Коли на заході вперше почули про Андрія Сахарова, то і подумати не могли, що колись йому дадуть Нобелівську премію миру.

Адже у середині минуло століття про фізика там дізналися як про творця першої радянської водневої бомби. І, справді, Сахаров довгі роки віддано трудився над створенням найпотужнішої зброї масового знищення. А керівництво СРСР не гребувало нею залякувати світ.

Та після того, як науковець на власні очі побачив випробування свого дітища, до нього приходить осяяння – уся його праця є аморальною. І фізик поступово перетворюється на найпалкішого борця за мир. Сахаров почав публічно виступати за атомне роззброєння.

Згодом пішов ще далі і став дисидентом та правозахисником. Академік писав публічні листи проти реабілітації сталінізму та на захист політв’язнів. Неодноразово виступав проти українофобії. Чим різкіші заяви робив Сахаров, тим більшу увагу йому приділяла й преса.

Дивіться також: Як називалися раніше перейменовані міста? Тест на декомунізацію

За кордоном про нього почали писати, як про великого дисидента, на батьківщині ж – як про мерзотника й зрадника.

За його діяльність у 1975 році Сахарову присудили Нобелівську премію миру. У радянському союзі він став першим лауреатом високої нагороди. Втім, особисто отримати її так і не зміг.

Колишній учений знав занадто багато секретів, щоб його випустили з країни. Отримувала нагороду – дружина.

За стрімкий розворот у бік Заходу Сахаров поплатився дорого. Науковця позбавили усіх державних нагород. А після того як він публічно висловився проти вводу військ в Афганістан правозахисника відправили на заслання у Нижній Новгород. Повернутись додому він зумів тільки шість років по тому – із настанням горбачовської відлиги.

На честь правозахисника Європарламент заснував премію «За свободу думки» імені Сахарова. Щороку її вручають за досягнення у сфері захисту прав людини.