Тато – не військова ціль: як спецтрибунал захистить українських бійців

З початку повномасштабного вторгнення до ЗСУ мобілізували щонайменше 700 тисяч осіб, звичайних громадян. Серед них – наші тата, чоловіки, брати та друзі. До лютого 2022 року – прості цивільні, яких у конфлікт втягнула російська агресія.

Читайте також Так розпочинаються громадянські війни: у Кремлі трапився розкол

Праву байдуже захищаєшся, чи нападаєш

Право на життя не є абсолютним. У низці випадків вбивство "дозволене". Серед них – збройний конфлікт. Відповідно до міжнародного гуманітарного права (МГП) комбатант, тобто особа, яка зі зброєю в руках бере активну участь у бойових діях, є легітимною військовою ціллю.

Це означає, що її може вбити комбатант супротивної сторони без жодного покарання. Для МГП неважливо, хто розпочав війну і за яких обставин цивільні стали солдатами. Відтак, українці та росіяни зі зброєю – в однаковій правовій рамці, попри те, що одні захищаються, а інші – нападають.

Війна не без втрат

Щонайменше 13 тисяч українських захисників та захисниць загинули після початку повномасштабного вторгнення. Стільки ж – протягом 2014 – 2021 років. Долучившись до спротиву російській агресії та виборюючи саму можливість реалізовувати права та свободи для себе й своїх рідних, вони усвідомлювали ризик втратити власне життя.

Втім, українці – не гарматне м'ясо. За кожною одиничкою статистики стоїть історія загиблого героя чи героїні та травматичний досвід їхніх близьких. Навряд чи, останні зможуть відчути справедливість та верховенство права у випадку, коли почують, що їхні рідні – легітимні цілі. Та як покарати Росію і її агентів за те, що "дозволене" в МГП?

Як притягнути росіян до відповідальності за вбивство наших воїнів

Намагаючись переконати ще апатичну частину міжнародної спільноти в необхідності створити окремий міжнародний механізм для Путіна, Лукашенка та інших злочинців, українці вдаються до низки аргументів. Подекуди фігурують ті, які роблять опонентів більш чутливими, однак, до самого трибуналу мають досить віддалене становище. Так, спеціальний механізм, буцімто, необхідний, "щоб захистити дітей", "щоб притягнути до відповідальності за воєнні злочини", "щоб судити Скабєєву та Симоньян".

Насправді цих цілей можна досягнути шляхом ефективного використання чинних інституцій на національному та міжнародному рівні, зокрема Міжнародного кримінального суду (МКС).

Однак, не існує жодного органу, де росіян можна було б притягнути до відповідальності за вбивство українських бійців. У цьому випадку покарати потрібно агресію як таку. Як діяння, що зумовило необхідність загальної мобілізації в Україні. Як злочин, значення якого було справедливо підкреслене, ще в рішенні Нюрнберзького трибуналу над нацистами. Адже саме агресія фактично "уможливлює" вчинення інших порушень міжнародного права, частина з яких досягає порогу геноциду, воєнних злочинів та злочинів проти людяності.

Важливо Путін вирішив підвищити ставки

Хоча спеціальний трибунал з агресії не зможе криміналізувати вбивство комбатанта держави, яка реалізує право на самооборону, його діяльність матиме вагоме символічне значення та забезпечуватиме право на правду та запит на справедливість матерів, дружин, чоловіків та дітей, які втратили члена родини через російські імперіалістичні амбіції та десятилітню політику умиротворення агресора з боку міжнародної спільноти.

Роль Міжнародного кримінального суду

У той час, як вбивство комбатанта за загальним правилом не суперечить МГП, інші задокументовані діяння Росії над українськими захисниками та захисницями мають ознаки воєнних злочинів. Їхній спектр охоплює:

• катування та нелюдське поводження;
• умисне позбавлення права на справедливий суд;
• вбивство осіб, які припинили брати участь у бойових діях;
• використання зброї непропорційної та негуманної дії;
• сексуальне насильство.

Добре відомо, в якому стані повертаються українські військовополонені з російських таборів: заморені голодом, зґвалтовані, принижені, обстрижені, але нескорені. Притягувати до відповідальності за воєнні злочини росіян, незалежно від посади, привілеїв та імунітетів, може МКС.

Агенти Росії, які спроможні в Україні вести війну, переважно, з цивільним населенням, мусять відповісти за звірства, вчинені також над українськими бійцями й бійчинями.

Право сили

В обставинах, коли Росія щодня девальвує міжнародне право, зокрема, на полі бою, окремі представники міжнародної спільноти (серед яких також громадські діячі та правозахисники) продовжують носити рожеві окуляри й виступати за будь-які інші, ніж постачання зброї, аргументи для Росії.

Рекомендуємо Росіяни провалили наступ на Луганщину навіть не почавши його

Від них можна почути про "шкідливі наслідки" вигнання Росії з міжнародних організацій та "негативний вплив" санкцій на хороших росіян. Часом вони видають звіти про те, як українці "порушують" норми МГП, очікуючи, що протиправній агресії Росії необхідно протидіяти, слідуючи всім правилам.

В ідеальному світі, справді, мало б бути так. Однак, у такому світі агресія є забороненою, а міжнародне право та організації – ефективно діють, зокрема і в питаннях гарантування миру й безпеки. В ідеальному світі цивільні одягають костюми, а не амуніцію, військові покликані захищати, а не нападати. Але там, де ми опинилися сьогодні, українцям потрібна зброя. Бо для того, щоб повернути силу праву, потрібно перемогти того, хто хоче нав'язати право сили.

Тато, а не легітимна військова ціль. Українець чи українка, а не гарматне м'ясо. Покарати агресію Росії потрібно й тому, щоб не допустити в майбутньому повторення загальної мобілізації задля протидії новому нападу. Щоб уникнути назавжди нової війни.