Не коритися системі, не приймати нав’язаних правил, не пристосовуватись, не зраджувати собі – де б ти не мешкав ці правила гарантовано ускладнять твоє життя. А якщо твоя прописка Радянський союз – це прямий квиток до таборів.
4 вересня 1964 року – переломна дата або точка неповернення в житті Стуса. З неї розпочнеться відлік випробовувань тривалістю рівно 20 років, бо помре поет теж 4 вересня.
Тоді на прем'єрі фільму "Тіні забутих предків" він разом Іваном Дзюбою та В'ячеславом Чорноволом виступив проти арештів української інтелігенції, порівнявши це зі сталінськими чистками 1937-го року. Дехто намагався його перекричати, мовляв "Не слухайте його, він наслухався Голосу Америки".
Дивіться також: Лев Добрянський: відстояти Україну ніколи в ній не бувавши
Про аспірантуру, викладання літератури в Горлівській школі можна було забути. У пояснювальній записці залишаться тільки слова: "Я не мiг стерпiти. Я не мiг мовчати!".
Ворог режиму відтепер міг сподіватись лише на посади різноробочого на шахті, будівництві чи котельні.
У 1972 році перше ув'язнення на 5 років і 3 роки заслання – усе це в таборі суворого режиму в Мордовії. Там Стус теж вступає до лав репресованої Гельсінської групи, більшість учасників якої вже в сусідніх таборах.
Аби група не припинила існування – пише до її вісників вірші, бо знову ж таки просто не може інакше. А згодом зрікається свого громадянства.
Бути радянським громадянином – це значить бути рабом. Я ж до такої ролі не надаюся,
– казав Стус.
На волю повертається у 1979-му. З такою біографією – приймають тільки на ливарний цех і взуттєву фабрику. Наступну справу вже готували. Від адвоката відмовиться – ним був тоді 26-річний Віктор Медвечук.
З першої зустрічі поет відчув, що перед ним людина комсомольського агресивного типу, яка не цікавиться його справою. У травні 1980 суддя сухо зачитає: 10 років примусових робіт і 5 років заслання.
Відтепер дозволений 1 лист на місяць приходитиме на адресу табору суворого режиму в Пермській області.
Стус переніс операцію на шлунку, почалися проблеми з нирками та ногами. Вірші конфісковували, поета позбавляли зустрічі з родиною. Тоді просто писав листи, особливо намагався встигнути знайти правильні слова для сина, немов відчуваючи, що більше з ним не побачився.