Доброволець Владислав Терешин в ефірі 24 Каналу зазначив, що в Україні дуже багато загиблих, але досі немає навіть елементарної культури поховання. Цим має опікуватися держава, а не ініціативні групи з числа друзів та родичів загиблих.
Дивіться також Родичі не можуть забрати тіло: Максим Нагорний, чий заповіт цитував Зеленський, міг загинути
Чому варто змінювати культуру поховання?
"Коли в нас загинув друг, він казав: "Якщо я загину, я хочу, щоб на моїх похоронах люди відтискались". Як у відео американських похоронів: загинув солдат – і на похороні всі відтискаються", – розповів Владислав Терешин.
Він додав, що саме тоді дізнався: у США існують усталені традиції поховання, особливе ставлення до вшанування загиблих. Починаючи з доставки тіла – у їхньому випадку, наприклад, з Афганістану. Труну виносять із літака – акуратно оформлену, а не просто обкладену вінками, як це часто буває в Україні.
В Україні культуру поховання та догляду за загиблими впроваджують, зокрема, такі бригади, як "АЗОВ" та Третя окрема штурмова бригада ЗСУ. Вони мають власні патронатні служби, які опікуються і пораненими, і загиблими. Натомість загалом у Збройних силах України така система поки що не налагоджена на загальнодержавному рівні.
Ми займались тим, щоб військкомат надав якісь документи. Потім з цими документами треба йти до місцевої влади. Його поховали на Алеї Слави в Харкові. Він отримав звання Героя України посмертно,
– сказав Терешин.
Він додав, що навіть людей із нагородами не можуть гідно поховати, якби не ініціатива друзів, близьких і родини. А якщо в когось немає родини чи близьких – такого поховання герой не отримає. Саме тому ці підходи потрібно змінювати.
Цвинтарі мають бути, наче парки
Він пригадав, що колись знімав житло в Берліні навпроти кладовища. Через цей цвинтар люди бігали, хтось гуляв з візочком, адже він мав вигляд, як парк.
І так має бути. Подивіться на кладовища у Великій Британії, у США – як виглядають військові цвинтарі. Нам треба змінювати підхід. Треба відійти від "совка", який просто ховав людей і всім ставив однакові гранітні плити,
– сказав Терешин.
Він зазначив, що на такі могили не хочеться приходити нікому, окрім родичів і близьких. Додав також, що українські цвинтарі постійно розширюються: коли їдеш автомобілем через населені пункти, повсюди видно прапори на могилах.
Та якою б страшною не була ця картина, пам’ять про загиблих потрібно зберігати. А щоб зберегти – слід створити щось, що залишиться на роки. Бо прапори з часом зникнуть: їх познімають, вони поламаються – і цвинтар перетвориться на звичайне місце поховання. Люди просто проходитимуть повз.
Важливо! 48-річний захисник Григорій Кутик із села Білогородка на Рівненщині помер від тяжкого поранення, отриманого на фронті. У Вербській громаді оголосили жалобу та готуються гідно вшанувати пам’ять полеглого Героя.
Але ж це – воїни. Це – загиблі у війні. Молоді хлопці й дівчата, які могли б жити. І для того, щоб пам’ять про них жила – держава має вкладати в це ресурси.