Про це в інтерв'ю РБК-Україна заявив комісар Ради Європи з прав людини Майкл О'Флаерті.
Дивіться також Українських біженців намагаються витискати з Європи: які методи використовують
За словами О'Флаерті, будь-яке розмежування між групами людей потребує дуже чіткого юридичного обґрунтування, щоб не вважатися дискримінацією. У випадку з українськими чоловіками призовного віку мовиться одразу про два критерії – стать і вік.
Він підкреслив, що така практика автоматичного виключення певної групи "вже сама по собі ставить питання рівності" і вимагає переконливих аргументів з боку держав або інституцій, які ухвалюють подібні рішення. Водночас комісар визнав, що в окремих випадках подібні обмеження можуть мати правове підґрунтя – наприклад, якщо вони пов'язані з військовим обов'язком у країні, яка перебуває під збройною агресією.
Чи може ЄС відмовляти в захисті українським чоловікам / Фото UaPress
Що каже міжнародне право?
О'Флаерті нагадав, що міжнародне право допускає винятки з обов'язкової військової служби. Як приклад він навів релігійні переконання: представники окремих конфесій, зокрема Свідки Єгови, можуть відмовлятися від служби з міркувань совісті.
У таких випадках, за його словами, держава не має просто виключати людину з процесу, а повинна забезпечити індивідуальний розгляд та можливість альтернативної, наприклад цивільної, служби.
Це не означає уникнення обов'язку – мовиться про іншу форму його виконання, яку має бути розглянуто,
– пояснив він.
Комісар окремо наголосив, що загальна політика, яка автоматично позбавляє захисту всіх чоловіків певного віку без індивідуальної оцінки, може суперечити стандартам прав людини. На його думку, ключовим елементом є саме індивідуальний підхід до кожної справи, а не групові заборони.
Водночас Майкл О'Флаерті підкреслив, що не ставить під сумнів право України закликати громадян на захист держави в умовах війни. Він зазначив, що це є легітимним інструментом держави, яка протидіє збройній агресії. Однак інші країни, реагуючи на ситуацію з українськими громадянами, також повинні дотримуватися міжнародних стандартів – зокрема уникати автоматичних рішень і забезпечувати розгляд кожного випадку окремо.