Він у білій сорочці, при краватці, працює у офісі з 9:00 до 18:30, інколи довше. Пише звіти, аналізує ринок, спілкується з клієнтами і постачальниками.
По п’ятницям бігає з друзями в футбол, потім — у паб на пиво-друге. Вихідні проводить по-різному. На Новий рік планує у Чехію чи Францію (якщо все буде добре).
Що йому ці вибори? Чи зміниться його життя в якийсь інший бік? В кращий чи гірший? Ні, абсолютно ні. І ще раз ні. І ще стопіцот разів ні.
Бо зміниться (або не зміниться) лише наповнення кабінетів у міськрадах і обласних адміністраціях. Зміняться (або не зміняться) кишені і номери рахунків для перерахування відкатів. Зміняться (або не зміняться) обличчя на фотографіях у регіональній пресі. Та й все. Зміниться те, що його прямо не стосується.
А чи йому не все-рівно, що прізвище чиновника зміниться з Голопупенко на Пупоголенко? А чи йому не все-рівно, що більшість у міськраді тепер буде не Блоком Жінки з Косою, а Партією територіальних одиниць? А чи йому не все-рівно, що пенсіонер Василь Петрович тепер знову лаятиме владу, бо «вони у всьому винні!!!»? Та все-рівно ж.
Колись один хороший чоловік сказав, що українцям потрібна стабільність. Хороша та стабільність буде, чи погана та стабільність буде — неважливо. Важливо, щоб стабільність взагалі була. А решта буде само собою. Українець — перш за все людина. А людина пристосується до будь-яких умов. Аби лиш вони були стабільними.
Тому цей хлопець, якому 27 років, який на роботу ходить у білій сорочці і обов’язково зав’язує краватку, не піде на вибори. Ну бо що для нього може змінитись? Сорочка і краватка залишаться. І футбол з друзями теж.
«Хай вони собі діляться», — подумає він і піде підливати вазонок на кухні.