Бо якщо не вдалося взяти Київ за три дні, треба спробувати взяти українців страхом, сварками і зневірою. Про це пише Андрій Городницький.
Ми переживали й важчі часи
Просто згадайте 2022 рік. Росіяни стояли під Києвом. Бої йшли за Ірпінь, Бучу, Гостомель. Південь захоплювали величезними шматками. Мільйони українців виїхали з країни. Нам прогнозували падіння столиці буквально за кілька днів.
Минуло більш ніж чотири роки. Київ стоїть. Україна стоїть. Українська армія воює. Держава працює. Росія так і не досягла своєї головної мети: знищення України як незалежної держави.
За цей час ми пережили блекаути, сотні масованих атак, проблеми зі зброєю, затримки допомоги, мобілізаційні скандали, корупцію, політичні сварки і ще приблизно тисячу причин, після кожної з яких нам розповідали, що "ось тепер точно все". Не сталося.
Чи важко зараз? Дуже. Чи є в нас проблеми? Купа. Чи треба говорити про корупцію, провали чиновників, проблеми в армії, помилки влади? Треба. І дуже голосно. Але є велика різниця між критикою і постійним "ми всі пропали".
Бо саме цього від нас і хоче Росія. Щоб українець прокинувся зранку, відкрив Telegram, прочитав десять постів про катастрофу і сам собі сказав: "Все, сенсу більше немає". І найсмішніше, що після цього російським ботам уже навіть працювати не треба. Ми починаємо розносити їхню роботу самі й абсолютно безкоштовно.
Тому інколи корисно просто озирнутися назад. Згадайте, де ми були навесні 2022 року. І подивіться, де ми є сьогодні.
Вистояли тоді – вистоїмо й тепер
Ми досі тут. Зі своїми проблемами, сварками, дурними рішеннями, корупціонерами, втомою і величезною ціною цієї війни.
Але Україна є. Тому росіяни можуть далі витрачати свої мільярди на ІПСО, ботів, Telegram-канали і чергове "Україні залишилося два тижні". Ми це вже чули. Не один раз. І кожного разу Україна продовжує стояти.
Тому зараз головне: не допомагайте ворогу ламати нас ізсередини. Побачили чергову "зраду"? Перевірте, хто це написав і звідки інформація. Побачили проблему? Говоріть про неї. Вимагайте рішення. Тисніть на тих, хто за неї відповідає. Але не розганяйте паніку і не ховайте Україну завчасно.
Підтримуйте військових. Підтримуйте своїх. Допомагайте там, де можете. І тримайте голову холодною. Бо війна йде не тільки за нашу землю. Вона йде за наші голови. І якщо ворог витрачає мільярди, щоб посіяти серед нас страх і зневіру, не робімо цю роботу за нього безкоштовно.
Нас хочуть зламати? Хай спробують. Ми вже показали, що українці вміють стояти там, де нас давно списали. Стояли. Стоїмо. І будемо стояти за Україну.