Найбільша помилка, якої ми припускаємося, коли говоримо про ТЦК

У стрічках новин і соціальних мережах регулярно з'являються відео конфліктів, повідомлення про перевищення повноважень, корупційні схеми або випадки негідної поведінки окремих посадовців. Кожна така історія викликає справедливе обурення суспільства і реакцію правоохоронців. І це зрозуміло. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Зауважте СЗЧ, втома від війни і межа справедливості

Дві сторони діяльності ТЦК

Під час війни люди особливо гостро реагують на будь-яку несправедливість. Особливо тоді, коли вона стосується мобілізації – одного з найчутливіших питань для держави та громадян.

Державне бюро розслідувань щодня працює з фактами злочинів і правопорушень, вчинених посадовцями. Слідчі бачать випадки хабарництва, незаконного збагачення, підроблення документів, перевищення службових повноважень та насильства.

Позиція ДБР тут незмінна: якщо працівник ТЦК порушив закон, він повинен відповідати так само  як будь-хто інший. Війна не може бути виправданням для корупції, приниження людської гідності, насильства чи зловживання владою.

Саме тому суспільство регулярно бачить повідомлення про затримання працівників ТЦК, викриття корупційних схем та направлення обвинувальних актів до суду. 

Але є інша сторона цієї розмови. Тисячі працівників ТЦК щодня виконують одну з найскладніших функцій воєнного часу – забезпечення комплектування Сил оборони України. Це робота, яка майже ніколи не викликає вдячності. Натомість дуже часто викликає агресію, нерозуміння та суспільне неприйняття.

Мобілізація є непопулярною не тому, що вона неправильна. Вона непопулярна тому, що війна триває вже багато років, виснажила суспільство, а окремі організаційні недоліки в роботі системи посилюють відчуття несправедливості та недовіри.

Проте правда залишається незмінною: без мобілізації не буде кому захищати державу. Без поповнення підрозділів неможливо забезпечити ротації, відновлення сил військових та оборону країни.

Справедливість вимагає індивідуальної відповідальності

Саме тому небезпечно переносити злочини окремих посадовців на всю систему. Коли один працівник ТЦК бере хабар, це не означає, що хабарниками є всі. Коли один посадовець перевищує повноваження, це не означає, що так працює кожен територіальний центр комплектування.

Справедливість вимагає індивідуальної відповідальності. Ті, хто порушує закон, повинні бути покарані. Ті, хто чесно виконує свої обов'язки, не повинні ставати об'єктом колективного осуду.

Коли працівник ТЦК перевищує повноваження, вчиняє насильство чи бере участь у корупційних схемах – він має відповідати перед законом. Але так само відповідальність настає і за дії, які допомагають уникати мобілізації та фактично шкодять обороноздатності держави.

У 2025 році за матеріалами ДБР суд визнав винним одного з працівників Рівненського ТЦК та СП у створенні умов для ухилення окремих військовозобов'язаних від мобілізації. Обвинувачений визнав свою провину та уклав угоду зі слідством. Суд визнав його винним у перешкоджанні законній діяльності ЗСУ.

Ця справа стала ще одним підтвердженням принципової позиції: закон однаково діє для всіх. Для громадянина, який намагається обійти свої обов'язки перед державою. Для посадовця, який зловживає службовим становищем. Для працівника будь-якої державної установи, незалежно від посади чи статусу.

Саме тому боротьба зі зловживаннями у ТЦК не суперечить потребі підтримувати систему мобілізації. Навпаки – вона є необхідною умовою для відновлення суспільної довіри до неї.

Водночас суспільний запит на зміни є абсолютно зрозумілим. Очевидно, що система мобілізації потребує подальших реформ. Більше цифровізації. Менше людського фактора. Більше прозорості процедур. Чіткіших стандартів комунікації з громадянами. Ефективніших механізмів внутрішнього контролю.

Довіра не народжується з наказів чи заяв. Вона народжується з поваги до людини, прозорості рішень і невідворотності відповідальності. Саме тому робота ДБР щодо злочинів у ТЦК має подвійне значення. З одного боку, вона очищає систему від тих, хто дискредитує державу своїми діями. З іншого – захищає тих працівників, які сумлінно виконують свій обов'язок і не повинні відповідати за чужі злочини.

Суспільство має право вимагати справедливості, а держава зобов'язана її забезпечити. Не приховуючи проблем. Не замовчуючи злочинів. Але й не підміняючи справедливість узагальненнями.

Водночас не можна забувати, що захист України – це відповідальність не лише Сил оборони. Відповідно до Конституції України, стаття 65 визначає: "Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України". Це один із фундаментальних конституційних принципів, на якому ґрунтується існування держави в умовах війни.

Бо під час війни довіра між державою та громадянами стає таким самим стратегічним ресурсом, як зброя, техніка чи боєприпаси. І саме за цю довіру сьогодні варто боротися не менше, ніж за кожен кілометр української землі.