виключаю, що саме навколо цього питання зараз відбуватимуться найскладніші переговори.

За ізраїльською процедурою Айзенкот отримав 28 днів для формування коаліції. Якщо йому не вдасться знайти необхідну підтримку, право спробувати сформувати уряд може перейти до іншого політичного лідера.

На мою думку, Айзенкоту буде дуже складно досягти результату за ці чотири тижні.

Тому існують два основні сценарії. Перший – Ізраїль знову зіткнеться з політичною кризою та необхідністю проводити чергові вибори.

Але нескінченні виборчі кампанії можуть серйозно послабити багатьох нинішніх політичних лідерів, насамперед опозиційних.

Другий сценарій – партії припинять взаємні бойкоти, домовляться про компроміс і створять уряд, до якого увійдуть представники ширшого політичного спектра.

Я вважаю другий варіант значно кращим.

Я сподіваюся, що здоровий глузд переможе, припиняться всі ці особисті бойкоти й політики нарешті домовляться. Ізраїлю потрібен широкий центристський уряд, який зможе рухати країну вперед і завершувати незакінчені війни.

Окремим важливим питанням залишається створення державної комісії з розслідування подій 7 жовтня. Я думаю, що для багатьох потенційних учасників широкої коаліції це буде однією з головних умов домовленості.

Ізраїль продовжує жити в умовах складної безпекової ситуації. Тому тривала внутрішньополітична криза або нестабільний уряд меншості можуть створити додаткові проблеми.

Я не можу стверджувати, що компроміс обов'язково буде знайдено. Проте сподіваюся, що зрештою сформують уряд національної єдності за участю і Нетаньягу, і Айзенкота.

На мою думку, це дозволило б подолати політичний глухий кут і зосередитися на питаннях безпеки, внутрішньої стабільності та майбутнього країни.

Трамп шукає вихід з війни, а Європа може зрадити Україну: дивіться відео