Документ став одним з перших головних законів молодої української держави та її реакцією на небажання тимчасового уряду визнавати Центральну раду.
Автором першого Універсалу був Володимир Винниченко — очільник Генерального Секретаріату.
Документ проголошував автономію України у складі Росії. Законодавчим органом визначали Всенародні Українські збори, а єдиним джерелом влади — народ.
Проголошення автономії справило в Тимчасовому уряді ефект бомби. Росіяни не могли змиритися з тим, що українці хочуть самі визначати свою долю. Російська преса вибухнула звинуваченнями в зраді та сепаратизмі, а до Києва поїхала екстрена урядова комісія на чолі з Керенським.
Зрозумівши, що поки що українці не збираються від'єднуватися, тимчасовий уряд всіма силами намагався затягнути державотворчий процес. Після переговорів росіяни погодилися на автономію УНР.
Єдине питання, в якому Петроград не бажав йти на поступки — українізація армії. Адже якщо б Київ отримав право на формування власних збройних сил, це означало б автоматичний вихід з-під впливу Росії.
Згодом чимало істориків закидали Центральній Раді нерішучість та нарікали на те, що спочатку треба було проголошувати самостійність, а не автономію.
Керівництву молодої держави знадобилося кілька місяців для того, щоб зрозуміти — Росія не друг, а ворог, від якого треба втікати якнайдалі. Тому вже четвертий Універсал проголосив самостійність України.