Він називав її "мій маленький прицепчик", бо вони усюди були разом. Водночас вона завжди була впевнена – "мій Діма сильний, з ним нічого не може статись".

Головний сержант танкової роти танкового батальйону Дмитро Байдінов служив у 24 окремій механізованій бригаді імені Короля Данила. Загинув 14 листопада 2024 року, залишивши рану у серці своєї дружини назавжди. Йому було всього 27 років.

21-річна Олена Байдінова втратила чоловіка лише через 4 місяці після одруження. У рамках проєкту "Життя після втрати" вона поділилась з 24 Каналом своєю історією та спогадами про коханого.

Важливо Юний Герой, якому назавжди 21: на Донеччині загинув Микола Сіренко

Історія кохання Дмитра та Олени легка, мила та по-юнацьки щира. Багато років тому дівчинка-підліток дивилась на нього сором'язливими очима, а він впевнено казав: "Коли виростеш – будеш моя".

Так і сталось. Після кількох років зустрічань Дмитро освідчився Олені, тоді вони були невимовно щасливі. Дмитро був у відпустці у липні 2023 року. У день, коли він збирався вже повертатися на фронт, вирішив освідчитись Олені. Це було неочікувано навіть для нього самого, тому каблучку коханій довелося купувати пізніше.

Він пішов у душ перед від'їздом, а я була в кімнаті. І просто чую: "Лєна, вийдеш за мене?". Я не зрозуміла, перепитала. Він ще раз повторив, тоді я відповіла: "Так". Він вибіг з душу весь мокрий, обійняв мене, почав кружляти,
– пригадала дівчина.

Каблучку Дмитро купив вже перед потягом, одягнув її коханій нареченій, а після цього поїхав на фронт.

Пара жила рік у статусі наречених. Олена зізналась, що за цей час вони встигли напланувати життя аж до старості. Одружились через рік після освідчення – 6 липня 2024 року, а вже через тиждень Дмитро повернувся на службу.

Дмитро Байдінов
День одруження Байдінових / Фото з сімейного архіву

У Дмитра часто була змога телефонувати нареченій, вони бачились завдяки відеозв’язку. Однак були моменти, коли все, що чоловік надсилав Олені, – коротке повідомлення "+". А їй було достатньо одного символу, аби бути спокійною.

Востаннє пара бачилась, коли Дмитро повернувся з військового навчання з-за кордону. Тоді він зміг на кілька днів приїхати додому.

"Під час відпустки ми завжди були разом. Він мене тоді називав "мій маленький прицепчик", бо всюди мене брав із собою. Ми ці дні провели вдома. Коли ми прощались, я, як завжди, плакала. Він мені говорив: "Чого ти плачеш, киць? Я ж не назавжди їду". Він мене дуже міцно обійняв і поїхав", – розповіла Олена.

Байдінов
Олена плакала щоразу, коли Дмитро повертався на фронт / Фото з сімейного архіву

Остання розмова дружини з Дмитром була 14 листопада, у день його загибелі. О 17:34 він подзвонив Олені й сказав, що їде з побратимом до хлопців на позицію, щоб їм дещо привезти.

"Тоді я вперше за усі рази відчула, що я не хочу, щоб він туди їхав. Коли ми прощались, він сказав, що кохає мене. Я відповіла, що також його кохаю. У той момент побратим збоку крикнув, що він теж його любить", – сказала Олена.

Вони посміялись і завершили розмову. Дмитро пообіцяв, що швидко повернеться.

14 листопада він так і не вийшов на зв’язок. Усю ніч Олена не спала, писала йому, але відповіді не було. 15 листопада дружина зрозуміла, що "щось не так". Вона почала писати усім побратимам чоловіка, їй дали номер, за яким можна було дізнатись хоч якусь інформацію.

Коли Олена таки наважилась зателефонувати, їй сказали чекати зворотного дзвінка, коли уточнять інформацію. Через кілька хвилин телефон задзвонив, у дівчини затремтіли руки.

Я беру трубку і мені кажуть, що Діма, повертаючись з позицій, потрапив в автомобільну пригоду. І мовчать. Я кажу: "Що з Дімою?". Мовчать. Я кажу: "З Дімою все добре?!". У відповідь я почула: "Трагічно загинув",
– згадала Олена.

Що було далі – пригадати дівчині складно. Однак вона чітко пам'ятає, як в голові постійно лунали слова: "хочу до Діми". І вони нестерпно повторювались.

Загинув Дмитро 14 листопада о 19:30. Через півтори години після останньої розмови з коханою дружиною.

Дмитро Байдінов
Дружина постійно писала Дмитру, але відповіді не було / Скриншоти, надані Оленою Байдіновою

18 листопада тіло Дмитра привезли додому для поховання. Олена пам'ятає, як закриту труну занесли у їхню спальню, в якій вони мали жити разом.

Я пам'ятаю, як відкрили труну, як у мене ставали ватні ноги, і все, що не дало мені впасти, – це крик його сестри, яка тримала мене за руку,
– сказала дружина Дмитра.

"Я сіла біля нього. Я поклала свою руку йому на чоло, я завжди так робила, я завжди гладила його обличчя… Але цього разу він був холодний. Він був дуже холодний", – пригадала Олена зі сльозами.

Вона пам'ятає, як останній раз поцілувала чоловіка. Пам'ятає скрип, коли закривали труну. Пам'ятає звук ударів землі по труні.

"Ці постріли військових, вручення прапора… А все, що я хотіла, – щоб він забрав мене до себе і я не відчувала цього болю", – додала дівчина.

На фронті у Дмитра з'явився кіт, його назвали Рижий. Він його дуже любив. Після загибелі чоловіка Олена вирішила, що хоче забрати котика до себе – це частинка чоловіка, яка тепер буде з нею.

Забрати кота з позицій допомогли побратими. Олена запевнила, що цей котик – єдине, що дає їй сил рухатись далі.

Олена Байдінова дружина загиблого
Олена та котик Рижий / Фото з сімейного архіву

Найважчим у пережитті втрати для Олени є осуд людей та знецінення її горя. Мовляв, вона ще молода і нічого не розуміє.

"Я сиділа біля його труни, а люди говорили: "Вона ще молода, все життя попереду, вона забуде його, знайде собі нового чоловіка". Мені 21, так, я молода. Але в мене забрали все моє життя", – сказала дівчина.

Деякі люди продовжують говорити абсурдні слова "підтримки" і досі.

"Д​​обре, що у вас дітей немає, тобі легше", "таке життя, потрібно продовжувати жити" – усі ці слова вбивають мене кожного разу,
– запевнила Олена.

Коли нарешті дівчина бере себе у руки й наважується вийти у світ – її накриває хвиля осуду. Люди роблять цинічний висновок: "Отже, не так вже й любила".

Звісно, не обходиться і без фрази: "Вона ж гроші отримає, все в неї буде добре".

На жаль, війна триває. Жінок, які втрачають своїх коханих, щодня стає більше. Олена звернулась до дружин полеглих захисників, які лише дізнались про смерть рідної людини.

"Робіть те, що підказує вам ваш розум і серце. Проживайте своє горе так, як вам хочеться це зробити. Тільки ви знаєте свій біль. Час не лікує. На жаль, з кожним днем і місяцем болить все більше. Я досі не прийняла його смерть", – підсумувала дівчина.

Також вона порадила жінкам звернутись до психолога, якщо у їхній сім'ї сталась трагедія. Адже впоратись із втратою самостійно дуже важко.