Як український досвід РЕБ допоможе союзникам підготуватися до війни майбутнього

Стан справ з РЕБ і РЕР у партнерів

У країнах ЄС і НАТО (зокрема США та Велика Британія) засоби РЕБ традиційно інтегровані у великі платформні рішення – авіацію, кораблі, стратегічні системи. Це складні, дорогі та високотехнологічні комплекси, але вони часто мають обмежену гнучкість на тактичному рівні. Проблема не у якості технологій, а у швидкості адаптації: цикл розробки та оновлення систем часто не відповідає темпу сучасної війни. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Зауважте Успіх підрозділу "Фенікс" пояснюють дронами, та насправді секрет зовсім в іншому

Японія рухається в межах сильно структурованої оборонної доктрини з фокусом на захист власного повітряного простору. Але, як і у більшості розвинених країн, ключовий виклик – це перехід від платформної РЕБ до розподіленої, мобільної та швидко оновлюваної системи.

Країни Перської затоки інвестують у високотехнологічні оборонні рішення, але їхня система РЕБ здебільшого орієнтована на закупівлі готових рішень, а не на глибоку внутрішню R&D-екосистему. Це створює залежність від зовнішніх постачальників і обмежує швидкість адаптації.

Туреччина демонструє один із найбільш динамічних підходів поза Україною – із розвитком власного оборонного виробництва та активною інтеграцією РЕБ у дронові та тактичні системи. Але навіть там досі домінує класична індустріальна модель, а не бойова ітераційна розробка в умовах постійного конфлікту.

Вірменія, як і низка інших регіональних гравців, має обмежені ресурси і залежить від імпортних систем, що робить її особливо вразливою до сучасних електронних загроз.

У підсумку більшість партнерів мають технологічно сильні, але концептуально старі системи РЕБ – створені для іншого типу війни.

Виклики, які створює Росія у сучасній війні для інших країн

Сучасна війна в Україні стала лабораторією електромагнітного протистояння нового типу. І те, що раніше вважалося локальним театром бойових дій, сьогодні має прямий вплив на безпеку Європи.

Одним із ключових елементів є розгортання потужних російських систем РЕБ у прикордонних і стратегічних районах, зокрема в Калінінграді. Ці системи створюють масштабні зони придушення сигналів GNSS, що впливає не лише на військові системи, а й на цивільну авіацію, морську навігацію та критичну інфраструктуру в країнах Балтії та частково Північної Європи. Це фактично демонстрація того, що РЕБ сьогодні може бути інструментом стратегічного тиску без прямого військового контакту.

Другий рівень загрози – це масове використання безпілотних систем і їхня інтеграція з РЕБ. Війна показала, що дрони більше не є тактичним інструментом. Вони стали елементом постійного тиску на інфраструктуру, кордони і тилові об'єкти. При цьому навіть поодинокі випадки зальоту дронів або ракет на території Польщі, Румунії чи Молдови показують, що межа між фронтом і тилом у новій війні фактично розмита.

Третій виклик – це насичення електромагнітного простору. Війна в Україні показала, що сучасне поле бою – це не лише фізичний простір, а й спектр частот, де одночасно працюють системи зв'язку, навігації, розвідки та придушення. У такому середовищі традиційні моделі РЕБ, побудовані на статичних сценаріях, втрачають ефективність.

Фактично Росія змусила НАТО та партнерів зіткнутися з війною, де електронна складова є не допоміжною, а центральною.

Що може запропонувати Україна партнерам

Україна сьогодні має унікальну позицію в глобальному оборонному контексті: вона є єдиною країною, яка веде повномасштабну війну високої інтенсивності із постійним електронним протистоянням у реальному часі. Це створює специфічний тип експертизи – не лабораторної, а бойової.

• Перше, що може запропонувати Україна, – це перевірені боєм рішення РЕБ і РЕР, які пройшли швидкий цикл ітерацій. Умовно кажучи, це не технології "на папері", а системи, які щотижня адаптуються під зміну тактики противника.
• Друге – це швидкість розвитку. Українські компанії та інженерні команди працюють у циклі "розробка – тест на фронті – зворотний зв'язок – оновлення". У країнах НАТО та інших партнерів такий цикл може займати місяці або роки. В Україні – іноді дні або тижні.
• Третє – це розуміння сучасної війни як системи. Український досвід показав, що РЕБ не може існувати окремо від БпЛА, зв'язку, кіберкомпоненту та розвідки. Це єдина екосистема. І саме цей підхід Україна може експортувати – не лише як окремі системи, а як архітектуру взаємодії.
• Четвертий елемент – це адаптивні технології протидії дронам. Україна стала одним із найбільших у світі полігонів для випробування систем боротьби з FPV, розвідувальними та ударними БпЛА. Це створило величезний масив практичних даних, які неможливо отримати в умовах мирного часу.
• І нарешті – це доктринальний рівень. Україна фактично формує нову філософію використання РЕБ: як динамічного, розподіленого та постійно оновлюваного шару оборони.

Читайте також Українська балістика: що відомо про ракети FP-9 і коли їх удари по Росії стануть буденністю

Як швидко можна створити єдину екосистему з партнерами

Питання інтеграції українського досвіду в системи союзників – це не лише технологічне, а й інституційне завдання.

У короткостроковій перспективі (1 – 3 роки) найбільш реалістичним сценарієм є точкова інтеграція українських рішень у чинні системи НАТО та партнерів. Це можуть бути спільні проєкти, адаптація українських технологій під стандарти союзників та створення спільних центрів тестування РЕБ-рішень.

У середньостроковій перспективі (3 – 5 років) можливе формування спільної оборонної екосистеми, де Україна виступає не лише як постачальник технологій, а як повноцінний R&D-центр бойового досвіду. Це означає створення спільних лабораторій, обмін даними в реальному часі та інтеграцію українських інженерних команд у міжнародні оборонні проєкти.

Однак ключовим викликом залишається швидкість. Традиційні оборонні системи Заходу працюють у циклі довгих узгоджень, сертифікацій та бюджетних процедур. Український досвід працює у циклі війни, де рішення приймаються у часовому масштабі днів.

Тому головне завдання майбутньої інтеграції – не просто передати технології, а синхронізувати швидкість. Якщо цього не відбудеться, навіть найсучасніші системи РЕБ ризикують залишатися реактивними, тоді як сучасна війна вже є проактивною.

Україна сьогодні перебуває в унікальній позиції: вона не лише користується системами РЕБ і РЕР, а й формує нову реальність їх застосування.

Для союзників це означає просту, але фундаментальну річ: майбутнє електронної війни вже тестується в Україні. І питання полягає не в тому, чи буде цей досвід корисним для НАТО чи окремо для США або інших партнерів. Питання в тому, наскільки швидко цей досвід буде інтегрований у їхні оборонні системи.

Бо в сучасній війні виграє не той, у кого найскладніша система, а той, у кого найшвидше оновлюється система.