Розпочнімо цю розмову з кількох цікавих історій. Далі – в ексклюзивній колонці для сайту 24 Каналу.

Читайте також Інакше Україна не вистоїть: чому нам потрібен контроль над інформаційним простором

  • Професорка антропології Елізабет Вайс дуже любила свою справу і взагалі науку як таку.

Вона обирала свій фах ще в юності, за покликом душі як напрямок досліджень, де можна постійно відкривати щось нове, розвиватися самій і розвивати науку. Досліджувати кістяки древніх людей їй видавалося набагато цікавіше і перспективніше, ніж розбиратися в причинах смерті сучасників, працюючи патологоанатомом, на якого вона вчилася.

Але несподівано для себе Вайс зіткнулася із чимось дуже дивним, ненауковим і тому, на жаль, для неї непереборним. Частина її колег-антропологів, заперечуючи здоровий глузд та всі попередні надбання науки, почали вимагати від Елізабет відмовитися від твердження про бінарність статі (чоловік і жінка) досліджуваних рештків. Відповідно до сучасних стандартів, такий поділ виглядав, на їхню думку, некоректним.

Усі спроби довести, що так було, так є і так, імовірніше за все, і буде, що кістяк завжди належав або чоловікові, або жінці, а все інше вважається відхиленням, яке не могло залишити та не залишило своїх генетичних копій, – усе це призвело до того, що семінари та конференції, організовані Елізабет Вайс, скасовували та згодом просто заборонили.


Елізабет Вайс / фото EMMY PARK / New York Post

Сенді Пеггі, яка працювала в Національній службі охорони здоров’я (NHS), висловила занепокоєння щодо використання спільної роздягальні з колегою, яка ще зовсім нещодавно була… чоловіком. Сенді аргументувала свою позицію особистими переконаннями та почуттям дискомфорту (не повідомлялося чи вважала вона цього чоловіка просто збоченцем), але керівництво лікарні розцінило її відмову як порушення політики рівності та недискримінації, що призвело до її тимчасового відсторонення від виконання обов’язків.

Сенді Пейдж
Сенді Пеггі під час судового процесу / фото BBC

  • Ісла Брайсон (раніше відомий як Адам Грем) – трансгендерна жінка з Шотландії, яка була засуджена (був засуджений) за зґвалтування двох жінок у 2016 та 2019 роках, ще до початку "переходу" (інформація про наявність чи відсутність хірургічних операцій не була офіційно підтверджена, але медіа зазначали, що Брайсон не проходила хірургічної корекції статі на той момент).

Після винесення вироку в січні 2023 року Брайсон була тимчасово переведена до жіночої в’язниці Cornton Vale, що викликало великий суспільний резонанс і дискусії щодо безпеки та прав ув’язнених.

Грем вирішив змінити стать на жіночу під час очікування суду / фото для порівняння після і до

Перехід (англійською transition) – це процес, під час якого людина змінює свій гендерний вигляд або (в деяких випадках!) тілесні характеристики, щоб відповідати своєму гендерному відчуттю (ідентичності), а не приписаній в момент народження статі.

Переходи можуть бути таких типів:

  • Соціальний – без хірургії (зміни імені, гендерного маркера в документах, одягу, зачіски, поведінки).
  • Медичний – гормональна терапія (вживання тестостерону або естрогену), іноді – блокаторів статевих гормонів у підлітків.
  • Хірургічний перехід (необов’язковий) – операції з видалення або формування статевих органів, мастектомія, імпланти грудей тощо. У більшості західних країн (у тому числі в Шотландії) не вимагають хірургічного втручання, щоб юридично змінити стать аби ідентифікуватися як трансгендерна особа.

Після громадського обурення та політичного тиску, зокрема з боку першого міністра Шотландії Ніколи Стерджен, було схвалено рішення про переведення Брайсон до чоловічої в’язниці HMP Edinburgh. Цей випадок спонукав уряд Шотландії переглянути політику щодо розміщення трансгендерних осіб у пенітенціарній системі: зокрема, було оголошено про тимчасове припинення розміщення трансгендерних жінок з історією насильницьких злочинів у жіночих в’язницях.

На жаль, подібні до Ісли (Адама) випадки не є поодинокими у США та інших країнах ЄС і Заходу. Звідки усе це взялося? – спитаєте ви. Як світ, зокрема науковий світ, могли дійти до такого? Спробуймо розібратися в цьому, використовуючи лише факти та науковий підхід.

Воук-культура (від англ. "woke" – пробуджений, свідомий) — це соціокультурний рух, що акцентує увагу на боротьбі з дискримінацією, нерівністю та несправедливістю щодо маргіналізованих груп. Вона зосереджується на таких темах, як расизм, сексизм, гомофобія, трансфобія, фатфобія та інші прояви соціальної нерівності.

Останні десятиліття західний світ зазнав глибоких соціокультурних трансформацій, одним із найбільш суперечливих проявів яких стала воук-культура. Те, що починалося як рух за рівність, справедливість і права меншин, з часом перетворилося на радикальну, часом агресивну, ідеологію, яка вплинула на освіту, політику, медіа, корпоративний сектор і повсякденне життя мільйонів людей.

Витоки: від Фуко до Дерріди

Коріння воук-культури сягає французького постмодернізму XX століття. Філософи Мішель Фуко, Жак Дерріда, Жан-Франсуа Ліотар і Жан Бодріяр заклали основи релятивістського підходу до самої істини, до знань та ставлення до влади. Вони поставили під сумнів об'єктивну реальність, натомість висунувши ідею, що все це є лише соціальним конструктом або штучним наративом – інструментом впливу тих, хто отримав владу.

Згодом такі ідеї трансформувалися в так звані критичні студії – гендерні, квір-студії, дослідження нейророзмаїття, раси, інвалідності, ваги тощо. Ці напрями деконструювали традиційне розуміння визнаних фактів історії, біології та культури, фокусуючись на "жертвах і пригнічених". Трохи пізніше у 1980-90-их роках воук-ідеологія проникла в американські кампуси, але це було лише першим етапом. Бо у 2010-х вона проникла і в політику, і в ЗМІ, а ще пізніше – в корпорації.

Основними наративами цієї ідеології стали захист трансгендерних людей, боротьба з расизмом, фетфобією (не чули? – це про людей із надмірною вагою), ісламофобією, і все це досить швидко стало мейнстримом. Зростання радикалізму породило й критику, а соціальні кампанії, що заохочували зміну статі серед дітей, засудження біологічних концепцій статі, підтримували ідеї про легалізацію проституції або агресивну культуру скасування (cancel culture) спричинили численні скандали, внутрішньосуспільні конфлікти та втрату довіри до інституцій.

Символи та жертви конфлікту

У США вбивство поліцейським темношкірого наркомана і рецидивіста Флойда дало привід створенню руху Black Lives Matter, MeToo і DEI (різноманітність, рівність, інклюзія) – все це стало маркерами нової ідеології, але також об'єктами критики за радикалізм, цензуру і стигматизацію всіх незгодних.

Найбільше запитань викликали ідеї, пов’язані зі зміною статі та трансгендерною участю в спорті. Державні програми щиро фінансували зміну статі неповнолітніх, які згодом, подорослішавши, почали масово подавати позови до судів: "Що ви зробили зі мною?! Невже ви не розуміли, що я був дитиною, коли просив зробити це зі мною?!"

У відповідь кілька країн – Фінляндія, Швеція, Велика Британія – уже заборонили гормональне лікування неповнолітніх. А зловживання участю трансгендерів у деяких видах спорту, де чоловіки зазвичай мають фізіологічну перевагу над жінками, уже також привело до цілої низки обмежувальних рішень профільних асоціацій.

Водночас загострилося питання неконтрольованої міграції та її культурних наслідків, і це також стало чинником дестабілізації, особливо у Європі.

У 2024 році Дональд Трамп переміг на виборах у США, побудувавши свою кампанію на критиці воук-культури. Його адміністрація почала згортати державне фінансування трансгендерних програм, відмовлятися від ініціатив DEI, а великі корпорації – переглядати свою політику інклюзивності (усі ще пам’ятають новину про те, як із чоловічих туалетів Meta прибрали жіночі тампони?).

Аналогічні процеси розгорнулися в Європі: Швеція, Німеччина, Франція посилили імміграційне законодавство, а університети й компанії скорочують програми, пов’язані з воук-наративами.

Проте історія не раз показувала, що реакція на одну крайність може породити іншу. Відмова від воук-ідеології не гарантує автоматичного повернення до балансу. Є ризик, що хвиля консерватизму або неоконсерватизму набуде авторитарних рис.

Тим часом Кремль та Пекін активно використовували воук-хаос для власних цілей, позиціонуючи себе як останній бастіон традиційних цінностей – попри реальний стан справ у власних країнах.

Замість висновків

Ідеологія воук була спробою змінити суспільство відповідно до нової системи цінностей. Вона починалася з лівих ідей боротьби за справедливість, але згодом втратила зв’язок із реальним світом. Її стрімке зростання в нещодавньому минулому, як і поступовий сучасний відхід, демонструють, що наш світ перебуває в постійному пошуку рівноваги між свободою, відповідальністю та істиною.

А ще ми вчергове побачили, як після своєрідної воук-революції на хвилі боротьби за відновлення справедливості у Європі та США до влади приходять праві радикали, які декларують боротьбу за традиційні цінності, і досі незрозуміло, до якого рівня може гойдатися цей маятник.

І, можливо, головний урок епохи воук – це усвідомлення того, що добрі наміри самі по собі не гарантують добрих наслідків. І що тривкі цінності потребують глибокого осмислення, а не лише ідеологічного ентузіазму.