Дітей убивали на очах у матері: які звірства ховаються за операцією "Вісла"

Все почалося у 1944 році, коли уряд СРСР і маріонеткова влада Польщі підписали угоду про "Взаємний обмін населення у прикордонних районах". Детальніше – у програмі "Спецслужби" на 24 каналі.

Зверніть увагу Польська секретна поліція, за якою криються смерті тисячі людей: шокуюча діяльність UB

Фактично, це означало примусову депортацію. Адже перед цим на територіях закривалися українські школи, а самих українців переслідували. Робили все для того, щоб українці пішли самі. Словом, Польща і СРСР переділили між собою територію.

Перші виселення українців

Після 1945 року вирішили, що 22 тисячі квадратних кілометрів – етнічні землі українців Лемківщина, Надсяння, Підляшшя і Холмщина – відходили Варшаві. Всіх українців, які там жили, планували переселити на колись окуповані Німеччиною землі – туди, де ніхто не жив. Наприклад, у Пруссію.

Вже у 1944 році почалися перші, як вони тоді називалися, "добровільні" перевезення українців. На ділі ж все було кардинально інакше. Людей примушували до переїзду, били і катували – це у кращому випадку.

В гіршому – убивали на місці. Так переважно вчиняли із літніми людьми та тими, хто відмовлявся покидати дім. Поляки в методах не перебирали: стріляли і у жінок, і у дітей. Бували й випадки, коли спочатку убивали дитину на очах у матері, а вже потім розправлялися з батьками.

Українців примусово виселяли з власних осель / Архівне фото

Пропагандистська машина СРСР посіяла таку ненависть до українців, що страшні звірства не викликали у польських вояк жодної краплі співчуття. Завдання стояло одне – очистити території від українців і перетворити Польщу в монокультурну державу.

Маріонетковій владі Польщі вдалося вивезти сотні тисяч українців. Спалені села – гарантія того, що повертатися депортованим уже не буде куди. Це дозволило б повністю викорінити культуру і традиції українців із територій, що колись належали Україні.

Польська влада зуміла зібрати та вивезти майже пів мільйона людей. Однак, депортувати вдалося не всіх. Хтось втік у ліси, а когось силою відстоювали упівці. Вони активно діяли на Закерзонні – так називалися території, де колись проживали українці.

Смерть генерала Сверчевського

УПА активно захищала населення від нападів Армії Крайової і дискримінації українців Закерзоння. "Щоб знищити там український визвольний рух, польське керівництво вирішило здійснити репресивну операцію з тотального виселення всіх українців", – пояснив історик Владлен Мараєв.

Існує міф чи навіть помилкове твердження, що "Віслу" розпочали як відповідь на дії упівців. Річ у тім, що у березні 1947 року в бою з УПА вбили Кароля Сверчевського, польського заступника міністра національної оборони країни.

Генерал Кароль Сверчевський / Архівне фото

Цю подію поляки використали, щоби приховати справжні мотиви репресій проти українців. Історики й досі намагаються розібратися, чи поляки часом самі не заслали свого ж генерала на смерть. Адже він був не найкращою людиною, зокрема – п'яницею.

Його убивство могло б стати логічним приводом початку репресій проти українців. Ба більше, розсекречені архіви свідчать, що планування "Вісли" почалося задовго до того, як упівці вбили Сверчевського. Його ліквідували у березні, а перші згадки про операцію датуються місяцем раніше.

Розробка операції "Вісла"

Станом на весну 1947 року на Закерзонні діяли близько 2,5 тисяч бійців УПА. Ліквідувати їх одним махом поляки не могли, адже ті були сформовані на невеличкі загони, які легко могли прихистити у себе українці. Так, саме ті, яких не вдалося виловити під час депортацій 1944 – 1946 років.

Тому у Варшаві вирішили діяти за методом колективної відповідальності – коли "віддуватися" будуть всі. Звичний метод для авторитарних режимів. Тим паче для такого як Польща, яка на той час вчилася комунізму у Москви. Аби викорінити УПА, вивезти із територій вирішили всіх і за один раз.

До теми Вішали, розстрілювали і кидали за ґрати: що коїла комуністична спецслужба StB у Чехословаччині

У лютому 1947 року поляки, Чехословаччина та СРСР почали працювати над розробкою операції "Вісла". Створили оперативну групу, яка мала займатися ліквідацією та викоріненням українства. До питання підійшли відповідально, адже його хотіли закрити остаточно.

Згідно із планом, силами 7 польських дивізій, 3 окремих полків, тисячами поліцейських і представників сил безпеки, мешканців сіл мали оточувати і пакувати у вагони. Війська Чехословаччини і СРСР забезпечували перекриття кордонів, аби нікому не вдалося вислизнути.

Москва розставила на кордонах танки, Прага надала розвідувальні літаки для полегшення ідентифікації потенційних біженців. Шансів на втечу вже не було ні в кого.

Виснажлива дорога до нового дому

Зранку 28 квітня поляки оточили українські села, так почалася операція "Вісла". Людям давали до 2 годин на збори і наказували забиратися геть. Ні часу, ні можливості забрати усі свої надбання не було. Військові грабували, відбирали нажите.

Той, хто мав худобу, вантажив усе на воза і йшов до пункту збору. В кого такої розкоші не було – доводилося нести майно в руках. Старих, молодих, дітей і немовлят – усіх відправляли на залізничну станцію, де товарними вагонами людей мали доправити до точки призначення.

Українців везли у товарних вагонах / Архівне фото

Тих, хто відмовлявся йти, розстрілювали або катували. З особливою ненавистю ставилися до тих, хто підтримував або мав у родинному колі зв'язки з упівцями.

Дорога до нового місця проживання було довгою і виснажливою, подорож могла тривати до 2 місяців. Весь цей час їхали у товарних вагонах разом із дітьми та худобою. Полякам здавалося, що переселивши українців з їхніх етнічних територій вони назавжди викорінять УПА із нової Польщі.

Мовляв, згодом колишні українські землі заселять поляки й у такий спосіб країна залишиться однокультурною. Навіть попри те, що українців вивозили за сотні кілометрів і обіцяли відшкодувати кошти за втрачене майно і власність, багато з них повертались назад.

Читайте також Жахи радянської системи: за якими злочинами стоїть КДБ

Їх знову відловлювали і вивозили ще далі – аби повністю унеможливити шанси на відновлення. Згідно із польськими документами, за 3 місяці депортацій вивезли 140 575 українців, 142 ув'язнили, 173 розстріляли, а 3 села спалили до тла.

Однак архіви упівців свідчать про інше – убитих треба рахувати тисячами, а не десятками. Але пропаганда комунізму своє зробила: зерна ненависті між українцями і поляками добре проросли.

Куди переселяли українців

Специфіка розселення українців теж була добре продумана. Їх вивозили у такі місця, де вони мали б асимілюватися і стати частиною польського суспільства, без жодної згадки про самоідентифікацію.

Наприклад, в одному селі могли поселити не більше ніж 6 родин. Всіх у різних куточках, аби вони у майбутньому не гуртувалися і не створювали комуни. Адже там, де є концентрація якогось одного народу, починає зароджуватися підпілля. Такого полякам не треба було.

Куди переселяли українців під час операції "Вісла" / Ілюстрація

Заборонялося називати себе українцем, а спеціальне посвідчення, видане польськими військовими, містило спеціальну позначку. Грубо кажучи: "Не українець, але й не поляк". Заселяли на ті території, звідки колись вдалося прогнати німців.

Найкращі оселі вже були заселені поляками, а українцям діставалися напіврозвалені сараї – і це у кращому випадку. Адже більшість взагалі була без даху над головою, доводилося рити землянки.

Та й тамтешнє населення вже було радикально налаштоване. Поляки добре постаралися і попередили селян, що до них підселять переселенців – "бандитів і бандерівців".

Казали, що приїдуть бандити і вам там ніхто, не знаю, сірника не міг позичити. Місцеве населення з сокирами під подушками ночувало, бо боялись, що бандити прийдуть вночі грабувати,
– розповів історик Іван Патриляк.

Загалом депортованих українців ділили на 3 категорії:

• A – якщо є зв'язок із підпільними організаціями;
• B – підозрілі громадяни;
• C – непричетні до діяльності підпільного повстанського руху.

Концентраційний табір у Явожно

Для тих, кого підозрювали у співпраці чи наданні допомоги упівцям, поляки придумали особливе покарання – концтабір. Хоча туди потрапляли не тільки підозрілі громадяни, а й ті, хто мав змогу вчити інших. Ліквідовуючи інтелігенцію, поляки потрохи стирали українську ідентичність.

Степан Мігус, голова Ольштинського відділу об'єднання українців у Польщі, пояснив, що при нагоді арештовували найсвідомішу частку населення – священників, вчителів, підприємців.

Їх запроторювали в понімецький філіал концтабору "Аушвіц-Біркенау" – в Явожно. То гарно називалося після війни – "Центральний табір праці",
– додав він.

Красива назва ховала за собою сутність концтабору. Через нього пройшло 3 873 українці, 162 померли. Бараки з 4-поверховими ліжками, жорсткими дошками без матраців, по кількасот людей в бараку. І це вже не кажучи про камери одиночки – 4 бетонні стіни, холод і голод.

З їжі – всього скибка хліба, на яку утриманий мав протягнути добу. Ставлення до утриманих там було відповідне. Працівники концтабору були призначені для перевиховання і вибивання інформації про українське підпілля. Решта – не цікавило.

Концентраційний табір у Явожно / Фото польського музею

"Там така кімнатка дуже маленька була, столик та слідчі у ній. Ну й вони підв'язали одного в'язня до стелі і так били його, ніби м'ячем бавляться. Я відтоді від побаченого проблеми з серцем досі маю", – пригадав колишній ув'язнений Антін Кобеляк.

Я дивився на ту трагедію, як вони його били. Його останні слова були: "Україна буде по самі Горлиці (один з центрів Лемківщини, місто у Польщі – 24 канал)". Вони тоді ніби озвіріли і забили його до смерті,
– зазначив він.

Такими справами у концтаборі займалися агенти УБ – кишенькової спецслужби комуністичної Польщі. Знущання з людей – це якраз те, що агенти вміли робити найкраще, вони не милували нікого. Адже в Явожно сиділи і поляки.

Якщо на допиті сказати, що ти українець – це значить автоматично отримати порцію тортур. Якщо сказати що поляк – те ж саме. Адже логіка у катів була така: нормального поляка у таке місце не відправлять, тому треба покарати. Катували без розбору, хто є хто.

"Дияволи в людському тілі"

Одним із найжахливіших методів знущання була шеренга. Ув'язнений проходив через коридор охоронців концтабору, а його забивали палицями. Пережити таке вдавалося тільки з переломами і крововиливами.

"Найгірші були перші допити, перші 3 місяці. Тоді було страшне. Та секретна служба УБ, вона поводилася як нелюдське створіння. Бо людина такого не може робити. Інакше не назвеш – то диявол в людському тілі", – наголосив Кобеляк.

Життя у постійному страху

Операція "Вісла" тривала із квітня до кінця липня. Протягом того часу із колишніх українських територій виселили абсолютно всіх. Аби назавжди стерти згадки про Україну на Закерзонні, поляки палили і руйнували церкви, спалювали села і навіть розривали українські могили, спалюючи тіла.

Досі на місцях колишніх поселень про українців на тих територіях нагадують лише поодинокі іржаві хрести. Ті, кого переселили і відправили у Пруссію, мусили вчитися жити заново. Звісно, у постійному страху, адже гарантій, що поляки вже не прийдуть і більше не виселятимуть, не було.

Варте уваги Полювання за Адольфом Ейхманом: як євреї помстились "архітектору Голокосту"

Офіційно "Вісла" тривала до 1947 року. Однак на ділі переселення та насильницька асиміляція тривали до 1950. Одне із найважливіших рішень поляки ухвалили у 1949 – закон, який позбавляв українців права на ті землі, а відповідно й на майно, яке вони там залишили.

Це означало, що виселеним українцям доводилося викуповувати свої ж будинки. Звичайно, що грошей на це ні в кого не було. На нових землях заборонялося проводити православні служби, створювати школи. При чому, до другого питання поляки підійшли дуже ретельно.

Для цього потрібно було просити дозволу – мовляв, українців там проживає певна кількість, відповідно треба будувати школу і запроваджувати навчання українською. Оскільки родин селили не більше 6 та всі у різних місцях, про створення україномовної школи навіть і не йшлося.

Чорна сторінка в польсько-українських відносинах

"Вісла" протягом довгого часу замовчувалася. Комуністи добре постаралися, щоб приховати істинні причини виселення українців. Та після падіння СРСР почали з'являтися архівні документи, з яких гриф "секретно" зняли.

Насильна депортація українців досі залишається чорною сторінкою в польсько-українських відносинах. Навіть попри те, що історики обох країн видають спільні книги та факти, де описують причини, наслідки і передумови цієї події.

Проте на політичному фронті досі лунають заяви зі звинуваченнями і обуреннями – від обох сторін. Один з аргументів – взаємне виселення. Адже СРСР депортував з території України майже 800 тисяч поляків.

Довідка. Польський сенат засудив операцію "Віслу" у 1990 році. У 2002 президент Польщі Олександр Кваснєвський висловив співчуття українському народу.

У 2007 році операцію засудили у спільній заяві польський президент Лех Качинський та український глава держави – Віктор Ющенко.

Після розпаду Радянського Союзу більшість українців вирішили не повертатися на колишні землі. Адже на нових територіях вже мали роботу, друзів, родину. І повернутися назад означало б починати життя з початку.