Не дозвольте Трампу продати Україну

24 Канал має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено. Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.

Якщо план Путіна здійсниться, під загрозою опиняться всі

Початковий "план" Трампа щодо припинення війни в Україні, що складається з 28 пунктів і був розроблений спеціальним посланником США та забудовником Стівом Віткоффом разом із Кирилом Дмитрієвим, головою російського Фонду добробуту, – читається як список бажань Кремля. 

Читайте також Що показала розмова Трампа і Сі, і чому Україні треба готуватися до ще сильнішого тиску

Американські та українські переговірники з того часу "вдосконалили" документ, але проросійська пропозиція Трампа та його погроза залишити Президента України Володимира Зеленського "боротися з усіх сил", якщо він не прийме умови, повинні викликати тривогу по всій Європі та за її межами.

Будь-який розсудливий спостерігач міг би побачити, що так званий план Трампа був провалом. Вимога до України поступитися своєю територією – не лише окупованими регіонами, а й тими, що досі перебувають під контролем Києва – була зухвалим проявом зневаги до верховенства права, міжнародного порядку та Європи. 

Цей план також підірвав би здатність України захищатися. Як зазначив колишній посол США в НАТО Курт Волкер, цей "напівсирий план був приречений на смерть".

Але навіть попри те, що переговорники продовжують переглядати умови, і попри обережно оптимістичний тон України, Європа не може дозволити собі втрачати пильність. Якщо Володимиру Путіну дозволять захопити Україну, під загрозою опиниться безпека та суверенітет кожної країни на східному фланзі НАТО – від Балтійського до Чорного моря. А враховуючи, що Росія вже веде гібридну війну для дестабілізації цих країн, як показала спроба саботажу польської залізниці, ця загроза навряд чи гіпотетична.

Щоб запобігти нормалізації територіальних завоювань Путіним, Велика Британія та Європейський Союз повинні чітко заявити, що вони підтримуватимуть Україну в її протидії будь-якій угоді, яка ставить під загрозу її безпеку. Трамп може відповісти, запровадивши нові тарифи або скоротивши військову співпрацю. 

Однак гірка правда полягає в тому, що Європа зрештою зіштовхнеться з тим самим суворим вибором, що й сьогодні перед Україною: погодитися з беззаконними вимогами Путіна або протистояти йому.

Це підкреслює нагальну потребу в стратегічному переосмисленні. Підлещування Трампу, як це намагався зробити прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, явно зазнало невдачі. Трамп, як і будь-який хуліган, очікує, що якщо ви чистите йому взуття, то станете на коліна.

Однак, є деякі обнадійливі ознаки того, що республіканці США знову знайшли свою мужність, зокрема, кинувши виклик Трампу та наполягаючи на оприлюдненні файлів Міністерства юстиції щодо мережі торгівлі людьми засудженого педофіла Джеффрі Епштейна. 

Атлантичні республіканці в Конгресі повинні скористатися поточним моментом, щоб підтвердити, що зрада України – як і приховування файлів Епштейна – просто неприйнятна.

Але європейцям, чия безпека безпосередньо поставлена на карту, не варто очікувати, що республіканці заступляться за них. Терпіти тарифи – це одне; передати незалежну, хоч і недосконалу, демократію під контроль Кремля було б рівносильним версії Мюнхенської угоди 1938 року.

Якщо Трамп зрадить Україну, США ніколи не повернуть свою велич

Як і у випадку з Мюнхеном, заспокоєння Трампа має ще один, ще більш тривожний наслідок: воно додає сміливості лідеру з явними авторитарними схильностями. З кожним днем твердження про те, що Трамп є фашистом, стає все важче спростувати. Його віра в демократію в кращому випадку умовна, і немає жодних доказів того, що він приймає будь-які обмеження своєї влади. 

Протягом останніх десяти місяців Трамп неодноразово намагався використати закон як зброю проти критиків та опонентів, атакував та подавав до суду на незалежні юридичні фірми лише за те, що вони представляють клієнтів, чиї інтереси відрізняються від його власних, а також атакував ЗМІ та університети.

Усе це порушує фундаментальне питання: чому хтось досі вважає Трампа лідером Заходу? З кінця Другої світової війни і до обрання Трампа у 2016 році статус Америки був практично незаперечним. Однак він ґрунтувався на тому факті, що президенти США – від Дуайта Д. Ейзенхауера в 1950-х роках до Джо Байдена – послідовно втілювали цінності та ідеали, що поділяються демократіями всього світу. Трамп, найгірший післявоєнний президент Америки, повністю відкидає ці цінності, вірячи лише у власне збагачення.

Мало хто в Європі чи Співдружності може правдоподібно стверджувати, що їхні цінності хоч якось суттєво схожі на цінності Трампа. Я кажу це з великим небажанням, як довічний шанувальник США. Моїм першим політичним досвідом була передвиборча кампанія за кандидата від Республіканської партії на посаду мера Нью-Йорка – у той час, коли республіканці все ще відстоювали вільну торгівлю, багатосторонню співпрацю та громадянські права. Тоді ніхто не відчував себе зобов'язаним "знову зробити Америку великою", бо вона вже була такою, і світ, зокрема її комуністичні суперники, знав це.

Звісно, це було до років безпорадного та безпринципного Трампа. Якщо станеться найгірше, і Україну справді зрадять, Америка може ніколи не повернути собі колишньої світової поваги. 

Ліберальні демократії, зі свого боку, мали б прислухатися до мудрості Адлая Стівенсона, дворазового кандидата в президенти від Демократичної партії та посла США в ООН з 1961 по 1965 рік: "Демократії повинні бути готові не лише боротися за свої цінності, а й жити відповідно до них".