До такої жорстокості підштовхнув напад Німеччини на Радянський союз. Офіційна Москва повинна була миттєво вирішити, що робити з переповненими тюрмами на західному кордоні.
Евакуювати до Сибіру не встигали. Відпускати ідеологічних ворогів комунізму, членів патріотичних організацій та української еліти — вчителів, священиків, підприємців, ніхто не збирався. Так з'явилися довжелезні розстрільні списки. Звинувачення одне – стаття 54, контрреволюційна діяльність.
Читайте також: Війна, яка розпочалася з особистого дозволу Сталіна, триває і досі
У перші дні співробітники НКВС ще дотримувалися звичної практики – заганяли ув'язненого до спецкамери і впускали кулю в потилицю. Далі просто закидали до камери гранату або ж розстрілювали через віконечка для передачі їжі. Місцем масового захоронення стали соляні шахти біля містечка Добромиль на Львівщині.
Місцеві жителі розповідали, що бачили, як накриті брезентом вантажівки, які їхали сюди, залишали за собою сліди крові. А от у Заліщиках Тернопільської області 14 вагонів з в'язнями просто облили бензином та скинули з високого мосту у Дністер. Ніхто не вижив. Німці підступали все ближче, тому останні трупи вже й не вивозили з території в'язниць. Тіла закидали до підвалів або ж закопували прямісінько на подвір'ях.
3-го липня нацисти вже увійшли в місто Лева. Львів'яни прийшли до Тюрми на Лонцького, аби відшукати своїх близьких. Побачити таке ніхто не сподівався. Деякі камери, переповнені тілами, довелося замурувати, аби не викликати епідемії. Ексгумацію провели вже взимку, коли вдарили морози.
Масові розстріли стали основною причиною укорінення антирадянських настроїв на Західній Україні.