"Путін боїться": велике інтерв'ю Павла Паліси про літній наступ, втрати Росії та мобілізацію

Дедалі менше росіян долучаються до окупаційного війська, навіть за шалені одноразові виплати. Росія не здатна виконати мобілізаційний план, і повністю провалила набір особового складу для своїх сил безпілотних систем. Водночас Кремль продовжує ставити окупантам завдання, які вони не можуть виконати, зокрема через зміну умов ведення війни.

Заступник керівника Офісу Президента та бригадний генерал Павло Паліса в інтерв'ю 24 Каналу розповів, де Росія готується наступати влітку. Також він прокоментував загрози з боку Білорусі, готовність Путіна закінчити війну та майбутні зміни в мобілізації. Деталі – читайте далі у матеріалі.

Читайте також Перевага Росії тане на очах: медіа розкрили, завдяки чому Україна переламала хід бойових дій 

Чи загрожує Білорусь Україні?

Президент України Володимир Зеленський заявив, що для Чернігівщини та Київщини може бути загроза з боку Білорусі, тому що Володимир Путін розглядає варіант затягнути Олександра Лукашенка у війну. Хочеться розуміти, чого очікувати далі, яка є загроза зараз? 

Насамперед хотів би зазначити, що до того моменту, поки у Білорусі зберігатиметься лояльний до Путіна режим, ми завжди розглядатимемо Білорусь як потенційну загрозу. Ми всі пам'ятаємо події напередодні повномасштабного вторгнення, коли так званий лідер Білорусі заявив про те, що Білорусь ніколи не нападе на Україну. Результат ми всі пам'ятаємо. Тож на цю загрозу ми зважаємо й реагуємо відповідно.

Нещодавно під час масованої атаки російські дрони оминали білоруську територію, тобто вони летіли вздовж білоруського кордону й не перетинали його. Тобто, зараз Росія не використовує Білорусь для запуску безпілотників і ракет по Україні?

Я б не робив таких поспішних висновків. Якщо вона не здійснює запуск із території Білорусі, то, можливо, вона використовує якесь обладнання, яке допомагає керувати тими безпілотниками з території Білорусі. 

Повне інтерв'ю з Павлом Палісою: дивіться відео

Чи готовий Путін закінчити війну?

На параді 9 травня у Москві Путін сказав, що війна йде до завершення. А потім вийшов Сергій Лавров і сказав, що Росія йтиме до досягнення цілей. Тож Путін готовий до завершення війни чи все ж буде продовжувати її цього року й найближчими роками?

Треба говорити фактами. Чи остання масована атака по об'єктах на території України демонструє готовність до завершення війни? Ні. Тому ми вже звикли до того, що слова й заяви російської сторони відрізняються від реальних дій.

Однак чому він це сказав? Можливо, росіян готують до того, що буде замороження бойових дій або завершення війни? 

Нещодавно у російських ЗМІ була інформація щодо можливої підготовки до завершення війни. Думаю, це спроба "зняти середню температуру по палаті" – подивитися, як російське суспільство до цього ставиться і як сприймає цю інформацію. 

Безумовно, росіянам треба буде сформувати в інформаційному просторі обґрунтовану думку про те, що цілі так званої сво були досягнуті. Особливо, враховуючи передвиборчу кампанію до Держдуми.

А чи може Путін оголосити загальну мобілізацію, чи готувати щось інше після цих виборів до Держдуми? 

Цілком можливо. Ми не виключаємо можливого розвитку таких подій.

Як нам тоді протидіяти? Ми готуємося до цього? 

Ми не виключаємо такої можливості й будемо відповідно реагувати.

Скільки може тривати війна та які фактори на це впливають? До чого готуватися українцям – це можуть бути роки, десятиліття війни?

По-перше, уявімо, що завтра у нас мирна угода щодо припинення вогню за будь-яких умов. Все одно Росія не розчиниться в повітрі – вона все ще існуватиме. І допоки існує Росія, загроза для України як держави існуватиме теж. З огляду на цю думку, нам варто працювати над тим, щоб 24 лютого 2022 року ніколи більше не повторилося. 

На саме введення війни впливає дуже багато внутрішніх і зовнішніх факторів, загальна геополітична ситуація у світі. Внутрішньо, на моє переконання, для війни є два важливі фактори. Насамперед – здатність Сил оборони зберігати потрібний рівень летальності й доставляти цю летальність на поле бою. Тобто, умовно кажучи, здатність вбивати, й неважливо чим. Це показує досвід української війни. 

Чи це будуть Tomahawk, чи TAURUS, чи Storm Shadow, чи будь-які дорогі й високоточні, високотехнологічні зразки озброєння, а може, це будуть дешевші засоби – ті, які можна швидко виробляти, й ті, які значно простіші, ніж вище згадані зразки, – головне, щоб всі ці речі приносили потрібний рівень летальності на поле бою.

А Tomahawk і TAURUS будуть? 

Побачимо. Й другий момент – це на рівні держави як інституції. Це – здатність держави економічно, й суспільства загалом, підтримувати й розвивати у Силах оборони цей рівень летальності. У цій війні це стосується й Росії, й України. 

І на всі ці речі впливає дуже багато факторів, тому спрогнозувати тривалість війни надалі зараз важко. Однак у будь-якому випадку нам треба бути готовими й сильними.

Які проблеми у Путіна з мобілізацією?

Міністр оборони Михайло Федоров заявив, що в березні та квітні у росіян було 35 тисяч поранених або вбитих. Минулого року вони набирали 1000 – 1200 найманців на добу, а на початку цього – 800. Тобто зараз ми вже знищуємо більше росіян на місяць, аніж вони встигають набрати. Тоді яка цифра може бути критичною для них, щоб переламати ситуацію на фронті, й щоб інші не хотіли доєднуватися до окупаційної армії? 

У вас звучала цифра у 800 осіб, але з тої інформації, якою я володію, вона трохи більша. Насправді до визначеного мобілізаційного плану вони не дотягують.  

Інший момент – на цей рік росіяни пріоритизували укомплектування сил безпілотних систем. Однак у першому кварталі вони повністю провалили кампанію з набору особового складу до підрозділів СБС. Розрахунок був на випускників, слухачів і студентів профільних технічних ВНЗ. І, як бачимо, молодь не дуже бажає долучатися до збройних сил Росії. 

Окрім того, до сухопутних військ і піхотних штурмових підрозділів вони можуть набрати різних маргіналів, кримінальних елементів, різні незахищені й неблагополучні верстви суспільства. Я не казатиму про алкоголіків чи наркоманів. А до високотехнологічних військ, тих, що зараз вирішують ситуацію на полі бою, рекрутувати набагато важче. 

Ще один фактор, який свідчить про проблематику з набором, – я не кажу, що вона критична, але вона є у них,  – в середньому з початку цього року одноразові виплати за підписання контракту, як федеральні, так і регіональні, зросли приблизно на 25%. Проте все одно дефіцит у кадрах у них є. На жаль, не такий, який дозволить нам зараз реалізувати певного роду переваги. Проте він є.

Тобто мотивації у них служити особливо не залишилося, крім контрактів, які підіймають? 

Я не можу стверджувати щодо мотивацій загалом. У кожного своя мотивація як у громадянина Росії, так і у громадянина України, які виходять на поле бою. Проте фінансовий стимул зараз вже не такий ключовий, який був рік тому. 

Тогорічні показники також були спровоковані певним інформаційним полем. Тоді лунала думка, ніби адміністрація у США змінилася й все йде до сприятливого завершення війни на умовах Росії. Здавалося, це величезна можливість для громадян Росії підписати контракт і, умовно кажучи, заскочити в останній вагон – отримати велику кількість виплат і не загинути.

Зверніть увагу! Політтехнолог Тарас Загородній вважає, що відкрито оголошувати мобілізацію в Росії поки не наважуються, бо це може вдарити по внутрішній ситуації в Росії. Тож до виборів восени 2026 року Путін не стане ризикувати.

Яка насправді ситуація по фронті?

CNN та Інститут вивчення війни пишуть, що зараз ЗСУ відвойовують більше територій, ніж втрачають. У квітні українські військові вперше за довгий час звільнили більше територій, ніж Росія змогла захопити. Один із факторів – перевага у безпілотниках. На що це може впливати в перспективі, щонайменше, на це літо? 

На мою думку, зараз ситуація на полі бою дає підстави для обережного оптимізму. Зараз умови поля бою такі, що надзвичайно важко провести наступальну операцію у класичному розумінні. Дрони "рулять" полем бою. Механізовані штурми та прориви, які, за класичною військовою наукою, ми свого часу вивчали у навчальних закладах, зараз не працюють. І тому перевага у дронах.

Домінація в малому небі дає нам можливості реалізувати цю перевагу на землі. Вона дуже обережна, дуже виважена. Але тенденція до перехоплення ініціативи на полі бою у нас зараз є. Я би дуже хотів, щоб вона розвивалася й збереглася. 

Проте тактично росіяни на певних напрямках мають незначні успіхи через дуже велику кількість втрат. За перший квартал на деяких напрямках росіяни удвічі збільшили втрати за окупований квадратний кілометр, порівняно з минулим роком. На певних ділянках навіть більше ніж удвічі. 

Це дуже добрий результат. Мені дуже приємно зазначити, що на багатьох рівнях – батальйон, бригада, армійський корпус – є чітке розуміння, як досягнути потрібного результату, й люди впевнено до цього рухаються. 

А ми можемо уявити, якою буде війна майбутнього? Чи можемо уявити штурми на НРК або до чого ще НРК можуть залучати? 

Щодо цього є багато різних думок. Моя ж полягає в тому, що людину на полі бою ніхто не зможе замінити. Все одно ключем у всьому цьому ланцюжку є людина. Дрони, НРК, використання штучного інтелекту, різноманітні апгрейди – все це покликано полегшити роботу людини на полі бою й зберегти її життя. Однак повністю виключити її в найближчому майбутньому… Я так не думаю.

Де росіяни підуть у наступ влітку?

Якщо повертатися до наступу росіян, як ви думаєте, які дані у нас є щодо основного напрямку, де вони намагатимуться наступати, щонайменше, цього літа? І чи можна вже вважати, що російський весняний наступ провалився?

До початку літа залишились два тижні. Отже, думаю, що, враховуючи ситуацію на полі бою станом на середину травня, вони не досягли очікуваного результату. З іншого боку, росіяни цього року будуть сконцентровані на виході на адміністративні кордони Донецької області. 

Вони розвиватимуть свій наступ, наскільки матимуть спроможність, також на Запорізькому напрямку – на стику Дніпропетровської й Запорізької областей. Проте вони часто уточнюють свої плани насамперед щодо термінів. Зараз жодного дедлайну вони не виконали. 

У них було завдання до кінця квітня заволодіти Костянтинівкою. Як бачимо, вони далеко від виконання цього завдання. Російське керівництво визначало своїм угрупованням завдання створити умови й розпочати штурм Краматорсько-Слов'янської агломерації у кінці травня – на початку червня. Очевидно, що це завдання теж буде невиконане. 

Отже, з огляду на те, що бачу, я загалом не вірю в те, що у найближчі 3 – 4 місяці росіяни будуть спроможні виконати поставлені завдання. Окрім того, я сумніваюся, що й завдання, яке їм поставили до початку вересня – вийти на адміністративний кордон Донецької області – вони теж не виконають. Я більш схильний вважати, що до кінця року їм це також не вдасться.

Якщо повертатися до питання Білорусі, чи можуть взагалі бути якісь провокації з того боку, аби, наприклад, відтягнути частину наших військ на північ? Чого тоді можна очікувати?

На мою думку, здійснити більш-менш правдоподібну провокацію з боку Білорусі росіянам вдасться тільки тоді, коли вони зберуть якесь притомне угруповання. Але, враховуючи їхні втрати й стан справ загалом на лінії фронту, такої можливості зараз я не бачу.

А білорусів можуть втягнути у війну? Лукашенко готовий надавати своїх військових? 

Як ми бачимо, він опирається щодо цього вже п'ятий рік. Проте, враховуючи останнє "потепління" або спроби розтопити відносини між Білоруссю й США, навряд чи подібна авантюра буде вигідна білорусам.

Якщо говорити про наші північні кордони, а саме кордон Харківської й Сумської областей, то великий проміжок складає саме "сіра зона". Чи можуть майже 500 кілометрів залишатися "сірою зоною"?

Нам варто розуміти, що поняття "сірої зони" поступово змінюється на поняття кілзони. Смуга, шириною 25 кілометрів, прострілюється у сучасній війні за допомогою дронів, як кажуть військові, на виліт. Тому та ділянка, поки триває війна, буде небезпечною для всіх. І, природно, що відповідно до своїх планів, росіяни ведуть там розвідку, ведуть вогневе ураження, так само працюють і українські військові.

Чи боїться Путін за своє життя?

На вашу думку, як впливають наші удари по російській нафтовій енергетиці та портах у Балтійському морі? Тому що часто телевізійна картинка не збігається з реальністю. Росіяни почали записувати багато звернень до Путіна з проханням закінчити війну. Але чи наші далекобійні удари змінюють стан справ у війні? 

Безумовно, це ефективно – і з військового, і з політичного огляду. По-перше, це можливість своїми силами перенести війну на територію ворога. Росіяни чотири роки тому принесли на українську землю багато горя, і зараз ми справедливо повертаємо їм це. Економічно це приносить їм втрати у грошах, на які вони спроможні фінансувати війну. Зрозуміло, чим слабший ворог економічно, тим краще це для Сил оборони України. 

З іншого боку, це демонструє мешканцям Росії спроможності Сил оборони України, заставляє їх ставити питання самим собі й своїй владі: "Якщо нам стало добряче прилітати за останні пів року, то, можливо, ми вже й не так перемагаємо?" І це теж певного роду внутрішній тиск. Можливо, це сприятиме протверезінню російського суспільства, й воно висловить свою думку щодо завершення війни.

І менше людей підписуватимуть контракти, коли бачать, що перемог немає, так? 

Це теж впливає. І тут я б хотів зазначити щодо самої демонстрації спроможностей Сил оборони України – це демонстрація того, що ми розвиваємося у дуже складний період, в дуже складних умовах, проти дуже складного противника. Проте ми ростемо, вчимося, нарощуємо свої спроможності. Й ми вже показали непоганий результат. Знову ж таки, я хочу сказати, що він буде покращуватися й нарощуватися у майбутньому.

На вашу думку, що може докорінно зламати ситуацію в Росії? Наприклад, внутрішні протести, якийсь бунт, чи якраз-таки наші удари й злам фронту? 

Думаю, для зміни ситуації потрібно все в комплексі, тому що на подібні речі впливають дуже багато факторів. Мені хочеться вірити, що у високих російських колах, особливо останнім часом, консолідується й розвивається думка, що, напевно, пора закінчувати (війну, – 24 Канал).

Цікаво! Оглядач The Financial Times Гідеон Рахман розповів, що успішні атаки України по Росії впливають на суспільні настрої в Кремлі. Там дедалі більше занепокоєні через загрозу з боку України. Крім того, з'явилося багато чуток про параноїдальну поведінку Путіна. На думку оглядача, складається враження, що навіть найближче оточення вже не розуміє Путіна.

Тобто, умовно, там є внутрішній бунт, який ще себе не проявив? 

Я не знаю достеменно, але мені хочеться так думати.

Депутат Держдуми Геннадій Зюганов казав, що на Росію й Путіна може чекати сценарій, подібний до 1917 року. Багато російських "z-воєнкорів" теж кажуть, що цар колись не встояв і зараз теж так може бути. Чи хитається під Путіним крісло після 9 травня, як думаєте?

Історія каже, що подібні речі у Росії відбувалися дуже криваво, з важкими наслідками й для Росії, й для російського народу, й для прилеглих країн. 

Ви згадали про парад на 9 травня. Я теж думаю, що чимало росіян задумалося над тим, який парад 9 травня був у Москві у 2022 році та як він виглядав у 2026 році. І це, знову ж таки, "в скарбничку" Сил оборони України. 

У 2022 році на Красній площі ніхто не хвилювався, що може бути там уражений. Зараз же росіяни дипломатичним шляхом і погрозами пробують домовитися, щоб по Красній площі на 9 травня не били. Це геть не схоже на перемогу.

А як ви думаєте, Путін взагалі боїться? Цього року цей парад показав, що він боїться за своє життя?

Я думаю, так. Чи боїться він в класичному розумінні цього слова – навряд чи так, як звичайна середньостатистична людина. Але порівняно з попередніми роками, думаю, більше (боїться, – 24 Канал). Тому що попри всі потуги, всі спроби, плани, ресурси, він все одно не може досягнути цілі. 

І до нього все-таки приходить розуміння, так само як і до його оточення, що в передбаченому майбутньому досягнути їх у такому вигляді, у якому вони декларували на початку, нереально. 

Скільки ще їм треба сил і засобів, щоб хоч чогось досягти? 

Вони в сухому залишку. Вони досягли абсолютно діаметрально протилежного результату. Основні 2 речі, які заявив Путін за кілька годин до початку (повномасштабного вторгнення, – 24 Канал) у своєму відеозверненні, – це денацифікація й демілітаризація. І по першому, і по другому пункту він зараз має абсолютно протилежний результат. 

Ось 9 травня… Денацифікував? Хіба себе. Демілітаризував? Та абсолютно ні. Навпаки, ми маємо спроможності бити на тисячі кілометрів вглиб Росії. Це ті спроможності, яких у нас на початку не було. 

Це стимулювало розвиток Сил оборони до вдосконалення, до пошуку способів, як діяти у тих умовах, у яких ми є. І ви ж, напевно, теж бачили заяву Марка Рубіо про те, що зараз Збройні Сили України – це найпотужніша армія Європи.

Що змінить українська балістика?

Чимало аналітиків та авіаекспертів кажуть, що справжнім "геймченджером" цієї війни може стати українська балістика. Деякі виробники обіцяють, що вона може з'явитися до кінця літа. Чи погоджуєтеся ви, що це може докорінно переламати ситуацію на фронті та змусити Путіна зупинити війну? 

На мою думку, наявність української балістики дуже швидко й докорінно не зможе змінити ситуацію на полі бою. Проте це значно посилить спроможності, які своєю чергою сприятимуть виконанню завдань підрозділів переднього краю. 

Своя балістика – це дуже вагомий аргумент. Небагато країн у світі можуть похвалитися подібним аргументом. До речі, конфлікт на Близькому Сході теж продемонстрував можливості балістичних ракет, навіть проти різних суперпотужних держав. 

Безумовно, ця робота проводиться (створення української балістики, – 24 Канал). Тут хочу зауважити, що росіяни дуже довгий час робили, проєктували та тестували свій "Іскандер". Здається, він тільки у 2005 чи 2006 році офіційно став на озброєння. 

Це потужна зброя, яка дає суттєвий аргумент. Зараз проти неї важко боротися, тому своя українська балістика – це однозначно додаткові можливості до наявних засобів оборони. Це можливості більшого тиску на противника. Це можливості завдавати йому більш чутливих оперативних і стратегічних втрат у ресурсах і так далі.

Якщо говорити про засоби ППО, які нам передають партнери. Чи дотримуються Сполучені Штати через війну в Ірані узгоджених графіків і контрактів, за якими вони зобов'язані постачати нам засоби ППО, зокрема Patriot?

Загалом так. За певними номенклатурами існують технічні затримки, не на тривалий період часу. Найімовірніше, це пов'язано не з політичною волею, а з самою складністю логістики, з огляду на події на Близькому Сході. Але загалом все приходить вчасно, відповідно до домовленостей. І навіть більше скажу: деякі номенклатури випереджають графіки.

Україна готує заміну ракетам Patriot?

Тобто немає якоїсь "зради", яку розганяли в соціальних мережах, мовляв, у нас немає ППО – немає чим збивати російські ракети? Це не відповідає дійсності?

Не підмінюйте, будь ласка, питання. Йдеться про поставки й про наявність у нас засобів для ураження певного роду повітряних загроз. Широкомасштабні масовані повітряні атаки противника дійсно виснажують систему ППО загалом. Я впевнений, що це демонструють події останніх 3 – 4 місяців. Жодна система протиповітряної оборони у світі не спроможна на 100% впоратися з подібного роду загрозами. 

Ефективність української протиповітряної оборони дуже висока. Я б навіть сказав, що вона, напевно, найвища в Європі. Й з огляду на ту кількість засобів і ракет-перехоплювачів у Росії – вони теж неспроможні перехопити й стовідсотково закрити масований глибокий удар України. 

Усім відомо, що найефективніший спосіб протидії балістичним загрозам – це Patriot із ракетою PAC-3. Нестача ракет-перехоплювачів, особливо такого типу, у нас є.

Варте уваги! Україна активно розробляє балістичну ракету FP-7 із дальністю до 150 кілометрів, а також FP-9 із дальністю до 850 кілометрів. Авіаційний експерт Валерій Романенко спрогнозував, що ракета дальністю до 850 кілометрів може бути готова наступного року.

Чи масштабується виробництво за межами Сполучених Штатів? Чи просимо ми, щоб у нас з'явилися ліцензії на виробництво Patriot?

Напевно, вам відомо, що американський виробник Patriot відкрив спільне виробництво на території Німеччини, зокрема, і ракет-перехоплювачів PAC-2. Але цей завод поки не функціонує. Сподіваємося, наступного року він почне виробництво. Проте це ракети PAC-2, які не працюють проти сучасних російських балістичних та аеробалістичних загроз. А PAC-3 – це Сполучені Штати. 

І знову ж таки, з огляду на кількість, яку витратили під час гарячої фази конфлікту в Перській затоці, це не вселяє оптимізму. 

Тож нам потрібно розвивати й власну ППО? Деякі виробники кажуть, що вони працюватимуть над цим.

Саме так. Українські виробники спільно з партнерами з Європи працюють над альтернативою Patriot PAC-3. Я дуже сподіваюся, що в найближчому часі ми все-таки знайдемо це рішення.

Які рішення щодо зброї експортує Україна?

Хочу вас також запитати, з того, про що можна говорити, – з якою метою президент Володимир Зеленський зустрічався з головою компанії Palantir?

Компанія Palantir свого часу надала нам можливість і поштовх до розробки продуктів, софту, програм, які допомагають нам аналізувати й вибудовувати певні елементи протиповітряної оборони. Тому деталі цієї зустрічі я розголошувати не буду, проте це додатковий поштовх до подальшої й більш активної співпраці.

Довідка. Американська компанія Palantir Technologies займається розробкою програмного забезпечення аналізу даних. Компанія надала Україні технології, завдяки яким ЗСУ отримують перевагу в обізнаності на полі бою. Ця технологія дозволяє відстежувати всі переміщення й обстріли російських військ за допомогою ШІ й супутникових зображень.

Зеленський на зустрічі з СЕО компанії Palantir / Офіс Президента

Чимало наших партнерів, зокрема американських, заявляють, що переймають досвід українців, зокрема під час навчань у Німеччині та Норвегії, де українські військові добре себе проявили. Чого саме вони хочуть у нас навчитися?

Мені як військовому дуже приємно відповідати на такі запитання. Йдеться не лише про американців, а й про інших західних партнерів, у яких ми навчалися, з якими ми тренувалися ще до повномасштабного вторгнення. Зараз надходить чимало запитів різного роду, зокрема й неофіційно – з певними проханнями щодо співпраці. Я б узагальнив їх так: навчіть нас, як воювати в сучасній війні. Це дуже приємно. 

Радує те, що до наших партнерів приходить розуміння того, що війна не виглядає так, як би вони хотіли й планували, й вона не така, до якої вони готувалися. Вона вже інакша й постійно змінюється. І потрібний рівень експертизи наразі є лише в України. До них дедалі більше приходить розуміння цього. Як зростає загроза конфліктів у світі, так само зростає розуміння того, що треба вчитися, вкладати та інвестувати у власну безпеку й брати приклад з України.

А як щодо того, щоб брати приклад з України й закуповувати українську зброю. Хто з партнерів про це відкрито говорить? Що просять насамперед? 

Президент Зеленський підписував угоди на Близькому Сході, а також із нашими європейськими партнерами. 

Загалом, позиція України, яку не раз висловлював президент, – це експорт рішення. Тому що купуючи певний вид зброї чи девайс, він сам собою не принесе потрібного результату. Потрібна також експертиза щодо застосування, системи управління, системи забезпечення, системи спостереження, детекції, виявлення, наведення й низки процесів, до яких ми прийшли під час цієї війни. 

І тому, купуючи будь-який дрон, не треба сподіватися, що він повністю вирішить всі завдання. Україна ж пропонує комплексне рішення: супровід, експертизу, оцінку й, власне, продукцію.

Попри те, що керівник Rheinmetall казав, що українські дрони нібито збирають домогосподарки. А виходить, що наші дрони тепер у всьому світі потрібні…

Можливо, він переживав через конкуренцію на глобальному ринку.

Хто вже зацікавлений щодо підписання оборонних угод, і чи та продукція, яку виготовлятимуть, йтиме насамперед на наші потреби або 50 на 50? 

Так, є такі домовленості. Цього тижня під час візиту до Румунії президент підписав із президентом Литви так званий drone-deal, який передбачає подібні речі. 

Це спеціальна угода з цілим комплексом заходів, яка передбачає спільне виробництво й нашу експертизу для сил оборони партнерських країн щодо захисту повітряного простору, об'єктів критичної інфраструктури, системи управління, детекції, підтримки, апгрейдів і так далі. Тобто це комплексний пакет великих рішень.

Які зміни щодо мобілізації готують?

Коли ми спілкуємося з партнерами, чи намагаємося залучати більше іноземців у військо? Зокрема, міністр оборони Федоров казав, що це може бути одним із рішень щодо мобілізації в Україні.

Наразі ми сфокусовані на акумуляції успішного досвіду підрозділів для того, щоб напрацювати модель, яка дозволить ефективно залучати добровольців – не громадян України, – які бажають долучитися до Сил оборони.

Чи ведеться робота на законодавчому рівні в цьому плані? Тому що є чимало іноземців, які кажуть, що не можуть перевестися чи не можуть із СЗЧ вийти.

Є робоча група, яка займається цими питаннями, щоб стандартизувати та спростити всі ці процедури. А також щоб зробити прихід іноземного добровольця до Сил оборони України максимально швидким і комфортним, прозорим і зрозумілим для обох сторін.

До речі, зарплата в іноземців буде вища, ніж у наших військових? 

Іноземці будуть отримувати грошове забезпечення й всі інші виплати абсолютно на тотожних з українцями умовах.

Важливо! Україна готує суттєву реформу Збройних Сил, яка запрацює з 1 червня. Зміни включатимуть запровадження чітких термінів служби та спеціальних контрактів для піхоти, що зробить службу передбачуванішою. Також підвищиться заробітна плата військових, зокрема тилові посади отримуватимуть не менше 30 тисяч гривень.

Що стосується готовності армії до російського наступу та змін у мобілізації, про які говорив Федоров: чи розглядаються радикальні рішення – зокрема зниження мобілізаційного віку або зміни щодо виїзду чоловіків 18 – 24 років?

Наразі питання зниження мобілізаційного віку та обмеження виїзду за кордон не розглядається.

А коли може розглядатися? 

Усе буде залежати від ситуації на фронті, але на цей момент це питання не розглядається, навіть не порушується на рівні оцінки ризиків.

Чи варто зараз оголошувати жіночу мобілізацію або ж запропонувати жінкам контракти з додатковими пільгами? Чи розглядаються зараз такі сценарії? 

Ні, про мобілізацію жінок зараз не йдеться. Це добровільна справа. Жінки, так само як чоловіки, можуть підписати контракт на загальних умовах.

Чи розглядаєте для жінок спрощені умови, чи короткі контракти? 

У програмі, яку готує Міністерство оборони, є загальні умови для чоловіків і для жінок. Умови будуть досить привабливі.

Як прихід Буданова змінив роботу в ОП?

Чи змінилося щось у вашій роботі з приходом нового керівника Офісу президента Кирила Буданова? 

Функціонал мій залишився таким самим. Кирило Олексійович – військова людина, й мені комфортно з ним працювати.

Виходила стаття про Буданова, де він казав, що у військових, які працюють в Офісі президента, обов'язково зазначають їхнє звання або посаду. Це правда? 

Так, вірно. 

Вам це приємно? 

Я був приємно здивований, коли на резолюціях чи певних документах почали прописувати військове звання.

Яким було найскладніше рішення за всю війну?

Якщо згадувати весь ваш досвід, яке найскладніше рішення вам доводилося ухвалювати?

Найскладнішими, безумовно, були рішення, які приймалися в бойовій обстановці, й від яких залежали життя людей. 

Який момент був найболючішим за весь час служби? 

Кожного разу, коли командир віддає наказ про будь-які дії в бойових умовах, це несе ризик для людей. Кожне бойове розпорядження – це завжди важко й велика відповідальність. Таке рішення не дається легко.

Ви якось казали про те, що після війни або й під час війни варто було б, щоб кожен державний службовець пройшов службу в армії. Чи дотримуєтеся зараз такої позиції? 

Це моя позиція, і вона не змінилася. Мені насправді дуже хотілося б, щоб у майбутньому всі люди, які претендують на зарплату з державного бюджету, на державну роботу потрапляли тільки після служби в армії. Хоча б певний період, на якийсь річний контракт, за який вони зможуть пройти відповідну підготовку та отримати розуміння, як функціонує армія. А головне – зрозуміють необхідність захисту держави, в якій вони живуть та яка дає їм роботу. 

Зрештою, це, можливо, якась моя рожева мрія. Мені б хотілося, щоб колись ми прийшли до такого варіанту. І це стосується не тільки чоловіків. У цьому контексті, мені здається, ізраїльська модель, була б нам досить відповідною. Насамперед через те, що навіть після мирної угоди Росія не зникне. І від нас з вами та від майбутніх поколінь залежатиме, наскільки ми не дозволимо Росії повторити день повномасштабного вторгнення.

Якою ви б хотіли бачити перемогу України в ідеалі? 

Першочергово – не дати Росії реалізувати ті завдання, які вони декларували на початку війни. Зберегти державу як інституцію, зробити її сильнішою й закласти міцні підвалини для того, щоб у майбутньому подібне не повторилося.

Якою ви особисто бачите Україну після війни або якою ви хотіли б її бачити, та що для цього українці мають зробити? 

Кожен українець має особливе уявлення про Україну мрії. Мені б хотілося, щоб Україна була для кожного громадянина безумовно сильною та економічно розвинутою – країною можливостей та справедливості, країною військової сили та безпеки.