Нині Україна перебуває в умовах парадоксу: представники вітчизняного істеблішменту багато говорять про виключний потенціал країни, її унікальні можливості, проте наша держава пасе задніх за багатьма показниками соціально-економічного розвитку. Темпи повернення України до європейської сім'ї народів надто низькі, щоб мати підстави ними пишатися. Зміни та перетворення носять швидше вимушений характер, а у вітчизняної еліти часто бракує політичної волі для необхідних перетворень.

Читайте також: Переможців – судять, або Чому Україні ще дуже далеко до Естонії

Буде помилкою вважати, ніби в Україні протягом останніх років не здійснено жодних перетворень. Ухвалено судову реформу, наслідки якої поки не відчувають на собі багато наших співгромадян, проте зрушення у судовій гілці влади будуть, просто для них потрібно кілька років – надто застарілими були проблеми.

Запроваджено електронну систему державних закупівель ProZorro, яка вже зекономила для державного бюджету десятки мільярдів гривень та мінімізувала можливості для корупції.

Поступово втілюється в життя децентралізація, кошти все активніше залишаються на місцях, що дозволяє місцевим громадам не лише почуватися більш впевнено, але і використовувати гроші для вирішення нагальних потреб населених пунктів різного масштабу та територіальних громад. Зрештою, не можна оминути увагою і перетворення у оборонній сфері, які стали необхідністю для забезпечення спроможності України захистити себе.

Проте зараз на порядку денному медична реформа, яку Верховна Рада запустила минулого тижня всього 227 голосами, при цьому не зумівши уникнути кнопкодавства. Сама Уляна Супрун (нагадаю, що очільниця Міністерства охорони здоров'я практично рік працює у іпостасі в.о. міністра) висловила незадоволення, що парламентарії ухвалили лише один законопроект, при цьому проваливши другий, не менш необхідний.

Реформування сфери охорони здоров'я – проблема багатошарова, у якій навряд чи можливі легкі та комфортні рішення, що спроможні дозволити тим чи іншим політикам отримати дивіденди. Так звана "система Семашка" застаріла, але і про перехід до медичного обслуговування, властивого розвинутим країнам Заходу, Україна наразі може хіба що мріяти.

Читайте також: Скільки часу знадобиться для реалізації медичної реформи

Низка експертів відзначає помітну та складну проблему: конституційну норму, що гарантує безоплатність надання медичної допомоги в Україні. Вона була закладена під час боротьби за Основний Закон ще в середині 90-х і сьогодні перетворилася на міну сповільненої дії, спроможну торпедувати будь-які перетворення у цій галузі. Тим часом ані рівень захворюваності громадян України, ані тривалість їхнього життя не дозволяє імітувати бурхливу активність, потрібні реальні зрушення.

Уряд та особисто прем'єр-міністр Володимир Гройсман наголошують на необхідності проведення пенсійної реформи, при цьому підкреслюючи її важливість. Осучаснення пенсій нині виглядає хіба що терапевтичним заходом, куди важливіше змінити принципи функціонування пенсійної системи, запровадити накопичувальний компонент. Оскільки Україна дуже довго тягнула з перетвореннями у цій царині, кількість незадоволених наслідками пенсійного реформування може бути високою.

Проте правда полягає і в іншому: відтягування зі змінами у пенсійному законодавстві призведе до збільшення їх кількості та практично невідворотному збільшенні пенсійного віку, адже населення нашої держави старішає з іншими європейськими державами. Гройсман обіцяє піти у відставку, яка означатиме і ротацію уряду, якщо Верховна Рада не підтримає урядові ініціативи про пенсійну реформу, які зараз публічно не оприлюднені.

Не менше списів зламано навколо земельної реформи, адже Україна залишається не лише власницею найбільшої площі земель сільськогосподарського призначення, але і однією з небагатьох країн континенту, де земля не є товаром. Це не завадило нашим аграріям стати лідерами у експорті багатьох сільськогосподарських культур, проте невизначений правовий статус земельних ділянок стримує притік інвестицій до українського АПК.

Політики тим часом влаштували справжню вакханалію навколо цього питання. Одні вимагають скасування мораторію на продаж землі у Конституційному Суді, інші (тут лідерство за Юлією Тимошенко) погрожують всенародним повстанням в разі спроби перетворити землю на товар. Особливої пікантності ситуації надає той факт, що у 2009 році Тимошенко, перебуваючи на посаді прем'єра, ініціювала законопроект про продаж землі, де покупцями могли б бути навіть іноземці та особи без громадянства. Але зараз, коли лідер "Батьківщини" перебуває в опозиції, вона кардинально змінила власне бачення. У будь-якому випадку вирішувати питання обігу землі необхідно, оскільки вітчизняний АПК сьогодні хоч і став лідером з валютних надходжень, проте повинен отримати додаткові ресурси для розвитку.

Читайте також: В Міносвіти готують для 1-2 класів суттєве покращення

Хоча ця тема не лежить на порядку денному, не варто забувати, що Україна живе за Житловим кодексом ще з 1983 (!) року, і це виглядає не лише нонсенсом, але і небезпечним прецедентом. Неготовність парламентаріїв ефективно реформувати правила використання житлового фонду, серед іншого, свідчить і про їхню неготовність вирішувати це питання. Поміж тим в Україні більшає скандалів навколо набуття права власності на житло, а цивілізована, юридично обумовлена оренда помешкань є швидше виключенням, ніж правилом.

Численні намагання представників української політичної еліти відкласти реформування важливих сфер економіки та суспільного життя "на потім" призвело до накопичення проблем, які неможливо подолати без рейтингових втрат. Тому мова і повинна йти про формування національних інтересів у максимально широкому вигляді, що включатимуть до себе не стільки боротьбу за виживання України, скільки напрацювання стратегії її ефективного розвитку. Без неї наша держава, на жаль, приречена на статус континентального аутсайдера, парадоксальний, з огляду на її потенціал та можливості.