Сім'я вечеряє, гучно виводить колядки , аж тут — стукіт у двері: "Дозвольте заколядувати". Весела юрба подарує господарям справжнє театралізоване диво. Ірод, князь, пастушки, чортеня і, звісно, Смерть за декілька хвилин перекажуть історію народження Христа.
Історія вертепу тягнеться ще з часів гетьманування Петра Сагайдачного й першими цю традицію підхопили студенти та мандрівні дяки.
Підбір персонажів підлаштовували під суспільні вимоги. До прикладу, колись дійство не обходилося без козака, дяка з учнем, поляка-шляхтича, пізніше з'явився солдат-москаль, а ще згодом — шинкар-єврей та його дружина Сура.
Веселі різдвяні сценки розігрували переважно на ярмарках, вулицях міст і сіл. Таким чином, і народження Христа прославляли, і копієчку на свята заробляли.
Вертепи були двох видів: у вигляді лялькового театру або розігрування ролей односельчанами.
Неодмінний атрибут вертепа — різдвяна зірка. Її вважали символом щастя та радості, адже вона передає новину про народження Ісуса. Почесну місію її нести довіряють хлопчику.
Починають колядувати в Україні по-різному. У деяких регіонах чекати не люблять і вирушають одразу на Святий Вечір, в інших — на самісіньке Різдво, а є й такі території, де вертеп збирається зранку 8 січня.
Здавна на Різдво було прийнято давати милостиню та проявляти щедрість. Тож і для вертепу ніхто не шкодував смаколиків і грошей. Відмову колядникам, або "христославам", як їх іще називали, вважали великим гріхом.
Дивіться також: Новий рік у давнину: як слов'яни зустрічали свято