При цьому росіяни не тільки незаконно використовують його на власні потреби, а й направляють на експорт, вдаючись до тіньових схем з надання викраденій продукції вигляду легального російського товару для подальшого завантаження на судно, вивезення через окупований порт і продажу на ринку третьої країни. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Тому боротьба з незаконним вивезенням української аграрної продукції – це вже не лише питання політики щодо окупованих територій. Воно давно виходить на рівень міжнародного судноплавства, походження вантажу, відповідальності судновласників, капітанів, експортерів та покупців.

В зазначеному контексті українська позиція незмінна і принципова: українське зерно не може бути використане країною-терористом – спочатку через незаконне вилучення, а потім через "легалізацію" на міжнародному ринку.

Масштаб проблеми вимірюється не лише тоннами

З моменту захоплення частини українських територій Росія щороку організовує вивезення з тимчасово окупованих територій близько 3 мільйонів тонн українського зерна. Серед основних напрямків збуту називаються країни Африки та Близького Сходу.

Подібні обсяги потребують відповідних логістичних ресурсів, тому в російських операціях задіяно до сотні суден різного формату, які використовуються для вивезення зерна.

У 2025 році Україна вже запровадила санкції щодо 56 суден, які незаконно заходили до тимчасово окупованих українських портів і вивозили продовольчу продукцію. У серпні 2026 року до санкційного списку потрапили ще 13 морських суден та 28 юридичних осіб, причетних до забезпечення незаконного експортного каналу. Подібні цифри засвідчують, що проблема вже має сформовану логістичну інфраструктуру, і відповідь на неї також повинна бути системною.

Цифровими слідами суден

Сучасне судноплавство важко уявити без величезного масиву даних: ідентифікаційний номер судна, історія його заходів у порти, дані про власника та оператора, документи на вантаж, маршрут, порт завантаження і порт призначення.

Навіть якщо учасники незаконної операції намагаються приховати її сліди – наприклад, шляхом маніпуляцій із системами позиціонування судна або документами, – така інформація може бути отримана, шляхом зіставлення з іншими джерелами: де зерно було завантажене на судно, хто його задекларував, хто є власником судна, хто фрахтував його, хто виступає продавцем і куди вантаж прямує далі.

Наявність систематизованого збору інформації дозволить поглибити взаємодію з міжнародними партнерами щодо забезпечення контролю над суднами та маршрутом їхнього проходження.

Щодо цього вже є позитивні прецеденти. Наприклад, у вересні 2026 року Україна та Литва домовлялися про посилення контролю за походженням зернових, які перевозяться з території Росії, та протидію незаконному обігу агропродукції з тимчасово окупованих територій. Також є позитивний кейс зі Шведською стороною щодо судна Caffa.

Доцільним виступає ухвалення аналогічних домовленостей з іншими країнами, а головне – адвокація подібної ініціативи в політичних колах країн, які входять до числа імпортерів такого типу продукції.

Якщо брати до уваги той факт, що потенційний цьогорічний урожай зернових на окупованих територіях становить приблизно 9,5 – 10 мільйонів тонн, російська сторона надалі буде зосереджувати зусилля на його вивезенні. Навіть попри обмеження навігації в акваторії Чорного та Азовського морів.

Комплексний контроль – це стратегічно важлива міра, оскільки санкція проти судна сама по собі не вирішує проблему остаточно, якщо через певний час та сама продукція змінює документи, перевантажується або отримує інше маркування і знову виходить на міжнародний ринок. Тому Україні потрібно поступово переходити від моделі "виявлення судна із застосуванням санкцій" до моделі "відстеження логістики з унеможливленням реалізації продукції".

У серпні Україна прямо застосувала санкції не лише до суден, а й до їхніх власників, капітанів та компаній, залучених до незаконного вивезення українського зерна, що виступає показовим прикладом для міжнародних партнерів.

Економічна модель незаконного експорту має ставати невигідною для всіх її учасників.

Судна без пункту призначення

Ще одна важлива складова – робота з державами, до портів яких прибуває така продукція.

Тут доцільно нагадати успішний кейс, коли навесні 2026 року Міністерство закордонних справ України заздалегідь інформувало ізраїльську сторону про судно з вантажем, що має походження з тимчасово окупованих територій України. Це дієвий приклад того, як має працювати міжнародна система: інформація про ризикове судно та вантаж повинна надходити до країни призначення до того, як продукція потрапить на її ринок.

У профільних державних інституцій України є простір для посилення роботи з міжнародними партнерами щодо формування спільного механізму обміну інформацією з портовими адміністраціями, морськими адміністраціями, митними органами та санкційними структурами інших держав.

Модернізація і масштабування цифрової трансформації судноплавства – це не лише питання зручності для бізнесу, а й перспективний механізм стримування незаконної торгівлі.

Таким чином, в інтересах України має бути робота над вдосконаленням дієвої міжнародної екосистеми контролю перевезень, яка блокуватиме наміри російських окупаційних адміністрацій щодо вивезення аграрної продукції з тимчасово підконтрольних їм українських територій.

Наразі традиційна навігація суден російського флоту через Азовське і Чорне море зведена до мінімуму завдяки ударам ЗСУ, проте російська сторона вживає заходів для переорієнтації маршрутів. Україна має діяти на випередження і забезпечуватиме правову основу для блокування нелегального російського експорту.