Точних даних про кількість біженців з України в Чехію немає. Станом на середу було зареєстровано 90 тисяч осіб, а за даними міністра внутрішніх справ Чехії Віта Ракушана, ймовірно, йдеться вже про понад 100 тисяч осіб. Водночас за даними операторів мобільного зв’язку, в Чехії вже 200 тисяч українців, повідомляє Чеське радіо. Чотири з п’ятих дорослих, які приїхали з України до Чехії, — жінки, близько 55 відсотків усіх прибулих — діти.

Проблема обліку біженців викликана тим, що уряд продовжив процедуру реєстрації новоприбулих українців з трьох днів, як було раніше, до місяця. Окрім того, більшість наших співвітчизників приїжджають у столицю Чехії Прагу. Тут пункти реєстрації переповнені, тому їх направляють в інші міста країни. При цьому якщо зареєструватись в будь-якому місті Чехії, це не значить, що саме там потрібно оселитися – жити можна в тій же Празі. Або їхати далі.

До речі Лідери ЄС сказали "так" українській євроінтеграції

Більшість українців, які приїхали в Чехію, мають тут родичів, друзів чи знайомих знайомих. Однак багато й тих, хто не має жодних контактів. Для них працює центр розподілу, де нашим співвітчизникам допомагають волонтери. Вони надають біженцям інформацію, забезпечують житлом, одягом та їжею.

Розподільчий пункт у Празі. Фото 24 каналу

Кореспондент 24 каналу взяв інтерв'ю у одного з волонтерів розподільчого пункту у Празі:

Яку допомогу ви надаєте українцям?

Перш за все, надаємо інформацію: як оформити документи, як отримати візу, нюанси зі страховкою, матеріальною допомогою тощо. Дуже важливо, що ми допомагаємо знайти житло людям, безкоштовне. У Празі такого вже нема, але навколо столиці в маленьких містечках є люди, котрі готові поселити наших біженців. Окрім того, багато хто з них допомагає нашим влаштуватися на роботу, оформити документи тощо.

Скільки часу займає підібрати житло, розселити людей?

Досить швидко – в середньому за годину. Адже нам допомагають чехи, які готують базу для розселення. Вони приймають координати бажаючих, телефонують власникам житла. Далі обмінюються документами. Деколи власники житла навіть приїжджають сюди і забирають наших людей. Звичайно, ми теж перевіряємо власників житла – переживаємо, наші потрапили до нормальної сім'ї.

В якому стані приїжджають українці? Моральному, матеріальному…

В основному це жінки з дітьми. Часто вони виїхали з-під обстрілів, не взяли з собою майже нічого. Тому ми даємо одяг, взуття, харчування, засоби гігієни. Все це приносять місцеві, а ми роздаємо. На сьогодні є великі склади речей першої необідності, нестачі у них немає. Також надається психологічна допомога, є медсестра, яка виконує елементарні медичні маніпуляції…

Склад гуманітарної допомоги у Празі. Фото 24 каналу

Потреба у волонтерах є?

Ви знаєте, дуже багато бажаючих. У принципі всі, хто хоче, приходить, працюють. Я, наприклад, приїхала з Києва тиждень тому і ходжу сюди щодня.

Також корисно У чеській столиці змінили умови безплатного проїзду у громадському транспорті для українців

Що можете порадити людям, їдуть у Чехію та потребують тут допомоги?

Найголовніше – набратися терпіння, тому переїзд займає багато сил і часу. Також важливо подумати, куди саме ви готові поїхати. Якщо у когось є можливість поїхати далі Чехії чи Польщі, вирушайте туди – в цих країнах можливості нас прийняти вже вичерпуються. Якщо у вас є родичі в інших місцях Європи, зараз є можливість туди дістатись навіть безкоштовно. Це вирішують у великих волонтерських центрах. Намагайтесь не нервувати, не замикатися в собі, хоча б трохи спати. Зберіться максимально, а вже коли доїдете до місця призначення, тоді поплачете…

Перелік документів для біженців в Чехії

Історії біженців:

  • Ми виїхали з Києва 7 березня на волонтерському авто, і лише через 16 годин доїхали до Житомирської області. Ми йому заправили повний бак тоді. Блок пости стоять на кожному кроці, через це до кордону довелось ночувати тричі. А через кордон вже на автобусі виїхали. Дуже довго стояли на кордоні – 18 годин. Легкові машини витягнулись в затор у 10 кілометрів, автобуси швидше пропускали. Вирішили в Прагу поїхати, по Польща вже перевантажена. Ні роботи, мабуть, ні житла, нічого.
  • Ми з Броварів під Києвом. В перші дні війни вагалися, але коли поблизу падати бомби та їздити танки, вирішили їхати. Адже існувала можливість, що якщо вже на голову буде сипатися від вибухів, втекти вже не зможемо. Зараз ми в Чехії, але поїдемо далі, можливо, на південь. Також треба знайти роботу, щоб жити тут, а також на зворотню дорогу додому.
  • Ми їхали на машині з Переяслав-Хмельницького, через Канів. Я їхала за кермом, тому що всі наші чоловіки залишились. До цього я їздила за кермом максимум годину за все своє життя. Ми їхали три дні – всюди блок-пости і черги. В дуже великий затор стали перед Чернівцями. Залишалися у знайомих – нас, одинадцять людей з місячною дитиною незнайомі люди впустили та поклали на підлозі. Потім знайшли знайомих та добу відпочили. А на кордоні залиши машини та пішки перейшли у Чехію.
  • О п’ятій годині ночі почула постріли. Ще день подумала, але потім вирішила їхати. Приїхали в Чехію, бо в мене тут є сестра, а в неї чоловік чех, тому ми могли хоча б на декілька днів зупинитись в неї. Ми телефонували в різні країни, але вони ще не готові нас приймати. А в Чехія виявилась максимально готовою. Тому вирішили залишитись тут. Оформлюємо візу на рік, страховку зробили для хворої мами. Тепер прийшли до волонтерського центру, щоб шукати житло в Празі та якусь роботу. Ну і волонтерам допомагати теж, звичайно.

Автори: Марина Пивовар, Аліна Фільваркова