Здається, що відповідь на запитання, кого примушувати до припинення насильства, очевидна. Але чому протиправні вимоги одного з найсильніших партнерів адресовані переважно Україні – читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Зауважте Чи зможе Вашингтон зняти всі санкції з Росії та що буде далі

Територіальні поступки заради миру

Історія знає не багато прикладів, коли передання однією державою частини своєї території іншій державі сприяло встановленню миру між ними. Такі приклади є радше винятком, ніж правилом і здебільшого фіксувалися до появи сучасного міжнародного права. У цьому контексті найчастіше згадують події у Фінляндії 1939 – 1940 років. Однак якщо розглядати їх детально, то можна зробити висновок, що:

  • нейтральний статус Фінляндії не вберіг її від агресії СРСР;
  • СРСР хотів захопити Фінляндію цілком та мав за пазухою для неї маріонетковий уряд, попри небажання самих фінів;
  • війну між Фінляндією і СРСР не зупинила готовність Фінляндії ні до територіальних поступок, ні до мирних переговорів;
  • до вторгнення нацистів СРСР продовжував планувати повне захоплення Фінляндії;
  • війну вдалося завершити через героїчний спротив фінів, підтримку партнерів та безпекові загрози щодо СРСР від більш потужних держав.

Фінський кейс справді нагадує сучасний український. Але головний висновок з нього – не ідея про те, що територіальні поступки Росії дадуть змогу встановити мир, а потім через кілька десятиліть вступити в НАТО. Висновком має стати те, що доки Росія не має інших геополітичних загроз і викликів, доти вона прагнутиме захопити Україну цілком, попри те, чи віддамо ми їй Крим, Донбас, Запорізьку та Херсонську області.

Маріонеткового президента для "недоросії", якою за задумом Владіміра Путіна має стати наша держава, Росія має. Її імперіалістичні апетити ніде не закінчуються.

З погляду міжнародного права неможливо уявити легалізацію такої цесії. Фактично нас примушують визнати територіальні загарбання внаслідок агресії, що порушує міжнародне право. Примус відповідно до чинної судової практики може мати різні форми, зокрема погрози, створення відповідної атмосфери, зловживання владою.

51% українців проти територіальних поступок. Примарна пропозиція обміняти наших людей на мир, який належно не гарантується, є примусом. Зважаючи на роль Криму та так званих ДНР і ЛНР у підготуванні та реалізації "СВО", можна дійти висновку, що територіальні поступки призведуть винятково до чергового витка агресії.

"Переданий Росії без жодного пострілу"

Дотримання режиму окупації не залежить від того, в який спосіб над територією був встановлений ефективний контроль, навіть якщо йому не чиниться жодний збройний опір. Чи можна було б юридично визнати Данію частиною Третього Рейху лише тому, що 9 квітня 1940 року данський уряд, усвідомлюючи неможливість ефективного опору, вирішив не чинити збройного спротиву, щоб уникнути руйнувань і постраждалих серед цивільного населення?

Чи, можливо, Норвегія стала німецькою за таких самих обставин? Чи є окупація держав Балтії СРСР правовою підставою для їх приєднання до Росії сьогодні? Вона теж свого часу відбувалася без збройного опору.

Чи був і залишається у Криму рух спротиву? Безперечно. Мирні акції протесту проти анексії Криму проходили майже щодня протягом березня 2014 року. Упродовж 11 років кримчани продовжують вивішувати українську символіку, дискредитувати російську армію, очікувати на деокупацію.

Аби загарбати півострів, Росія насильницьки змінила там демографічний склад населення, долучила його до власного правового, економічного, соціального, освітнього та культурного поля. Вона відмовилася дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права, адже це могло звести нанівець її імперіалістичні зусилля.

Тож замість того, щоб концентруватися на пострілах, що не має жодних правових наслідків, варто запитати себе, чому 8 років до початку повномасштабного вторгнення санкції проти Росії були діряві, мов решето, а міжнародні злочини проти цивільного населення не знайшли жодної належної реакції світу?

"Зберегти життя російським солдатам"

Перефразовуючи відому приказку, порятунок російських солдатів – справа самих російських солдатів. На відміну від українців, які у цій війні виборюють своє право на існування, росіяни прийшли зі зброєю в руках у чужу державу, аби захопити нові території, чинити акти насильства проти цивільного населення та наживатися на війні, просуваючись умовним соціальним ліфтом.

Те, що такий рух відбувається негативно – не вверх, а в землю, може бути припинено негайно й безумовно у випадку припинення бойових дій, на що погодилася Україна понад 40 днів тому.

Ставити поряд агресорів і постраждалих, називаючи спочатку російських злочинців, а потім українських захисників виглядає щонайменше політичною зневагою. Відмовлятися називати державу агресором, оскільки це руйнує мирні ініціативи, є спотворенням реальності та самоусуненням від протидії та покарання одного з міжнародних злочинців.

Чи підтверджувала Росія реальними діями, що сприймає слабку або відсутню реакцію як зелене світло для продовження й масштабування насильства? Неодноразово. Аби пересвідчитися, достатньо ознайомитися зі звітами міжнародних організацій про ситуацію з правами людини в окупованому Криму протягом 2014 – 2021 років та зіставити її з ситуацією на нових окупованих територіях.

Звірства проти українців на загарбаних територіях не просто не припиняться у випадку цесії, а лише посиляться, адже жодних ефективних правових механізмів для протидії просто не існує. Це було підтверджено Європейським судом з прав людини.

Чи припинить Росія мілітаризувати дітей на окупованих територіях задля збільшення власного мобілізаційного потенціалу? Очевидно ні. А якщо так, то кількість смертей російських військових навіть у середньостроковій перспективі після вимушеної капітуляції України не зменшиться. Аби поліпшити ситуацію, слід звернути увагу на те, що відбувається всередині Росії та що за інших обставин давно б стало підставою для так званої демократичної інтервенції.

Чим більше активізуватимуться дії навколо можливих мирних переговорів, тим більше провокацій з'являтиметься в інформаційному просторі. Водночас перед тим, як штовхати Україну на максимально невигідні умови уявного миру, слід замислитися, чи в такий спосіб держави не підштовхують людство до нової світової війни.