Як від ситуації під Бахмутом залежить весняний контрнаступ ЗСУ

Чому не можна віддавати ворогу Бахмут

Для початку, ще з літа 2022 року над нами всіма висить "стратегічний вузол": якщо росіяни досягнуть успіху в боях на Сході України, то можуть частину сил звідти перекинути для нового наступу на Київ.

Читайте також У чому полягає фірмовий почерк російської армії

У міру перебігу подій навколо Бахмуту в останні 7 місяців цей "вузол" деградував приблизно так:

• росіяни формують стратегічний 3-й армійський корпус, і якщо в них вийде на Сході, то підуть на Київ;
• росіяни мають завдання вийти на адмінкордон Донецької області до "червоної дати", яку встановив Кремль;
• росіяни хочуть взяти Бахмут, щоб далі собі просуватись до адмінкордону Донецької області;
• росіяни хочуть захопити Бахмут, щоб показати своїй аудиторії хоч якусь перемогу.

Наскільки багато уваги Росія приділяла захопленню Бахмуту, можна побачити хоча б з того, що саме по цьому місту на початку травня, вперше за час війни, окупанти застосували ракети Х-22.

Оскільки кампанія на Сході для росіян замість "вирішальної битви всієї війни" перетворилась на периферійний наступ, який вони програли, то тут може бути своя логіка не віддавати ворогу Бахмут як шлях до хоч якоїсь надутої "перемоги".

Є добрі люди, які вважають, що утримання "фортеці Бахмут" має лише політичне значення, тому "нічого такого" не буде, якщо наші війська звідти відведуть. Але така логіка передбачає легку та невимушену пропозицію перетворити на поле битви нові міста Донбасу, наприклад, ту саму агломерацію Краматорськ – Слов'янськ – Костянтинівка.

Контрнаступ не можливий, якщо відійти з Бахмута 

З подачі західних союзників з'явилась теза, що в обороні Бахмуту втрачають начебто саме ті резерви, які були б потрібні для контрнаступу весною, тому, мовляв, звідти варто відступати. Однак автори цієї тези лукавлять щонайменше у двох моментах.

Як показав досвід майже року боїв за Схід, росіяни ніколи не користуються таким інструментом як "оперативна пауза", щоб відновити боєздатність військ чи поповнити втрати, і не йти далі вперед. Їм простіше і далі гнати в бій майже знищені бригади та батальйони мобілізаційного резерву лише з автоматами АК.

Ну і врешті – ті резерви, які мають скласти кістяк угрупування для контрнаступу весною, насправді ще проходять навчання на західній техніці на полігонах країн Заходу. Врешті, навіть сама логіка поняття "контрнаступ" передбачає, що спочатку треба остаточно зупинити рух ворога вперед, а уже потім самим наступати. Точно аж ніяк не відкривати ворогу шлях на захід від Бахмуту.

До теми Звірства, як особлива історична тактика Росії

Втрати росіян за декілька місяців облоги Бахмуту вже (неофіційно) можуть бути на рівні 50 тисяч вбитих солдатів та щонайменше 100 знищених танків, не беручи до уваги іншу техніку. По суті, під Бахмутом ЗСУ знищили угрупування військ росіян, якого б вистачило на окрему стратегічну операцію – наприклад, повторний наступ на Київ у лютому цього року.

Чим більше російських військ і далі будуть знищувати під Бахмутом, тим кращі передумови та вищі шанси для контрнаступу ЗСУ весною. Хоча б тому, що у ворога буде менше сил для протидії нашим захисникам в наступі, незалежно від напрямку. У випадку з Бахмутом може бути варіант не тільки відходу з міста, але й навпаки – контрудару по окупантах, щоб розширити "зону безпеки" навколо міста.

Реалізація і того, й іншого варіантів може вимагати ротації вже наявних підрозділів та перекидання додаткових військ. Це робитиметься в режимі радіомовчання та інформаційного маскування. Адже чим більший фактор раптовості для противника, тим більше життів наших солдат вдасться зберегти.

Це саме той випадок, коли в першу чергу варто покладатись на коментарі саме офіційних спікерів, а вже потім – на оцінки від неофіційних спікерів.

Ми зараз в тому періоді, коли встояти всім разом значно важливіше, аніж правота кожної окремо взятої оцінки. Тим більш, що такий модус не вимагає значно довгих зусиль, максимум – поки ґрунт остаточно не засохне, щоб по цьому могла їхати вперед важка техніка ЗСУ.