Вбита смертю нареченого: дівчина у часи Голодомору вишила "весільний" рушник опухлими руками

25 листопада 2021, 15:01
Читать новость на русском

Історія Параски Поліщук не залишить байдужою жодну людину, яка хоч колись кохала. Дівчині у часи Голодомору було 19 років. Вона вже готувалась виходити заміж за коханого Івана, але радянська влада вирішила по-іншому.

Про те, наскільки Голодомор 1932 – 1933 років змінив життя молодої Параски, читайте в межах проєкту 24 каналу "Голод і мор: пам'ять поколінь". Детальніше про цю історію розповів т.в.о. директора Олександрівського краєзнавчого музею Василь Білошапка.

До теми За 50 грамів золота купили 50 грамів зерна: історія родини, яка втратила все під час Голодомору

Рушник належить цьому музею. Його у 2005 році подарували родичі Параски Поліщук. Тоді жінки вже не було серед живих.

Ніщо не віщувало біди

Все відбувалось у селі Розумівка Кіровоградської області. Кохання Івана та Параски було таким сильним, що все село гомоніло. 

Параска і її коханий жили на одному кутку (частина села – 24 канал). Коли їм було по 19 років, вирішили одружитись,
– розповів Білошапка.

У селах колись вишиття весільного рушника було обов'язковим для нареченої. От і Параска вже почала вишивати, як за село взялась радянська влада.

Вбитий голодом

Сім'ї наречених, як і усі односельці, намагались врятуватись у будь-який спосіб. Та голод був сильнішим. Івана не стало у 1933 році.

"Її коханий помер з голоду. Попри те, що весілля не буде, дівчина вирішила до кінця вишити цей рушник в пам'ять про свого коханого", – сказав Білошапка.

Важливо! Згідно з останніми даними науковців, внаслідок Голодомору-геноциду загинуло 10 мільйонів 500 тисяч українців. Із них 4 мільйони – діти.

Що особливого вишито на рушнику

З першого погляду він такий, як і усі інші весільні рушники. Однак якщо придивитись – можна зрозуміти та відчути біль самотньої дівчини.

Замість усіх атрибутів весільного рушника вона вишила на полотні голубів, але повернула їх у різні боки.

"На весільному рушнику зазвичай голубки повернуті одне до одного. Є там ще кетяги калини, листя винограду і напис: "Милий, покидаєш мнє. Смерть не страшна мнє. За що сльози ллються. Любов дорога", – пояснив т.в.о. директора музею.


Рушник, вишитий Параскою у 1933 році / Фото надав Василь Білошапка

Також на рушнику Параска вишила роки:

  • 1914 – рік їхнього народження;
  • 1933 – рік смерті коханого.

Що відомо про Івана

На рушнику також вишиті ініціали нареченого – Ів. С. Однак ким був цей хлопець – невідомо.

"Як я не намагався встановити, яким було прізвище коханого цієї дівчини, – у селі не пам'ятають. Вже коли рушник опинився в нас, то цієї жінки не було серед живих", – зауважив Білошапка.

Про сім'ю Івана невідомо взагалі нічого.

Найімовірніше, вони теж померли від голоду,
– припустив він.

Важливо. Сайт 24 каналу запустив проєкт "Голод і мор: пам'ять поколінь", аби нагадати світу про мільйони вбитих голодом українців. З 15 по 27 листопада на сайті опублікуємо близько 30 статей про Голодомор-геноцид 1932 – 1933 років. Ми розповімо історії людей, які пережили страшний злочин комуністичного тоталітарного режиму. Устами тих, кого вже немає серед нас, говоритимуть їхні рідні.

Авторка проєкту – керівниця відділу новин сайту 24 каналу Наталя Боднар.

Параска до кінця життя була вірною Іванові

Параска померла у віці 68 років. Рушник у музей віддали далекі родичі, адже жінка так і не одружилася, дітей не народжувала.

"Вона залишилась вірною своєму коханому. Самотньою прожила усе життя і берегла цей рушник. Він висів у її хаті", – додав Білошапка.


Параска Поліщук у старості / Фото надав Василь Білошапка

Лист померлого від голоду

До слова, в Олександрівському краєзнавчому музеї також зберігають лист чоловіка, написаний у 1933 році до своєї сестри. Він просив у родички допомоги.

Це село Красносілка. Написав він до своєї сестри у Кривий Ріг. Чоловік писав, що у них дуже великий голод і багато людей померло, 
– розповів Білошапка.

Чоловік у листі описує усю ситуацію та просить сестру, щоб та чимось допомогла і врятувала від голодної сметрі. 

Цікаво "Дітей живцем кидали в яму з мерцями": жахаюча історія села Писарівка, що пережило Голодомор

Фрагмент з листа:

Дуже трудна моя жизнь.

Так страшно я оплошал, що Бог зна, що зо мною буде. Поддержки нема, мабуть, умру. На городі не попорано. Їсти совершенно нема чого. Оля і Саша померли.

Якщо можна, дорога сестрица, спаси мене от смерти. Буду тобі великим слугою.


Лист брата, що помирає з голоду / Фото надав Василь Білошапка

Сестра одразу почала збирати продукти, хоч це було не так легко зробити, адже страждали від голоду і в Кривому Розі. Поки вона приїхала – її брат вже помер.

Пам'ятаймо жертв Голодомору-геноциду 1932 – 1933 років. У пам'ять про понад 7 мільйонів вбитих українців закликаємо усіх запалити "свічку пам'яті", поставити її на підвіконні о 16:00 27 листопада та вшанувати загиблих хвилиною мовчання.