Донбас в обмін на вибори: що Росія готує для України цієї осені

До цього вкотре підвів заступник глави МЗС Росії Михайло Галузін, який явно зачастив з інтерв'ю та вкидами на тему переговорів, пише Олексій Копитько.

Контекст "нового" російського задуму

Росія нібито хоче миру, але її цікавлять "всеосяжні домовленості" та "усунення причин конфлікту". Для цього потрібна "легітимна влада". Отже – вибори в Україні.

Легко простежити, що тему легітимності росіяни використовують у мерехтливому режимі. Особисто Путін неодноразово заявляв, що готовий зустрітися із президентом Володимиром Зеленським. Потім змінював позицію. Потім знову розгортав її на 180 градусів.

Нині верстають таку логіку: щоб забезпечити паузу для виборів, Україна має піти з Донбасу. Щоб організувати виборчу кампанію, в Україні має бути встановлене тимчасове управління під егідою ООН, за участю США, Європи, Росії та ще когось. Одне із завдань: заблокувати військову допомогу. Після цього новообраний президент і парламент зможуть імплементувати "всеосяжні домовленості".

Отже, є максимально конкретний і вимірний сюжет – Донбас в обмін на вибори. Спроби закошмарити Київ та інші міста України – це один із способів схилити населення до дискусії щодо цього сценарію.

Формула російських терористів така: хочете припинити страждання та отримати бажані вибори для зміни набридлої влади – віддайте крихітки Донбасу, які й так зруйновані і триста років вам не потрібні.

Навіщо Росії вибори в Україні?

Беремо список потенційних лідерів президентських перегонів. Відразу виникає кілька риторичних питань. Хто з них виглядає таким, що морально готовий та технічно здатний імплементувати російський ультиматум? На мою думку, ніхто.

Тоді навіщо для Росії ці вибори? Щоб замість президента, легітимність якого вони заперечують, їм протистояв обраний у рамках загальновизнаного процесу лідер? Та ще й із потенційно жорсткішою позицією? Де логіка?

Логіка абсолютно прозора і базується на тому, що Росія не має "свого" кандидата на виборах президента України. Тому мета Росії – відсутність загальновизнаного легітимного переможця та подальший хаос. 

Цього можна досягти кількома способами:

• по-перше, запустити виборчу кампанію, але не дати можливості її завершити, влаштувавши якусь провокацію та порушивши перемир'я;
• по-друге, завершити голосування так, щоб значна частина країни та/або армії не прийняла результату.

Миттєвий наслідок відсутності загальновизнаного лідера – армія перестає виконувати накази. А ідея "зовнішнього управління під егідою ООН" (яку керівництво ООН не сприйняло) – це план зонування України лише у профіль.

Який наступний крок росіян? 

Навіть якщо припустити, що якісь російські ідеї (у формі пропозицій від США, Ватикану чи Далай-лами…) будуть ухвалені українською владою, їх неможливо імплементувати в рамках чинної Конституції України.

Пікантність у тому, що внесення змін до Конституції є складним процесом, який технічно неможливо реалізувати в наших умовах. Проте технічно можливо прийняти НОВУ Конституцію. Поцікавтеся, як юридично з'явилася чинна Конституція, і все стане зрозумілим.

Для цих цілей президент потрібен, за великим рахунком, лише як підписувач закону. А все основне дійство – у парламенті.

Ось і проявляються дві тематичні історії, які можна відслідковувати: риторика про вибори як публічний жупел та переформатування парламенту як тіньовий вимірний процес.

У поточній ситуації реальні легітимні зміни у владі можливі лише через парламент. Не інакше.Я відверто не заздрю чинним депутатам. І цілком можу собі уявити ситуацію, коли доведеться масово виходити на захист парламенту.