"Все добре" – ці слова Юрій повторював мамі чи не найчастіше, перебуваючи на фронті. В цивільному житті він ніколи не скаржився ні на проблеми, ні на роботу, а навпаки – горів справою, яку робить, і завжди був готовий прийти на допомогу.

Однак пристрасть до життя спершу забрала війна у 2014 році, а згодом – повномасштабне вторгнення. 24 лютого 2022 року Юрій Олійник з позивним "Аякс" одразу вирушив на захист України. На жаль, вже 23 березня біля Попасної на Луганщині захисник загинув. Він так і не встиг попрощатись з рідними.

Мама героя Любов Олійник у рамках проєкту "Життя після втрати" розповіла 24 Каналу про те, яким був її син. До останнього вона не вірила в його загибель і навіть на похороні змогла лиш на хвилину побачити його тіло. Попри роки, вона так і не змогла до кінця прийняти втрату. І навіть зараз зізнається, що легше не стає ні на мить.

Дивіться також "Я ходжу на побачення, щоб знайти там Кирила": історія дружини Ульмана, який загинув під Авдіївкою

Мама пригадує, що Юрій навчився говорити швидше, ніж ходити. Оскільки дитина спершу говорила нерозбірливо, мама була "перекладачем". Відкритість до світу та комунікабельність згодом стали головними рисами її сина.

Після його народження через 1,5 року в Любові народився ще один син – Андрій. Оскільки Юрій був старшим, то завжди знав, що є відповідальним за свого брата. Часто після школи він забирав його з садочка.

Юрій з молодшим братом та батьками в дитинстві / Фото надані 24 Каналу

З дитинства Юрій захоплювався кулінарією. Одного разу мама прийшла додому і побачила зіпсоване деко – син приготував піцу. Також він любив робити цукерки з розтопленого цукру. Саме тому після закінчення 9 класу у колишній школі № 83 (зараз це ліцей імені Івана Пулюя) Юрій навчався в кулінарному училищі. Однак за спеціальністю майже не працював.

Пристрасть до приготування їжі замінило інше захоплення, яке залишилось з ним назавжди, – фотографія. Ще в дитинстві Юрій отримав у подарунок від хрещеної мами фотоапарат, який називали "мильничкою", та вирішив піти на гурток фотолюбителів. Після цього він більше не випускав камеру з рук.

В цей час проявляли плівки. Він сидів ночами у ванній кімнаті, а ми не могли туди заходити, щоб не засвітити,
– згадала мама.

Згодом Юрій фотографував випускників та весілля для альбомів. Також працював фотографом біля Оперного театру у Львові.

Юрій змалечку захопився фотографіями / Фото надані 24 Каналу

У 2015 році Юрій дізнався, що 24 Канал шукає телеоператора. Він подався на посаду і дуже радів, що все ж отримав таку роботу. За словами Любові, син часто розповідав про свої проєкти, майбутні плани та колег. Вона ніколи не чула від Юрія, що він має забагато роботи чи не хоче кудись їхати на зйомки. Навпаки – він завжди горів своєю справою.

До речі, колеги часто згадують, що Юрій був не лише оператором, який завжди робив досконалі кадри, а й креативником, який допомагав редагувати тексти. Також він завжди приносив на роботу цукерки, які роздавав друзям. Більше про те, яким колеги пам'ятають Юрія – читайте у матеріалі.

Не лише на роботі, а й у житті Юрій був перфекціоністом. Мама зазначила, що син брався за все – навіть самотужки робив вдома ремонт, який мав бути ідеальним до дрібниць. Крім того, Юрій завжди допомагав людям і був дуже відкритий.

Юрій радів, що отримав роботу на 24 Каналі / Фото надане 24 Каналу

У 2014 році Юрій отримав повістку і без вагань розпочав службу у складі 24-ї механізованої бригади. Мама зауважила, що син тоді сказав коротко: "Їду, мусить хтось їхати".

Спершу Юрій проходив навчання на Яворівському полігоні, а вже 5 вересня "Аякс" з побратимами потрапив в оточення на Луганщині.

"Він міг загинути ще тоді, але Бог вирішив, що ще рано. Тоді загинув його побратим, якого поховали у Білогорщі біля Львова. Після цього хлопці кожного року 5 вересня їздили до нього на цвинтар", – розповіла Любов.

Жінка згадала, що в цей період Юрій обурювався і говорив: "З кожним роком нас стає менше. Мамо, як можна забути…". Любов пояснювала сину, що життя все одно продовжується, але він не міг це усвідомити.

Коли Юрій повернувся з АТО, його з побратимами зустрічали на вокзалі. Однак він обійшов місце зустрічі іншим ходом – не вважав, що є Героєм. Лише згодом сказав мамі, що просто робив те, що мав.

Крім цього, "Аякс" довгий час не користувався посвідченням учасника АТО. Він ніколи не хотів доводити, що щось заслужив. Навіть якщо це безоплатний проїзд у транспорті.

Ніколи не розказував, що пережив в АТО. Дуже змінився, був мовчазним. У нього завжди було "все добре". Завжди казав: "Не хвилюйтеся". Він приїхав з хворими суглобами та грижею в хребті. Однак все одно казав, що здоровий. Не хотів, щоб ми тривожились,
– наголосила жінка.

Юрій навіть не хотів давати мамі книгу про бої, яку написав військовий капелан бригади. Вже згодом побратим Юрія сказав жінці, що про війну вони можуть розказувати лише тим, хто також її пережив.

Однак мама усе зрозуміла після першої ночі, коли син повернувся з АТО. Зранку вона спитала, як йому спалось. Юрій відповів: "Будився і шукав автомат".

"Аякс" дуже змінився після АТО / Фото надане 24 Каналу

Після повернення з АТО Юрій захопився походами у гори. Його колеги з роботи завжди згадують, що саме він асоціювався у всіх з підкоренням вершин. Юрій міг туди ходити навіть самостійно. Коли ніхто не мав змоги поїхати – він не чекав кращого моменту. За словами Любові, син завжди відкладав гроші на походи.

Останнім його бажанням було поїхати в Грузію. Там він знімав фільм, але побачив мало, хотів повернутись.

В горах він відчував спокій. Любив фотографувати красу, їхав в будь-яку погоду, хто б що не говорив. Він казав, що йому там добре, попри все – сніг чи дощ. Як тільки мав можливість, він туди їхав,
– зауважила мама.

Вона також пригадала, що молодший син Андрій часом просив брата взяти його з собою в похід. Однак Юрій, жартома, відповідав, що той не витримає.

Юрій обожнював походи в будь-яку погоду / Фото надані 24 Каналу

За словами жінки, син завжди знав, хто такі росіяни, і ненавидів ворога. Коли вдома чув з телевізора російську мову, одразу його вимикав. Навіть після повернення з фронту у 2015 році Юрій завжди повторював: "Війна буде". Ще тоді він мав на увазі велике вторгнення Росії.

Так і сталось – 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення. В цей день зранку Юрій ще був на роботі – здав ключ, попрощався і сказав, що йде воювати.

Раніше я розуміла, що його можуть забрати, але не думала, що це буде так раптово. 24 лютого в обід Юра мені подзвонив, я все зрозуміла. Він сказав, що їде і не встигає попрощатись. Попросив не плакати, а молитись,
– згадала Любов.

Жінка зазначила, що Юрій діяв в цей день настільки швидко, що в неї було враження, наче син вже все мав готове – залишалось лише взяти рюкзак.

Після цього Любов говорила з Юрієм телефоном кілька разів. Згодом спілкування переросло лише у повідомлення. Часто син довго не відповідав через поганий зв'язок.

Вранці 22 березня 2022 року Юрій написав останнє повідомлення – "В мене все добре. Дякую за все, цілую та обіймаю". На наступний день син вже не виходив на зв’язок, а ще через день сім’я почала його шукати.

Рідним подзвонив побратим Юрія і сказав, що 23 березня "Аякс" загинув.

Я не вірила. Нам сказали, що ще мають прийти з військкомату і повідомити. А я не хотіла, щоб вони приходили. Здавалось, що поки вони не прийшли, то це неправда,
– сказала мама Юрія.

Згодом жінка говорила з ротним, який воював з Юрієм ще з часів АТО. Він сказав їй, що тоді з 600 хлопців, які ішли на завдання, вернулось за списком лише 14.

Історія Юрія Олійника у фільмі 24 Каналу: дивіться відео

Похорон "Аякса" відбувся на 9-й день після загибелі – 31 березня. Жінка пам’ятає з цього дня лише окремі фрази: "Їдемо туди", "Встаньте тут", "Ходіть сюди".

Мамі було важливо знати, що Юрій помер раптово і не мучився. Любов гризли думки про те, що сину було важко і він міг просити про порятунок.

"Мені сказали, що в Юри була раптова смерть. Чи це справді так, чи просто, щоб мене заспокоїти… Тоді їм передали тепловізор і син пішов сказати своїм, куди треба стріляти. Там їх накрило (ворожий обстріл, – 24 Канал). Юрій Руф був одним з тих, хто витягував Юру звідти", – сказала жінка.

Довідка. Юрій Руф – український поет та військовослужбовець, який на початку повномасштабного вторгнення приєднався до 24-ї бригади. 1 квітня 2022 року захисник загинув від російського мінометного обстрілу.

Перед похованням у церкві, крім труни "Аякса", були ще домовини двох Героїв. Любов просила відкрити труну з сином, але священник сказав, що не варто цього робити. Інші дві труни було заборонено відкривати, адже тіла були дуже ушкоджені. І річ у тім, що якби у церкві показали тіло Юри – батькам інших загиблих військових було б дуже важко.

Труну відкрили вже на цвинтарі. В Юри була рана лише внизу на підборідді. Мені сказали, що попало в сонну артерію. Він був посічений осколками. Однак лице він мав чисте. Я тільки доторкнулась до своєї дитини, а хотіла хоч трішки посидіти біля нього,
– пригадала Любов.

Мама з молодшим сином на похороні Юрія / Фото Валентини Поліщук, 24 Канал

За словами жінки, довгий час після загибелі сина вона приходила на цвинтар кожного дня, зараз ходить на могилу 2 – 3 рази в тиждень. Любові легше там перебувати, коли поруч нікого немає.

Люди дорікали їй, що не потрібно так часто приходити. Буцімто, Юрію це не допоможе. Однак в такий спосіб вона допомагає собі.

Зараз вже 4 роки минуло, а мені ні на грам не легше. Бувають дні, коли мене просто накриває,
– зазначила Любов.

Жінка обмежила оточення і спілкується лише з людьми свого кола. Вона не хоче, аби її жаліли й говорили, що вона "бідна". Любов розуміє, що часто люди намагаються щось сказати з ввічливості. Однак будь-які слова для матері, яка втратила дитину, є пустими.

"Кожен переносить втрату по-своєму. Є ті, хто кричать, а я так не вмію. Я сідаю в кутку, щоб мене ніхто не бачив і ніхто не чіпав. І я посиджу, поплачу", – розповіла вона.

Жінці важливо, щоб про Юру знали й згадували. Любові стає легше, коли вона бачить на цвинтарі, що біля могили горить свічка і стоять квіти – це означає, що хтось приходив до її сина.

У 2023 році у сесійній залі Львівської міської ради відбулось посмертне нагородження захисників відзнакою "Почесний знак Святого Юрія". Нагороду від мера отримала і Любов.

Також цього року в січні на фасаді ліцею імені Івана Пулюя у Львові, де вчився Юрій, відбулось відкриття меморіальної таблиці в пам’ять про Героя.

В пам'ять про Юрія / Фото 24 Каналу

Біль мами, яка втратила свою дитину, неможливо передати словами, хоч яким би відвертим не був цей текст. Усі колеги 24 Каналу висловлюють щирі співчуття сім'ї у роковини втрати. Ми завжди згадуватимемо цукерки від Юрка, його пристрасть до життя і свободи. Назавжди для 24 Каналу Юрій – воїн, який надихнув усю редакцію любити життя.