На "Омаха-біч" особливо органічно та переконливо звучали слова: "Путін – це Гітлер сьогодні. Ми в жодному разі не повинні повторити трагічну помилку 30-х років минулого століття". Той же рефрен домінував і на зустрічах світових лідерів з Президентом України в Єлисейському палаці та на саміті G7 в Італії.
Дивіться також Путін ненароком розкрив реальне становище Росії й підказав світу, як перемогти
Захід переосмислив свої цілі у російсько-українській війні
За останні три місяці відбулися кардинальні зміни в осмисленні Заходом своїх цілей у російсько-українській війні. Ключову роль у цьому процесі відіграли двоє людей. Президент Франції Еммануель Макрон вже у першому із серії своїх концептуальних виступів на тему війни в Україні 26 лютого заявив, що метою Франції та її найближчих союзників є завдання беззаперечної поразки Росії, не відкинув відправлення французьких військовослужбовців до України та різко розкритикував американську політику "червоних ліній", самообмежень у протистоянні агресору.
У відповідь на спробу ядерного шантажу Макрон уточнив, що французькі військові фахівці вже беруть участь у бойових діях в Україні, обслуговуючи поставлені Францією ракети Scalp. Крім того, він нагадав Путіну, що Франція також ядерна держава. Наступного ранку всупереч очікуванням і закликам спантеличених Z-патріотів ядерного удару по Парижу не було. Так закінчилася п'ятнадцятирічна епоха путінського ядерного шантажу.
У США голова комісії Палати представників із закордонних справ Майкл Маккол очолив революцію рейганівського крила республіканської партії, яке, зламавши піврічний опір трампістів, провело, нарешті, закон про 61 мільярд військової допомоги Україні та змусило боягузну байденівську адміністрацію відмовитися від низки своїх найбезглуздіших і найганебніших "червоних ліній".
В результаті на сьогодні намітився, як мені здається, певний "розподіл праці" між союзниками України – США та "Coalition of willings" (Франція, Велика Британія, Польща, Швеція, Фінляндія, Румунія, Естонія, Латвія, Литва, Голландія, Чехія, Канада, Норвегія).
Обережний дідусь Байден ніколи не відмовиться від своєї останньої червоної лінії й не надішле в Україну американських військовослужбовців. Але Америка виконує найважливішу функцію, з якою б європейці самостійно не впоралися, — постачання Україні необхідної кількості артилерійських снарядів і ракет для щоденного обміну ударами на лінії зіткнення сторін. У Європі для цього просто замало виробничих потужностей. США забезпечать рівновагу на тисячокілометровій лінії фронту.
А "Коаліція охочих" займеться найцікавішим і надихаючим сценарієм Перемоги України в центрі тяжкості війни на Кримському півострові. Крим – це ахіллесова п'ята російського орангутанга. ЗСУ працювали по ній досить успішно навіть під час піврічного дефіциту снарядів. А уявіть собі, що в небі України з'явилися 100 – 200 сучасних західних винищувачів, озброєних далекобійними ракетами, що керуються з єдиного центру, який має в режимі реального часу всю інформацію про потенційні цілі.
Яку "червону лінію" може перетнути Європа
Цієї сотні літаків ще немає, але два такі летючих центри (Saab 340 AEW&C) вже заздалегідь надані активним учасником коаліції — Швецією, яка повертається у світову історію після двох століть канікул.
Подальше перебування російських військ у Криму стане неможливим. Під загрозою повного дистанційного знищення вони будуть змушені залишити півострів.
Для успішної реалізації цього сценарію, що лежить на поверхні Поразки Росії, коаліція має намір відмовитися від останньої, однієї з найабсурдніших і безглуздих червоних ліній — за штурвалами переданих Україні літаків мають бути виключно українські пілоти.
Невипадково Макрон останніми днями наполегливо повторює через кому — "я маю намір послати в Україну Mirages, я маю намір послати в Україну французьких військових фахівців". Перекладаю з французької на українську: "Я маю намір відправити в Україну підрозділи французьких ВПС, базуватимуться вони, зокрема, на аеродромах Польщі та Румунії, так само як і ескадрильї британських та шведських ВПС".
Якою може бути реакція Путіна
А тепер спробуємо поглянути на цю ситуацію очима "архітектора 4-ї світової війни", тобто Путіна. Він не може не розуміти, що його ядерний шантаж уже не працює, а конвенційну війну із Заходом він приречений програти. Володаря світу з нього вже не вийде, і перед ним постала в прямому сенсі екзистенційна проблема — як залишитися при владі (і, отже, живим!) у країні, що програла війну. Так, Путлер розуміє, що він ніколи не візьме ні Київ, ні Одесу, ні Харків, але він ще сподівається, що йому вдасться укласти якесь перемир'я, яке зможе продати своїм людям як більш-менш почесну нічию.
Днями він зробив перший такий напівофіційний "вкид" у своєму виступі перед співробітниками МЗС. Настільки неадекватний, що він не переконав навіть власну аудиторію.
До речі, для мене реакція аудиторії була набагато більш інформативною, ніж невиразне бурмотіння оратора, який щось зачитував з папірців. Деякий час я не міг зрозуміти, де ж я бачив раніше такі самі однакові особи у всіх слухачів у величезному залі.
Подивіться самі плівочку. Там багато кадрів масовки. У всіх холуїв кам'яні, замкнуті, тужливі, відчужені обличчя. Вони все ще нібито лояльні, але вже не вірять жодному його слову.
Ну звичайно! Це кінохроніка гітлерівської Німеччини. Виступ Геббельса перед партійними активістами десь у березні 1945-го.
Влітку 2024 року на годиннику Путлера весна 1945-го.
Третя (холодна) світова війна була програна CCCP, і Путін розв'язав Четверту, сподіваючись взяти реванш за цю поразку, так само як Гітлер розв'язав Другу, намагаючись взяти реванш за поразку Німеччини у Першій світовій війні.