Важкі часи для ЄС: "сутінки" Європи почнуться в Італії?

1 червня 2018, 10:05
Читать новость на русском

Фінансова криза, Brexit та перемога у США Дональда Трампа – всі ці "знакові" події сколихнули Європейський Союз. Але обрання в Італії нового уряду, який складається з двох правопопулістичних партій, може спричинити ситуацію, з якою Брюссель ще не мав справи: в одній з ключових країн ЄС перемогли так звані євроскептики, супротивники самої ідеї об'єднаної Європи. Чи вистачить у європейців нервів?

Новопризначений прем'єр-міністр Італії Джузеппе Конте, судячи з його заяв, розуміє необхідність захищати місце Італії в Європі та світі. Нагадаємо, раніше Конте не зміг сформувати уряд і пішов у відставку. 31 травня він погодився знову очолити кабінет міністрів у складі партій "Рух "5 зірок" і "Ліга", які перемогли на парламентських виборах 4 березня.

Європейці тепер ламають собі голови, що саме він мав на увазі – чи проєвропейський курс нового італійського уряду, а чи щось на кшталт славетного трампового "America first!", але вже на італійський лад. Вони можуть принаймні вірити, що цей професор юриспруденції чудово розуміє, що саме стоїть на кону як для Італії, так і для Європи, коли в одній із важливих для ЄС країн правлячу коаліцію створюють одразу дві правопопулістичні партії. Як він збирається з ними "захищати місце Італії" – поки що незрозуміло, та й і про саму постать Джузеппе Конте – відомо небагато. Досі ця людина в політиці просто нічим не відзначилася.

Читайте також: Професор, який пробув прем'єр-міністром Італії 5 днів, пішов у відставку

Signor Nessuno

Саме таке прізвисько з'явилося у професора права Джузеппе Конте з Флорентійського університету, коли його ім'я вперше було назване в ролі компромісного кандидата на посаду голови уряду. Воно (прізвисько) в перекладі означає "пан Ніхто". Провідні газети країни надсилали своїх репортерів до Флоренції, де синьйор Конте викладає цивільне право, аби дізнатися, з ким мають справу – але вони вивідали зовсім небагато.

Натомість, офіційна біографія Джузеппе Конте займає аж 12 сторінок – і всі вони написані з чисто італійською експресією. Академічні відзнаки, публікації у фахових часописах, членства в юридичних організаціях... Із 2008 по 2012 рік, як йдеться у документі, Конте "проводив кожного літа не менше місяця в Нью-Йорку", де займався науковою діяльністю в місцевому університеті. Хороша справа, але проблема в тому, що газета The New York Times надіслала до Нью-Йоркського університету з приводу цього запит й отримала відповідь, що Джузеппе Конті ніколи не був ні студентом, ні членом будь-якого факультету цього вишу. Єдине, що він мав – це перепустку до університетської бібліотеки, якою скористався в позначений період (тобто, за чотири роки)... двічі.


Американські журналісти виявили у біографії Джузеппе Конте неправдиві факти, що ще більше підсилює підозри до його постаті в італійській політиці

Кваліфікацію юриста Джузеппе Конте отримав у Римі – бодай це точна інформація. Позаяк він походить із незаможної сім'ї, під час навчання отримав стипендію від Ватикану – і це характеризує його з позитивного боку, адже такі стипендії виділяють лише студентам, які виявили неабиякі здібності. Політична позиція в нього завжди була, з одного боку, ліволіберальною, з іншого ж – проєвропейською, що робить цілком незрозумілим вибір правих популістів із "Лега Норд" та "5 зірок" – партій, як відомо, антиєвропейських.

Читайте також: Президенту Італії загрожує імпічмент

Саме така, цілком незрозуміла та "непрозора" постать, яка керуватиме італійським урядом, непокоїть, у першу чергу, європейських партнерів, які вбачають у Конте потенційну загрозу.

Звиклі до катастроф

Насправді ж найбільша загроза для європейців полягає в тому, що вони нині аж надто звикли до викликів. Вони подолали фінансову кризу, витримали нашестя біженців, виявилися здатними опиратися Дональдові Трампу з його нескінченними забаганками. Вони навіть второпали, що Brexit – це ще не розпад Євросоюзу і що вихід Великої Британії зі складу ЄС – це швидше сильний головний біль для самих британців. "Виняткові ситуації" стали для європейців повсякденням, здається – ніщо не може похитати основи Євросоюзу. То чого ж хвилюватися?

Але цього разу для занепокоєння справді є причина, тому що з новими італійськими виборами може скластися ситуація, якої в межах об'єднаної Європи ще не було. В Польщі та Угорщині уряди націоналістів успішно виштовхали свої країни до "політичної глушини", звідки вони не можуть загрожувати існуванню ЄС. В Австрії праві популісти "заплатили" за місце в уряді тим, що мали змінити антиєвропейську риторику на проєвропейську. А от в Італії, країні-засновниці ЄС, до влади прийшли одразу дві партії, які хочуть не просто змінити Євросоюз – вони б хотіли його скасувати.


В Італії до влади прийшли правопопулістські партії "Лега Норд" та "5 зірок", які прагнуть розпаду ЄС

Від цього європейці вже просто так відвернутися не можуть. Не можна, аби новий італійський уряд вирішив, що всі інші заради "поганого миру" та стабільності євровалюти підуть на поступки, яких йому заманеться вимагати. Втім, у європейців є надійна зброя проти подібного, а саме – спокійна реакція. Вона вже проявилася під час переговорів з британцями щодо Brexit і тепер вона може знову знадобитися, аби приборкати імпульсивних "нових лідерів" Італії.

Читайте також: Чим політична криза в Італії загрожує всьому Європейському союзу

Щоправда, в італійських правих популістів саме зараз є великі шанси на розхитування Європи – полягають вони в боротьбі, яка розгорнулась між канцлером Німеччини Ангелою Меркель та французьким президентом Еммануелем Макроном. У змаганні за першість у Європі, ФРН, яку недарма досі називали "локомотивом Європи", за минулі роки помітно втратила свої провідні позиції, а її місце рветься зайняти амбіційна Франція. Якщо італійські популісти зможуть розіграти на свою користь ці розбіжності – вони мають неабиякий шанс досягти своєї мети. Втім, не слід забувати, що в питанні цілісності Європи Меркель та Макрон виступають єдиним фронтом – принаймні так було досі.

Нам усе одно туди

А втім, Європу чекають нові важкі часи. Європейський союз – це така надзвичайно цікава система, яка була вибудувана на хорошій, але не завжди правильній ідеї про те, що мудрі люди завжди можуть порозумітися поміж собою, дійти ґрунтовного консенсусу, який дозволить їм співіснувати. Соціологічні опитування, які регулярно проводяться в ЄС, демонструють, що більшість європейців, з одного боку, повністю переконані в користі Євросоюзу. З іншого ж – більшість ця дуже нерівномірно розподілена географічно, що дає змогу євроскептикам не тільки перемагати, а й утримуватися при владі в окремих європейських країнах. Загалом, вимальовується принцип: "чим південніше – тим невдоволеніше".

Проте, подібне "євроневдоволення" проявляється також і в деяких східних країнах Євросоюзу – насамперед, як вже зазначалося, в Польщі та Угорщині. І це – непоганий приклад, на якому можна було б повчитися й Україні. А саме: до 2004 року, коли обидві ці країни лише крокували в напрямку ЄС – "єврооптимістів" там була переважна більшість. Європейська допомога дала можливість як полякам, так і угорцям "стати на ноги": тобто, не лише тим, що посприяли фінансово і пообіцяли нових грошових вливань. Аж ніяк. І поляки, й угорці самотуж пройшли довгий шлях від злиднів до заможності, але допомога від ЄС полягала, насамперед, у впровадженні європейських правил в усьому: від політики та економіки, до буденних звичок і життя. Країни колишнього "совка" поступово перетворились на країни європейського добробуту, і перетворення це відбулось спершу у головах, а вже потім позначилося на розвиткові цих держав. І тепер як поляки, так і угорці мають змогу дозволити собі таку розкіш – бути євроскептиками.

Читайте також: Макрон зробив тривожні заяви, і цим скористається Путін, – дипломат

Саме тому, попри будь-які наявні чи можливі негаразди в Євросоюзі, Україні все одно є сенс прямувати туди, на Захід, не на Схід. Змінювати застарілі правила та погляди. Користуватися будь-якою європейською допомогою, збудовувати своє. До членства в ЄС – ще довгий шлях і невідомо, що побачать українці наприкінці, коли його здолають. Але сама ця дорога є напрочуд корисною. Краще прийти до європейської домівки європейцями, аніж сісти на узбіччі та співати Лазаря про те, як все погано та як нічого не вийшло.