Згідно з даними голови Національної соціальної сервісної служби Василя Луцика, внаслідок воєнних дій майже 1 800 дітей стали сиротами. Така кількість вказана станом на лютий 2024 року. Крім того, 685 дітей отримали статус "позбавлені батьківського піклування" через те, що їхні батьки залишилися в окупації. Ще 12 дітей тимчасово позбавлені батьківської опіки, оскільки батьки перебувають у полоні. Найкращою формою влаштування дитини є усиновлення, оскільки так вона відчуватиме себе потрібною та захищеною.

Дивіться також Масштаби зросли з початком війни: як Росія викрадає українських дітей

Цифровізація процесів усиновлення

Ще на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну процедура усиновлення була тимчасово призупинена, адже соціальні та державні служби не працювали. Наразі цю процедуру знову відновили, проте не у всіх регіонах.

Процедура усиновлення неможлива на окупованих територіях і там, де ведуться бойові дії. Адже в тих регіонах не працюють відповідні органи, де можна отримати потрібні документи для усиновлення дитини,
– розповідають юристи благодійного фонду "Рідні".

Аби полегшити процес усиновлення під час війни в Україні запровадили кілька нововведень. Зокрема, йдеться про цифровізацію. Тепер подати документи на статус кандидата в усиновлювачі можна через Дію. Також там з’явилась можливість онлайн та офлайн консультацій для охочих стати усиновлювачами.

Окрім того, під час війни в Україні модернізували та запустили вебверсію єдиної інформаційно-аналітичної системи "Діти". На платформі зібрана вся інформація про дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування, а також про потенційних усиновлювачів.

Загалом в Україні усиновити дитину може як подружжя, так і особи, які не перебувають у шлюбі, але за умови, що вони є громадянами України. На період дії воєнного стану усиновлення українських дітей іноземцями не здійснюється. Однак є певні винятки.

Якщо кандидат в усиновлювачі є родичем дитини чи дитина є рідним братом/сестрою раніше усиновленої дитини такою сім’єю, або коли один із подружжя виявив бажання усиновити дитину другого з подружжя. Також усиновити дитину не можуть українці, які проживають у зонах бойових дій або за кордоном.

Як усе відбувається

Все розпочинається з отримання статусу кандидата в усиновлювачі. Для цього треба звернутися з письмовою заявою до служби у справах дітей за місцем свого проживання.

До заяви додається також пакет документів, серед яких і довідка про закінчення відповідних навчань. Детальніший перелік документів можна знайти за посиланням. Також подати документи, як вже зазначалось, можна на порталі Дія.

"Служба у справах дітей протягом 10 робочих днів після отримання заяви перевіряє документи, обстежує житлово-побутові умови, розглядає можливість заявників бути усиновлювачами й готує відповідний висновок. У разі прийняття позитивного рішення, заявника ставлять на облік як кандидата в усиновлювачі", – пояснюють юристи.

Зокрема, під час дії воєнного часу також продовжився строк дії документів кандидатів в усиновлювачі та висновку про можливість бути усиновлювачами. Тепер він дійсний не 12, а 18 місяців.

Пізніше кандидатам надають інформацію про дітей, які можуть бути усиновлені. Після того, як усиновлювач обирає дитину, відбувається знайомство.

Якщо усиновлювач вирішив забрати дитину, служба у справах дітей готує висновок про доцільність усиновлення. Цей висновок разом з доданими до нього документами усиновлювач подає до суду. Після схвального рішення суду дитину передають батькам.

Варто зазначити, що в Україні існують й інші форми сімейного виховання дітей-сиріт чи позбавлених батьківського піклування, окрім усиновлення. Це дитячий будинок сімейного типу, опіка/піклування, патронатна і прийомна сім'ї.

"Це рішення було усвідомленим"

Місяць тому прийомними батьками стали Анастасія (ім'я змінено на прохання героїні) та її чоловік Віктор (ім'я змінено). Подружжя проживає на Львівщині й має 19-річного біологічного сина Андрія (ім’я змінено). Однак пара вирішила подарувати свою батьківську любов ще одній дитині.

Так, у лютому у сім'ю прийняли 13-річного Мирослава (ім'я змінено). Прийняти дитину у родину подружжя хотіло вже кілька років, вирішальну роль зіграла війна.

"Фінальною історією, яка сприяла ухваленню рішення, стала історія про дівчинку, яка перебувала в центрі "Незламні". Вона була єдиною, яка вижила з сім'ї. У неї всі загинули під Бахмутом. Та дитинка була з важкими фізичними травмами, ну і зрозуміло, що з психологічними. Її сім'я зі Львова взяла під опіку, відкрили їй серце, душу, взяли до себе в сім'ю. Ми також вирішили зробити добру справу в цей непростий час", – згадує жінка.

Анастасія зазначає, що рішення прийняти дитину у сім'ю було усвідомленим. Пара спілкувалася щодо цього з різними фахівцями, зокрема, зі священником і юристом. Далі подружжя звернулося в міську раду, у відділ у справах дітей.

Жінка розповідає, що труднощів через війну з оформленням документів не було. Все, навпаки, відбувалося швидко й організовано.

Можна було подати заявку через “Дію”. Однак ми звернулися в міську раду. На той момент ми мали зібраний практично весь пакет документів Треба було ще отримати висновок про стан здоров'я. Крім того, потрібні були довідки про заробітну плату. Також до нас приходили з відділу у справах дітей, обстежували житлові умови,
– розповідає Анастасія.

Після цього пару скерували на навчання, жінка зазначає, що попри чималий досвід батьківства, курси були корисними. Адже діти-сироти чи позбавлені батьківського піклування мають різноманітні травми, потрібно розуміти як з ними спілкуватися.

"Ми з чоловіком розуміли, що дитина буде травмована, зокрема, психологічно. Нас вчили певних методик, у формі гри. Зокрема, як розмовляти з такими дітьми, як знайти до них ключ, як встановити перший контакт. Також розповідали про наші права, юридичні обов'язки, зобов'язання. Це були такі різносторонні курси", – зазначає жінка.

Лише після цього відбувається ознайомлення з анкетами дітей, які потребують сім’ї. Важливо зазначити, що у прийомну сім'ю батьки можуть взяти дитину лише зі свого регіону.

Ми познайомилися з Мирославом на початку січня. Йому зараз 13 років. Дітей такого віку приймають у сім’ю неохоче. Він проживав у центрі БФ "Рідні". Коли ми зустрілися вдруге, у нього був день народження. Ми запросили його у кафе, Коли ми сиділи, він до нас сказав:"ну коли ви мене вже візьмете у свою сім'ю?". Якось так, знаєте, воно дивно було, тому що два рази бачилися, а він прийняв нас і вже готовий був йти до нас в сім'ю,
– пригадує Анастасія.

Мирослав має рідних, однак ніхто не захотів опікуватися ним. Деякий період ним все ж опікувався дідусь, однак життя з ним було не найкращим.

"Зважаючи на його історію – це дитина із важкими психологічними травмами. У нього помер тато, коли йому було три роки. Коли Мирослав вже був в нашій сім'ї, ми дізналися, що в нього померла і мама. Тепер він круглий сирота. Мама була через алкозалежність позбавлена батьківських прав. Деякий час ним опікувався дідусь по татовій лінії. Але ми бачимо з чоловіком, що в нього така важка психологічна травма після проживання з ним. До нього дуже погано ставилися, ми так розуміємо і бачимо, що його залучали до важкої роботи. Дитина дуже низеньким ростом, видно, що погано харчувався", – говорить жінка.

Жінка каже, хлопчик почав називати нових батьків мамою і татом вже за кілька днів, також він називає братом і біологічного сина Анастасії та Віталія. У них гарні стосунки. Андрій допомагає Мирославу у навчанні. Зараз, каже Анастасія, перед нею з чоловіком стоїть завдання – дати цій дитині все.

У нас таке бачення з чоловіком, що ми повинні його навчити норм поведінки, взаємодії з людьми, з його однолітками, щоб він знайшов в собі друзів, бо він насправді дуже замкнутий. Двоє діток з його класу проживають дуже близько біля нас, він з ними подружився і додатково після школи з нами бачиться, гуляє. Вже бачимо такі прояви соціалізації,
– говорить жінка.

Жінка зазначає, що одним з аргументів прийняти дитину у сім'ю було те, що вдалося гарно виховати й закласти правильні цінності своєму біологічному сину.

"Ми розуміємо, що як батьки реалізувалися в ньому, і хотіли б ще це передати й Мирославу. Ми розуміємо, що в нас не вийде так само. Навіть Мирослав мені каже, що він зі мною не все життя. Я це розумію, тому кажу йому, що нам треба по прискореній програмі працювати, щоб я передала йому своє бачення світу, щоб навчила його. Насправді я дуже багато з ним говорю, по декілька годин на день. В нього є агресія, недовіра до людей і несприйняття критики. Він неохоче згадує минуле, каже, що хоче забути те життя. Ми з ним це проговорюємо, я йому пояснюю, що це частина його життя і вона завжди буде з ним", – розповідає Анастасія.

Жінка закликає людей не боятися ділитися своєю любов'ю, адже в час війни вона особливо потрібна, тим паче дітям.

"Якщо ви маєте велике серце, якщо ви відчуваєте і тілом, і душею, що маєте ресурс, що готові поділитися своєю любов'ю ще з кимось, то наважуйтеся. Сумніватися – це нормально, але треба вірити в себе, і тоді все вдасться. Наше сімейне кредо – любов згладжує все. Пам'ятайте, ви можете змінити життя дитини на 180 градусів у кращу сторону",
– наголошує жінка.

У фонді "Рідні" зазначають, яким гарним би не був інституційний заклад, саме виховання в люблячій родині максимально якісно сприяє формуванню особистості та повноцінному розвитку дитини.