16 лютого 2024 року в колонії за полярним колом у Харпі помер російський опозиціонер Алєксєй Навальний. Офіційною причиною смерті політика російської владою було оголошено "синдром раптової смерті", який офіційно не визнаний як діагноз у цій країні.

Втім, нині ні в кого немає жодних сумнівів, що це була спланована страта, а вбивцею є російський терористичний режим на чолі з Владіміром Путіним. Цю систему можна сміливо охарактеризувати як державний тероризм.

24 Канал нагадує не лише про найгучніші випадки смерті чи вбивства противників Путіна, але й пояснює першопричини таких кроків диктатора.

До теми "Крим – не бутерброд", отруєння і фактична страта: біографія російського опозиціонера Навального

Терор і політичні вбивства є давніми та традиційними засобами державного управління путінської Росії. При цьому вони не є вигадкою Путіна, тут він лише старанний наслідувач своїх попередників з КДБ (Комітет державної безпеки – радянська спецслужба).

Путін починав свою кар'єру саме в цій структурі та, за його власними зізнаннями, у 70-ті неодноразово перетинався з тими, хто працював ще за Сталіна.

Путін у молодості КГБ
Путін у роки, коли він починав працювати в КДБ / Фото росЗМІ

Отже, можна сміливо протягнути місток між сучасною путінською Росією та сталінським СРСР, де вбивства політичних опонентів були поставлені на конвеєр, а такі персонажі як Наум Ейтінгон та Павєл Судоплатов (радянські диверсанти та організатори політичних вбивств за кордоном) вважалися легендами та героями.

  • Так, убивство Симона Петлюри було інсценоване як помста родича жертв єврейських погромів. Виконавець ліквідації Соломон Щварцбард був індоктринований радянськими спецслужбами, а сама ліквідація копіювала та наслідувала вбивство одного з організаторів геноциду вірмен в Османській імперії Талаат-паші у Берліні в березні 1921 року.
  • Коли 100 років по тому в тому ж Берліні російський агент Красіков вб’є посеред білого дня у парку Тиргартен чеченського польового командира Зелімхана Хангошвілі, російська пропаганда спробує представити цей акт державного тероризму як помсту окремої людини (не агента ФСБ, а інженера з Брянська) за події в Чечні.

Про це вкотре нагадав і сам Путін у свіжому та одночасно "душному" інтерв'ю блогеру Карлсону.

Детальніше про це читайте тут Старий і Карлсон: покроковий розбір усієї історичної маячні Путіна в провальному інтерв'ю

Так само з часів СРСР тягнеться любов кілерів до різних отрут. При цьому це робили не лише росіяни з КДБ (як у випадку вбивства Бандери), але і їхні сателіти – історія з політичним вбивством дисидента за наказом болгарського диктатора Тодора Живкова навіть перетворилася на французьку авантюрну комедію "Укол парасолькою" з П'єром Рішаром, яку потім активно показували в СРСР, як то кажуть, без задніх думок.

За часів Путіна історія з отрутами "ожила" та була використана проти ворогів російського диктатора. До того ж російські вбивці не те що не ховалися, а навмисно виставляли свою роботу на показ, тільки цим можна пояснити вбивства за допомогою унікальних та легко відстежуваних речовин – полонію та бойового газу "Новачок".

Вбивства політичних опонентів Путіна почалися практично відразу після того, як він набрав силу. Тож Росія практично без перерви перейшла з періоду кримінальних вбивств 90-х до політичних вбивств 2000-их.

Одною із найгучніших перших ліквідацій стало вбивство політика та журналіста-розслідувача Юрія Щекочихіна. Він розслідував події в "Норд-Ості" та вибухи в Росії в 1999 році, які фактично привели Путіна до влади.

Щекочихін збирав свідчення людей та мав інсайди всередині ФСБ, але раптово захворів у 2003 році та швидко помер – за кілька днів до вильоту до США. Його ховали у відкритій труні й всі могли бачити страшні сліди дії отрути на обличчі та руках. Результати медичного обстеження Щекочихіна були оголошені державною таємницею. Але родичам Щекочихіна все ж вдалося переправити зразки з тіла до Лондону, де експертиза встановила факт отруєння радіоактивним металом талієм.

Юрій Щекочихін
Юрій Щекочихін / Фото росЗМІ

Іншого розслідувача вибухів 1999 року та подій навколо "Норд-Осту" (де російські спецслужби замість того, щоб звільнити заручників, вбили їх разом із терористами) політика та депутата Держдуми Сергєя Юшенкова – було вбито просто біля власного будинку на проспекті з символічною назвою на честь Свободи.

З Юшенковим активно співпрацював та був його джерелом у російських спецслужбах Алєксандр Літвінєнко. Він у 2001 році випустив бестселер "ФСБ підриває Росію", в якому розповів про операції російських спецслужб проти росіян. Зокрема, про "рязанський цукор" 1999 року (вибухи у будинках в Москві, Буйнакську та Волгодонську), а також вбивства політичних опонентів російського режиму.

Крім того, Літвінєнко окремо пройшовся по персоні Путіна – російського президента у своїй наступній книзі він представив як педофіла та вперше розповів про те, як Путін ще в часи СРСР цілував хлопчиків у живіт.

Літвінєнко спробував сховатися від російських спецслужб у Великій Британії, проте недооцінив своїх колишніх побратимів. Ті відправили йому в гості давнього товариша – Андрєя Лугового, який напоїв Літвінєнка чаєм з рідкісним і дуже небезпечним радіоактивним металом полонієм. Викривач Путіна отримав смертельну дозу радіації та помирав у страшних муках на очах британських медиків. Це сталося у 2006 році й це був на той час перший гучний епізод політичного вбивства опонента Путіна за межами Росії, хоча насправді були й інші.

Луговий і Ковтун
Андрєй Луговой і Дмітрій Ковтун перед початком пресконференції "Справа Літвінєнка: рік потому" в Москві, 2007 рік / Фото РИА

На цьому путіністи не зупинилися й провели ще безліч операцій.

Вбивство Літвінєнка було такою собі показовою стратою та персональним привітом від Путіна, адже дуже рідкісний полоній має унікальний слід і може бути легко відстежений до конкретного місця в Росії (що й було зроблено). Те саме можна сказати й про бойовий нервово-паралітичний газ "Новачок".

Про спробу отруїти бойовим газом "Новачок" в містечку Солсбері російського шпигуна-перевертня Сергєя Скрипаля та його доньки Юлії у 2018 році двома невдахами-агентами "Петровим" і "Бошировим" (герої Росії – офіцери Мішкін і Чєпіга) знають, мабуть, всі.

Також "Новачком" намагалися вбити інших ворогів Путіна – політика Алєксєя Навального та (увага!) літературознавця та автора сатиричних віршів про Путіна та його режим (зокрема, в одному з них він поданий як "володар джунглів Пуу") Дмітрія Бикова.

В обох випадках жертвам вдалося вижити завдяки допомозі іноземних лікарів-профі.

Робота російських вбивць була настільки "кривою" й вони, схоже, взагалі не ховалися. Завдяки цьому команда Навального разом із жуналістами-росзлідувачами з Bellingcat розкрили всі деталі злочину та встановили імена та адреси вбивць.

Ними виявилися російські офіцери спеціальних служб, які за виконання актів державного тероризму отримували чергові звання та квартири.

Банальність зла у версії російських спецслужб: дивіться розслідування про отруєння Навального

Але часто путіністи не заморочувалися з унікальними отрутами й просто вбивали.

Так, наприклад, було з російською журналісткою Анною Політковською. Репортерку "Нової газети" та відому правозахисницю, яка була послідовним критиком Путіна та його чеченського проксі Рамзана Кадирова, вбили 2006 року біля власного будинку.

Але я думаю, що журналісти мають це знати, що ступінь її впливу на політичне життя в країні був вкрай незначним. Вона була відома в журналістських і правозахисних колах, але її вплив на політичне життя в Росії був мінімальним,
– Путін про вбивство Політковської, 10 жовтня 2006 року, Дрезден.

Були знайдені виконавці вбивства – чеченці з оточення Кадирова і навіть встановлено їхні гонорари – 150 тисяч доларів, але чомусь всі забули назвати замовників.

Вбивство Анни Політковської стало не лише шоком, але й сигналом, що життя в Росії змінюється й замість умовного лібералізму приходить тоталітарний режим, відомий в народі як "кривава гебня".

Вбивство Політковської
Вбивство Анни Політковської шокувало Росію та світ / Фото росЗМІ

Тоді, у 2006-му році, не всі, на жаль, це зрозуміли. Для багатьох це нерозуміння коштувало життя.

У 2009 році (номінальним президентом тоді був Мєдєвдєв – ред.) до смерті було доведено політичного в'язня Сергєя Магнітського. Він наважився розкрити деякі корупційні схеми російських чиновників і силовиків. За це Магнітського за надуманим звинуваченням кинули до сумнозвісного слідчого ізолятора "Матросская тишина" (українською – "Матроська тиша"). Там він провів у важких умовах майже рік і помер за 7 днів до дня, коли його мали звільнити.

До того ж результати експертизи суперечили одне одному й все вказує на фактичну страту – Магнітського, схоже, били та катували. Також адміністрація СІЗО відмовила йому в медичній допомозі. Згодом російська влада відкрито гальмувала розслідування смерті Магнітського та знищила результати експертиз.

Сергій Магнітський
Сергій Магнітський – ще одна жертва Кремля / Фото росЗМІ

Щось схоже повториться у 2024 році, коли Росія ховатиме від рідних тіло вбитого Навального.

Смерть Магнітського відкриє очі Заходу на суть російського режиму – буде складено так званий санкційний "Список Магнітського", також у США буде ухвалено "Закон Магнітського", який введе персональні санкції проти його вбивць і тих осіб, які винні в порушенні прав людини в Росії. Згодом аналогічні закони ухвалять в багатьох інших державах, а сама ініціатива прокладе шлях до юридичного обґрунтування персональних санкцій щодо росіян, винних у розв'язування війни проти України.

27 лютого 2015 року перед стінами Кремля – фактично поблизу робочого кабінету Путіна було вбито російського політика Боріса Нємцова, представника команди "молодих лібералів" Єльцина.

Нємцов міг дозволити собі підтримувати Революцію Гідності в Україні та на камеру називати Путіна й**нутим. Схоже, він розраховував на певний імунітет, проте не врахував точність діагнозу, який сам і поставив Путіну. Нємцова застрелили в спину. Наступного дня він планував під час пресконференції розповісти про воєнні злочини Росії на Донбасі (на той час Росія офіційно заперечувала там свою присутність).

Вбивство Нємцова
Вбивство Нємцова сколихнуло світ / Фото росЗМІ

Вбивство було передано на аутсорс людям Рамзана Кадирова, але без сумнівів було санкціоновано Кремлем. У Кадирова є своя історія політичних вбивств (наприклад, ліквідації опонентів Ямадаєва, Яндарбієва та вбивство Аміни Окуєвої в Україні тощо). Втім, дозвіл на таку небувалу страту міг дати тільки Путін.

За наказом Путіна, до речі, лідери чеченських бойовиків також активно ліквідовувались. Показовим на тлі смерті Навального є загадкова смерть одного з лідерів повстанців 35-річного Салмана Радуєва в колонії суворого режиму "Білий лебідь". Там його постійно били та катували, але медики назвали причиною нейтральні "внутрішні кровотечі".

Ще одним політичним вбивством, за яке несе пряму відповідальність Путін, – це смерть Євгенія Пригожина та його посіпак на борту літака.

Заради цього 23 серпня 2023 року не побоялися збити літак в небі над Росією. Згодом Путін в стилі "вона потонула" оголосить, що наслідком авіакатастрофи, де загинув його "кухар" та інші путчисти, було необережне поводження з гранатою.

Звісно, ні в кого в Росії не виникне з цього приводу жодних питань, а результати експертиз так і не будуть представлені громадськості.

За час, що Путін при владі, він отримав стійку репутацію психопата та злочинця, що формує таку собі "презумпцію винуватості", яка передбачає автоматичні підозри щодо Путіна у випадках резонансних злочинів чи нещасних випадках. Закритість Росії та надмірна влада силових структур, які дозволяють на державному рівні фальсифікувати будь-що, лише підсилюють ефект.

Саме тому, на кривавий рахунок Путіна відносять чимало інших смертей. Зокрема:

  • Бориса Березовського (офіційна версія – самогубство),
  • губернатора Красноярського краю Міхаїла Євдокімова у 2006-му (офіційна версія – автокатастрофа),
  • генерала Алєксандра Лєбєдя у 2002 році.

Понад 20 років за наказами Путіна вбивали його дійсних та уявних ворогів. У цьому Путін та його оточення прямо наслідують сталінські практики.

Нині Путін вбив Навального. Вже 10 років він веде геноцидну війну в Україні – її жертвами вже стали тисячі цивільних та сотні українських дітей. За наказом Путіна знищуються цілі міста, проводяться масові депортації, тисячі українських дітей викрадені й роздані в Росії невідомо кому. Як війна, так і політичні вбивства – це дві сторони однієї медалі, і це те, що Путін хоче та планує робити далі. Якщо не буде зупинений.