Забагато молоді – це небезпечно: як демографія штовхає країни у війни на прикладі Ірану

На зламі тисячоліть Іран згадували як приклад при обговоренні демографічної теорії війни. Які були для цього підстави? Який був досвід демографічного відновлення Ірану після війни з Іраком (1980 – 1988 роки) та чи можливо орієнтуватися на досвід минулого в сучасних умовах – читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Цікаво Як Ірану вдалося виграти війну без жодної перемоги на полі бою

Демографічна теорія війни

Коротко нагадаю суть теорії. Загальновідомо, що високий рівень народжуваності на тлі зниження смертності спричиняє стрімке зростання чисельності населення і впливає на його статево-вікову структуру, в якій швидко збільшується частка молодих контингентів. Саме появу серед дорослого населення (15 років і старше) вагомо високої частки молоді у віці від 15 до 24 років, або так званого "молодіжного балджу", Джек Голдстоун пов'язував з часами політичної кризи і розглядав як передумову для виникнення воєнних конфліктів. 

Пояснювалося це тим, що, оскільки більшість молодих людей у цей період свого життєвого циклу ще мало обтяжена обов'язками щодо сім'ї та кар'єри, їх відносно легко можна "мобілізувати" для участі у соціальних чи політичних конфліктах. 

Дослідження послідовників науковця виявили, що гострота конфліктів (виміряна кількістю смертей) набагато вища для країн з молодіжним балджем, навіть з урахуванням впливу доходів та нерівності. Д. Брукс разом із колегами, аналізуючи вплив демографічних змін на ймовірність міждержавних конфліктів у новітній історії, також виявили, що країни з великою часткою молоді у загальній чисельності населення більше, ніж інші, схильні до міжнародних конфліктів, а от держави з найстарішими популяціями переважно є мирними.

Демографічні зміни в Ірані у період війни з Іраком

Напередодні війни з Іраком чисельність населення Ірану була близько 38 мільйонів осіб. Статево-вікова діаграма була "класичною" пірамідою з широкою основою та поступовим звуженням до вершини і свідчила про розширений тип відтворення населення, коли чисельність населення постійно зростає. 

Частка дітей у віці 0 – 14 років у населенні становила 43%, що було зумовлено надзвичайно високим рівнем народжуваності: у 1980 році в Ірані на кожну жінку припадало майже 7 народжень, тобто рівень народжуваності втричі перевищував необхідний для простого відтворення населення (коли чисельність населення не зростає, але й не підвищується). 

Програми планування сім'ї, запроваджені на початку 1960-х років, завдяки яким народжуваність почала дещо знижуватися, за п'ятиріччя до війни були зупинені керівництвом країни. Ба більше, попри дуже високу інтенсивність народжень (навіть попри певне її зниження у 1960-х роках та першій половині 1970-х років) та швидкі темпи приросту чисельності населення, сім'ї заохочувались народжувати ще більше дітей (зокрема й з метою створення найчисельнішої армії). 

Зауважте У Китаї народжуваність впала до історичного мінімуму: до яких наслідків це може призвести

Завдяки збереженню високої дітородної активності упродовж усього періоду воєнного конфлікту, попри вагомі людські втрати, чисельність населення Ірану станом на кінець війни була майже у 1,5 раза більшою за чисельність напередодні війни. 

Іран у війну з Іраком вступив, маючи серед дорослого населення 34% молоді у віці 15 – 24 років, що і є "молодіжний балдж" (до речі, в Україні цей показник у 1980 році був на рівні 20%). Середній вік населення Ірану на той час становив близько 17 років і залишився на цьому рівні й після війни. Частка молоді у віці 15 – 24 років за роки війни зменшилась зовсім не суттєво.

Отже, невипадково Іран наводили як приклад країни, що вписується у контекст демографічної теорії війни. Однак за минулі три десятиліття відбулося чимало змін у демографічному розвитку Ірану.

Сучасна демографічна ситуація в Ірані 

Іран привертає увагу демографів надзвичайно стрімким падінням народжуваності: за десятиріччя після війни з Іраком сумарний показник народжуваності фактично знизився у 2,5 раза. Іран увійшов у нове тисячоліття з рівнем народжуваності нижчим за рівень простого відтворення. За останніми статистичними даними, сумарний показник народжуваності був 1,7 дитини у розрахунку на 1 жінку. 

Проголошена у 2012 році політика сприяння підвищенню народжуваності мала тимчасовий ефект, і вже у 2017 році зниження народжуваності в Ірані відновилося. Втім, тривалий період у відносно недавній історії країни високої інтенсивності народжень, порівняно низькі показники смертності (хоча у роки пандемії рівень смертності суттєво підвищувався) зумовили природний приріст і невпинність зростання чисельності населення Ірану, яка за оцінками ООН у 2025 році, становила вже 92,5 мільйона осіб. Іран входить до двадцятки найчисельніших країн світу. Водночас темпи зростання суттєво сповільнилися.

В Ірані поступово розгортається процес старіння населення. За оцінками ООН, середній вік населення у 2025 році в Ірані сягнув межі 34 роки, тобто майже вдвічі виріс порівняно з 1990-ми роками. Натомість частка дітей у віці 0 – 14 років у населенні країни вдвічі скоротилася. 

Читайте також Земля вже не витримує: чисельність людства перевищила можливості планети

Період низького рівня народжуваності у першому десятилітті нового століття позначився на представленості у населенні Ірану молодіжного контингенту віком 15 – 24 років: його частка серед дорослого населення знизилася до 17%, але все одно залишається вищою, ніж у розвинених країнах. 

Примітка: в Україні напередодні повномасштабного вторгнення частка молоді у віці 15 – 24 років, завдяки підвищенню народжуваності у 2002 – 2012 роках, дещо зросла. Однак серед населення у віці 15 років і старше ця група становила лише 11%. Також зазначу, що середній вік населення у нашій країні, за даними 2021 року, був майже 42 роки.

Демографічні наслідки

Попри зазначені зміни, Іран поки що має демографічний потенціал для швидкого відновлення у короткостроковій перспективі. Адже за віковою структурою населення залишається доволі молодим, демографічне навантаження є помірним, до того ж переважає навантаження допрацездатними віковими групами (0 – 14 років), що з економічних позицій оцінюється як кращий варіант, оскільки ці групи через певний час поповнюватимуть працездатне населення. 

Демографічна історія Ірану демонструє, що окремі зміни можуть відбуватися відносно швидко (за історичними мірками), як-от, наприклад, згадуване стрімке падіння народжуваності або "сплески" смертності, зумовлені війною чи епідемією. 

Водночас легко помітити й інерційність, притаманну демографічному розвитку, як-от подальше збільшення чисельності населення, попри зниження народжуваності. Однак, якщо така динаміка все ж таки є позитивною тенденцією, то приклад з народжуваністю, яка, попри намагання її підвищити, не змогла піднятися вище межі простого відтворення, а невдовзі відновила зниження, окреслює невідрадні перспективи. 

Найімовірніше, зниження народжуваності продовжуватиметься й надалі, адже дослідження показують, що в Ірані сім'ї обмежують кількість дітей як через економічні труднощі, так й через невпевненість та страх за майбутнє своїх дітей. 

Такі репродуктивні рішення посилюються під час війни, доповнюють її негативні наслідки і зумовлюють появу інших несприятливих для розвитку країни тенденцій. 

Досліджуючи демографічні процеси під час і після воєнних конфліктів (в рамках дослідження "Демографія війни: особливості та виклики демографічному розвитку"), посилюється переконання у справедливості тези, що кожна війна не схожа на інші й для однієї країни, але у різні періоди історії, демографічні наслідки можуть суттєво різнитися.