Знову повертаючись до теми війни.
Протистояння на Сході дійсно змінює тих, хто бере в ньому участь, і тих, кого це беспосередньо стосується.
Але хочу ще раз наголосити на наступному: це війна не за Донбас, це війна за Україну.
Чому це я знову про зрозуміле - один з тих, хто зараз на сході боронить нашу країну, приїздив на декілька днів до Львова. Мали з ним важку і змістовну розмову.
Але були певні непорозуміння. Особливо тоді, коли він мене запитав, чому я зараз не на Сході, і не захищаю Донбас, а сиджу у мирному Львові.
Так ось у мене два питання!
Ми воюємо саме за Донбас, чи за Україну?
І хто має воювати?
Відразу коротко про друге – я впевнена, що воювати має той, хто розуміє, що там від нього/неї користі буде більше, аніж на мирній території. На цьому відповідь вичерпує себе: якщо ти стріляєш краще, аніж збираєш ліки для військових, то вперед. Якщо ні - то не треба ставати гарматним м'ясом.
А ось з першим питанням набагато складніше.
Буду намагатися пояснити з точки зору «вимушеної переселенки» з Донбасу.
По-перше, я є данбасською бандерівкою, тобто і натяку на «русський мир» немає.
По-друге, Донецьк я дійсно вважала рідним містом досить довго.
По-третє, У Львові я не почуваю себе і не поводжу як біженка.
Тепер далі – хтось ще дійсно вважає, що воює за Донбас і щиро не розуміє, навіщо хлопцям з західної України за той Донбас воювати. Так ось саме для таких і тих, хто так думає. Особисто мені той Донбас даром вже не треба. Як взагалі можна намагатися захистити те, що померло 20 років тому?
Я можу впевнено сказати, що не потребую, щоб регіон, який є деструктивним по суті, хтось відвойовував, тим паче - ціною багатьох життів справжніх Героїв України. Закони 16 вересня, при їх правильному виконанні – ідеальні. Те, про що, ніби то, казала Юлія Тимошенко декілька років тому (обнести Донбас колючою проволокою) – найрозумніше рішення.
Цей регіон запрограмований на руйнівну діяльність. Це регіон, де відсутня модель життя, прийнятна для нормальної людини. Ми це бачили в 90-х, потім «хазяева» навчились це маскувати, але як тільки вони трохи відволіклись і втратили стовідсотковий контроль, це вилізло знову. Регіон, у якому можуть жити чи царьки, як Рінат Ахмєтов, чи відверте бидло. І якщо останні роки владу над регіоном тримали саме царьки, то зараз її захопило бидло.
Проблема у тому що інші моделі там неможливі і сприймаються як чужинні. Як тільки там зявляється середній клас як явище, то бидло замість того, що підтягнутися хоча б до їхнього рівня, намагається опустити їх до свого. Тобто «нехай усім буде так само погано, як і мені».
Так ось особисто я не хочу навіть після припинення активних бойових дій повертатися до цієї заповідної зони. Я не хочу і не зможу жити серед людей, які головною метою життя вважають «нармальную работу, і шоб жить била дє». Середовище, яке не вміє жити, воно вміє лише виживати.
І за це воювати, а тим паче вмирати не варто. Варто воювати і вбивати за те, що це не поширилося на всю іншу відносно здорову Україну. Бо якщо це пошириться, то тоді всій Україні доведеться голосно кликати Путіна на допомогу, бо це буде здаватися єдиним порятунком.
І коли наступного разу хтось надумає голосно кричати, що західна Україна відправляє своїх найкращих синів за Донбас, то нехай запитається кому з адекватних донеччан потрібен той Донбас, який зараз є. Впевнена, що відповідь здивує. І саме тоді ми почнемо ясніше розуміти, що ми воюємо не за те, щоб Донбас залишився Україною, а за те, щоб вся Україна не стала Донбасом.