"Забутою армією" назвали англійський командос. Історію виживання під обстрілами в джунглях – читайте у програмі "Конфлікти" на 24 каналі.

Зверніть увагу Здобуття незалежності, яка зараз під загрозою: історія утворення Білорусі

Через місяць після Перл Харбору японці атакували столицю Британської Бірми. Під час бомбового удару по Рангуну постраждав порт, британський аеродром, загинуло майже 2 тисячі цивільних. Японія засвітила наступну ціль. Бірму сміливо можна було назвати заправкою Південно-Східної Азії. Там були великі родовища нафти і корисних копалин:

  • олово;
  • цинк;
  • свинець;
  • мідь;
  • вольфрам.

Для Японії, яка воювала, вони були дуже потрібні. Окрім цього, через бірманський Рангун йшла допомога із США у воюючий Китай, спротив якого відтягував значні сили імператорського війська.

Якби не американський ленд-ліз, тогочасний лідер Китаю Чан Кай Ши голий-босий опинився б на порозі капітуляції. На заході Бірми лежить Індія. Там якраз посилилися антибританські настрої. Це відвертало і ослаблювало англійців. А для японців дозволяло планувати визвольний похід на Делі. За сприятливих умов, японці планували "скинути європейців і зайняти їх місце на олімпі покровителів Південно-Східної Азії.

Дивіться повний випуск програми "Конфлікти" за 28 вересня 2020: відео

Захоплення Бірми

В грудні 1941 року сини Аматерасу захопили Таїланд і почали вторгнення у Бірму. Стримати їх наступ намагалися сили союзників. Це була неймовірна "збірна солянка". З одного боку британсько-індійські частини на півдні Бірми і кілька китайських дивізій з американськими інструкторами на півночі. Попри це, менш ніж за пів року, до травня 1942 року, Бірма була захоплена імператорською армією. Британську Індію від вторгнення врятували мусони.

Сильні затяжні дощі розмили дороги і стежки. Тому фактично до осені 1942 року японці займалися бетонуванням своєї влади на захоплених територіях і налагоджували вивезення додому ресурсів.

Ми мріяли, коли повернемося до Бірми. Йти було важко, з нами часто відходило цивільне населення,
– сказав ветеран боїв за Бірму Біл Смайлі Лаврін.

Ситуація у цій частині глобуса виглядала для союзників не дуже оптимістично. Натомість для Токіо це був тріумф. З Малакського півострова уже були вибиті британці, впав Сингапур, смугасті прапори імперії розвівалися над містами Індонезії і Філіппін.

Черчиль вимагав великої перемоги над цими азійськими недосолдатами – британський стереотип про відстале японське військо тоді ще не розвіявся гіркотою поразок. А в колоніях не було навіть доріг на тих ділянках, де ситуація дозволяла атакувати ворога. Спроба британського контрнаступу у серпні 1942 року закінчилася тим, що японці бомбили Калькуту і Читагонг.

Цікаво Культура насильства у Колумбії: як гангстерські угрупування транспортують наркотики

Рік кризи

Причин кризи було багато. За три століття перебування в Азії британці більше займалися збереженням внутрішньополітичного порядку, ніж питаннями військової стратегії і тактики. І це проявилося вже після перших ударів Японії. Британцям не вистачало сили тримати удар. Поява зовнішнього ворога показала, що в колоніальної держави немає військової сили, яка здатна вести сучасну війну. На тлі безпорадності в північній Африці з Роммелем, втратою Сингапуру, заворушеннями в Індії і реальною загрозою втратити Індостан – 1942 рік був найбільш кризовим для Лондона. Підтримати війська в колоніях було нічим. Земля під ногами "білої людини" в Азії захиталося.

В японців були танки, бронемашини. Вони також мали велосипеди, які допомагали виграти ту війну. Вони наступали дуже стрімко,
– розповів ветеран боїв у Бірмі Алістер Уркарт Козз.

Коли з'явилися люди, які кинули виклик японцям, це повернуло віру в сенсовність опору і зарядило бойовий дух до перемоги.

Підготовка Індії

У 1942 році в Індії почалися збори всіх боєздатних резервів. Сюди звозили війська, які не залучені в боях на Близькому Сході і в Північній Африці. Серед прибулих офіцерів був і Орд Вінгейт – розвідник і диверсант про подвиги якого ходили легенди. Він перевівся з Африки, а до того служив у Британській Палестині.


Орд Вінгейт / Фото warhistoryonline

В Палестині він створив "нічні загони" англо-єврейські підрозділи спецпризначення, які боролися з терористами арабського повстання. В Африці Вінгейт зібрав із суданців невелике військо, яке успішно било італійців у Еритреї. Цей британець мав хист до диверсійної роботи і харизму гуртувати навколо себе не лише друзів. В Бірмі він запропонував повторити досвід Палестини і Африки – закинути підготованих ним людей в тил японцям для підготовки основного наступу.

Підрозділ Вінгейта

Новий підрозділ офіційно значився 77-ю індійською піхотною бригадою. На ділі це була збірна і дуже різноманітна за складом команда. Найбільш войовничими у ньому були гуркхи – непальський народ воїнів. Були і бірманці, які залишились вірні британцям. Але найбільшою гордістю Вінгейта стала трансформація в зубастих командос батальйону ліверпульського полку, який раніше служив лише в тилу і займався тільки охороною об'єктів. Ще однією його незвичною стороною був середній вік солдатів, багатьом було більше ніж 30 років. Зрілість в них переважала фізичну форму.

Тотемною істотою диверсанти обрали бірманського міфічного лева.

Чінте – міфічні істоти, охоронці бірманських пагод. Однак у зв'язку із тим, що англійці вимовляли це по-своєму, очолюваний Вінгейтом підрозділ назвали чиндітами,
– зазначив Білл Тоуілл Козз.


Чиндіти / Фото chindits.info

Бої у джунглях

Впродовж літа-осені 1942 року вони готувалися до ведення бойових дій в джунглях. Завдання було не легким не лише через небезпеку японських куль. Просуватись доводилось по важкопрохідній місцевості з швидкохідними ріками, густими болотяними джунглями, де високий ризик підчепити малярію, дизентерію чи ще якусь екзотичну для європейця недугу.

Там літало щось схоже на носорогів. Воно дуже боляче кусало. Коли вночі ти знімаєш той рюкзак, бо він спітнів, вони миттєво налітали і гризли спину,
– зауважив учасник боїв у Бірмі Джим Ліч.

Складний клімат Бірми характерний різкими перепадами від спеки до нічного пронизливого холоду, дощі із сильними вітрами під час мусонів. Все це ускладнювало і без того важку місію людей Вінгейта.

"Погода змінювалася блискавично. Ти повністю змок, вийшло сонце, ти сохнеш, а потім мокнеш знову. Могло дощити навіть 24 години. З перервами, щоправда, на сонячні промені. Ти мокнеш до нитки і йдеш спати", – сказав Ліч.


Чиндіти виживали у джунглях / Фото chindits.info

Операція за участі Чиндітів

У лютому 1943 року бригада Вінгейта з 3 тисяч бійців, сформована у 2 колони, проникла в Бірму. Головна мета диверсії на шляхах постачання японців. Головна ціль – дороги і залізниця.

Чиндіти мали обірвати постачання по залізниці між Мандалаєм і Мінчина, а також, якщо вийде – перетнути залізницю Мандалай Лашіо. Початково операція за участі чиндітів планувалася на 3 місяці. Важкого озброєння з собою не брали. Повантажили легкі міномети, кулемети Віккерса, легкі зенітні гармати і протитанкові рушниці. Окрім стрільців, були серед чиндітів повітряні навідники, які мали координувати отримання допомоги з неба. Кожен ніс на собі до 30 кілограмів спорядження, у яке входили:

  • особиста зброя;
  • набої;
  • 7-денний пайок;
  • вода;
  • ліки;
  • змінний одяг.

Чиндіти їли мулів та просили їх застрелити

У перших сутичках з японцями чиндіти вистояли і почали пускати під укіс японські залізничні вантажі. Ворог не одразу зв'язав до купи напади на свої бази в тилу і появи час від часу британських літаків у бірманському небі. Однак, коли з'ясувалося, що це не місцеві партизани, а британські армійські підрозділи – за чиндітами почалося смертельне полювання.

Це важко говорити, але вбивство людської істоти – це останнє, що ти маєш робити. Це я тоді навчився,
– наголосив Мікіо Кіношіта Козз.

Розділена на 2 групи бригада Вінгейта мала вистрибувати з рук японців, які наступали зі Сходу і з Заходу. "Ми їх настільки добре чули, ніби вони були прямо тут, поруч. Ми чули про що вони говорять. Ми зачаїлись в такій траншеї, за нами був такий невеликий райончик і біля нього тенісний корт. От вони були за тим кортом. Це було страшнувато. Ми чули, як вони заряджають зброю", – зауважив Джим Ліч.


Люди залишились без продуктів / Фото скриншот з відео

Чиндітам наказали невеликими групами пробиватися назад в Індію. І якщо на початку місії перехід полегшувався сплавом по річці, то тепер доводилося пробиватися по безкраїх джунглях. Ослаблені солдати легко підчіпляли тропічні болячки. Через погану погоду допомога повітрям не приходила. Диверсанти їли мулів.

Поранених залишали в селищах, де до британців не було ворожого ставлення. Ті бійці, чиї рани були смертельними і шансів на одужання не було, просили побратимів, припинити їх страждання дружнім пострілом.


Тварина мул / Фото animalreader

Після 4-місячного рейду тилами японців залишки шиндитів добрались до Індії. З трьох тисяч бійців, які почали місію у Бірмі з Вінгейтом, третина не повернулася. Понад пів тисячі були настільки хворі, що не могли продовжувати службу в армії. Решта потребувала реабілітації.

Вінгейта критикували за великі втрати у співвідношенні до втрат, завданих японцям. Самураям вистачило 2 тижні, щоб відремонтувати залізничне полотно, яке знищили чиндіти. Однак обставини склалися так, що вищому командуванню військ у Британській Індії треба було знайти щось позитивне, аби перекрити поразку контрнаступу в Аракані.

До теми 14 тисяч терактів та сотні загиблих: хто такі "Червоні бригади" та чому вони тероризували Італію

А рейд чиндитів добре підходив для звіту. Бірманськими подвигами Вінгейта зацікавилися в Лондоні. Сам Вінстон Черчиль запросив його презентувати ефективність глибинних партизанських рейдів для американських союзників.

Чому на бірманському фронті кульгала співпраця британців з американцями, як чиндіти взяли участь в найбільшій десантній операції Другої світової на Тихоокеанському фронті, а також про загадкову смерть прабатька британських командосів Орда Вінгейта – дивіться в наступній серії "Конфліктів".