Історія роду Білоусько-Палагута, який пережив Голодомор / Колаж 24 каналу, автор дизайну – Богдана Гілей
Масовий штучний голод 1932 – 1933 років забрав життя мільйонів українських родин. Однією з них стала сім'я Білоусько з села Хоцьки Київської області. Через злочини комуністичного тоталітарного режиму тоді ще 22-річна Дарія втратила обох своїх батьків та 12 братів і сестер.
Як заможна родина в один момент перетворилася у бідну
Сім'я Явдохи та Грицька Білоусько була багатодітною. Бог послав їм аж 15 дітей. На початку голоду найстаршій дитині виповнилося 26 років, а наймолодшій – лише 3. Для проєкту 24 каналу "Голод і мор: пам'ять поколінь" 29-річний Костянтин Новаленко розповів гірку історію своїх пращурів.
популярні відео
Рекомендуємо Стільки історій не можуть бути вигадкою, – тіктокерка, яка зняла серіал про Голодомор
До 1926 – 1927 років сім'я жила заможно. Вдома завжди було що поїсти, адже на господарстві у Білоуськів було 100 овець, коней та корів. Грицько тоді мав швейну машинку Singer. З нею об'їжджав 5 довколишніх сіл, за що отримував хороші прибутки.
Однак у достатку родина прожила недовго. Після радянського розкуркулення життя Білоуськів змінилося: не було ні овець, ні коней. Тоталітарний режим забрав навіть швейну машинку Грицька.
Щоб вижити у складний час, двоє старших дітей поїхали на роботу до родичів у тодішній Ленінград (тепер Санкт-Петербург – 24 канал). Решта пішли працювали в поле, на колгосп.
Грицько не міг змиритися з жорстокими діями комуністичного режиму. Коли почав висловлювати супротив, його кинули у Лук'янівське СІЗО. Там у 1928 році чоловік помер, залишивши Явдоху саму з 13 дітьми.
Сім'ї стало дуже важко. Від заможності майже нічого не залишилося. Працювали тяжко, а майже нічого не отримували. Їм давали їсти чорне або гниле зерно з минулих років
Кращу їжу віддавали молодшим дітям
Згодом за роботу взагалі перестали щось платити. Тоді сім'я віддавала кращі наїдки молодшим дітям. Старші ж харчувалися тим, що можна було знайти на землі, – гнилою картоплею, буряками тощо. Коли не залишилося і того, сім'я перейшла на трави, коріння та кору дерев.
Старша донька лишилася вдома, щоб допомогти матері
На той час 22-річна Дарія, донька Явдохи та Грицька, була одружена й виховувала доньку Галину. Її чоловік Іван Палагута також був заможний. У його сім'ї було 16 дітей, усі вже старші.
Палагути займалися логістикою – розвозили зерно, цукор, сіль, овочі. Відповідно мали багато коней і возів. Коли сталінський режим почав відбирати худобу, Палагути не поступилися. Вони вирішили ні за що не віддавати своїх коней, які фактично були годувальниками.
Родина діда Івана трималася до останнього. Однак вони розуміли, що насувається щось зловіще і коней їм рано чи пізно заберуть
Тоді Палагути вирішили втекти з України. Подалися хто куди – Таджикистан, Казахстан тощо. Саме завдяки коням їм вдалося уникнути голоду та врятуватися. Однак Дарія одразу попередила чоловіка, що нікуди не поїде. Вона не могла залишити матір напризволяще.
У молодого подружжя була корова, яка допомагала їм вижити під час голоду. Крім того, родина Івана залишила йому найбільше золота, адже знала –залишатися в Україні найскладніше.
Спершу померли наймолодші
Дарія жила з Явдохою на одному подвір'ї. Вона постійно допомогла матері й своїм братам та сестрам. Однак через 4 – 5 місяців з початку голоду Білоуськи почали гинути один за одним. Згодом померла й Явдоха. Тоді вся відповідальність за родину лягла на плечі Дарії, яка вже жила у батьківському будинку. "Вона стала матір'ю для всіх", – наголосив Костянтин.
Дарія з донькою Галиною / Фото надав Костянтин Новаленко
Після 9 місяців голоду не витримали й старші. Спершу вони пухнули, а тоді – висихали. За рік нікого не лишилося.
Людей забирали з доріг, як сміття. Білоуськи просили голову села похоронили своїх рідних, як годиться, але приїхав віз і скинув тіла лопатою.
Те, що відбувалося, – жахливо. Дарія бачила, як помирали всі наші. Якщо говорити про всю мою родину – двоюрідних та троюрідних – то з голоду померли або не народились понад 200 дітей. Однак, на щастя, мій рід вижив
У 1940 році в Дарії народилася друга дитина – Надія, яка є бабусею Костянтина. Вона жива й досі. Про моторошні молоді роки батьків дізналася лише у 20-річному віці. Адже раніше мати просто не знала, як підібрати слова, аби описати той страшний час. Померла Дарія у віці 96 років у 2004. У 2013 році пішла з життя Галина.
Що відомо про село Хоцьки
У "Книзі пам'яті жертв Голодомору 1932 – 1933 років в Київській області" зазначено, що у 1930 році в Хоцьках було 412 дворів та проживало 4 783 людей. Від голоду померла половина – 2 300 місцевих мешканців. Дослідники встановили імена 1 061 загиблого.
В архівах зі списком померлих радянська влада цинічно брехала про причину смерті. Білоуськи нібито помирали від "виснаження".
Цікаві факти з життя родини Білоусько
- Швейну машинку Грицька знайшли через 10 – 15 років у будинку комуняцької верхівки села.
- Голодна дитина друзів Білоуськів здала комуністам місце, в якому була захована їжа родини.
- За словами Новаленка, у Хоцьках не було випадків канібалізму. Все тому, що місцеве населення було дуже побожним.
- Після голоду велику хату Білоуськів відібрали. У неї поселили тих, хто працював на радянську владу. Дарія та Іван мусили переїхати в інший будинок у тому ж селі.
- 81-річна Надія Косяченко, донька Дарії, досі щороку робить велику кількість закруток. Вона законсервовує навіть хліб та сало.
Надія з внуком Костянтином / Фото Костянтина Новаленка
Повʼязані теми:
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі