З'ясувалося, що Плотницький отримав вказівки від своїх московських хазяів взяти українські війська в так званий "дебальцевський котел" до 2 лютого.
Виявляється, що Путіну "параду" наших військовополонених вулицями окупованого Донецька, здалося недостатнім, і він вирішив продовжити гру під назвою "історичні паралелі".
2 лютого, як дата ймовірного взяття в кільце угрупування наших військ під Дебальцево була вибрана не випадково. Саме 2 лютого 1943 року капітуляцією Північної групи вермахту закінчилася знаменита Сталінградська битва.
10 січня 1943 року було розпочато операцію зі знищення оточеного угруповання вермахту. Оточені частини було розколото на північну й південну групи і до 2 лютого повністю ліквідовано. Генерал-фельдмаршал Паулюс потрапив у полон. Вермахт у цій битві втратив 1,5 млн вояків. У Німеччині було оголошено триденний траур. Наступ лід Сталінградом переріс у загальний стратегічний наступ радянських військ, який тривав до кінця березня 1943 року.
Проводячи історичні паралелі між Сталінградом і Дебальцево, московські ляльководи та їхні "жукови" луганського та донецького розлива не врахували одного, але головного, чинника-мужності та сили духу українського воїна. Дарма, що у нас є свій фельдмаршал Паулюс-Муженко, але у нас є і свій будинок Павлова та Мамаєв курган — це місто Вуглегірськ.
Місто, в якому важка боротьба йшла за кожну вулицю, кожен будинок, підвал і сходи. Тоді , в 1943 році, німці називали цей тип безпрецедентних міських вуличних боїв — «Rattenkrieg» («Щуряча війна»).
«Rattenkrieg» («щуряча війна»). Ні, не щуряча. Тут німці помилилися. У нас війна зі щуром. Щуром агресивним, кривавим , підступним. Щуром, який заради своїх імперських амбіцій та історичних паралелей залишив назавжди в українській землі під Дебальцево сотні своїх вояків.
Фарбуйте зірки на вежах Кремля в кольори нашого державного прапора. Ми теж шанувальники історичних паралелей. Бруківка Красної площі ще почує важкі переможні кроки нащадків слави Сагайдачного...
Читайте також: Війна очищує Донбас від шлаку